Бахута Анатолій Павлович

АНАТОЛІЙ БАХУТА

(02.01.1939-01.08.1990)

Поет, журналіст, філософ, лауреат міжнародної літературної премії ім. Олексія Кручоних

Сторінками біографії

Народився Анатолій Павлович Бахута 2 січня 1939 року в родині працівників річкового флоту, в Києві. У період Другої світової війни батько письменника – Павло Пантелеймонович – воював на фронті. Мати Анатолія – Марія Терентіївна – разом з сином пережила чимало випробувань за часів гітлерівської окупації. А тяжкі повоєнні роки та голодний 1947-й змусили спочатку Павла Пантелеймоновича, а далі й дружину з сином, залишити Київ і переїхати на степовий Південь.

Дитячі роки пройшли у селі Калуга на Миколаївщині та в Каховці, куди 1950 року переїхали батьки поета. Там Анатолій Бахута навчався у семирічній школі № 3 міста Каховка. У 1953 році родина поета переїхала до Нової Каховки. Павло Пантелеймонович та Марія Терентіївна працювали на будівництві Каховської ГЕС, а їх син навчався в місцевій середній школі № 2, єдиній на той час українській школі міста, яка сьогодні носить ім’я видатного поета.

Батьківську рідну хату з квітучим садом він любив понад усе:

Там хата

Кудлата

І стріха

Зі сміху.

Віконця

Із сонця,

Пороги –

Збий ноги.

І двері –

Тетері...

(Із вірша « В дитинстві ».)

Пізніше, в цій маленькій хатинці на околиці Нової Каховки, де жив поет, по вулиці Шевченка, 7, був відкритий будинок-музей Анатолія Бахути, в якому зберігались графічні портрети батьків, дружні шаржі та автопортрети поета, написані олівцем у 1970 – 1980 роках XX століття.

Цікавився Анатолій Павлович також фотосправою та музикою. Він самотужки навчився грати на мандоліні та грав у шкільному оркестрі середньої школи № 2. Душею був закоханий у поезію. Писати почав ще у дитинстві:

Візьму перо – й потік мелодій

Кипить, немов дев΄ятий вал,

І гімни людям і свободі

Співають лицарі – слова,

І прямо в хижу пащу згуби

Регочуть життєдайні грози,

І мислі ріжуться, як зуби,

І капають рядки, мов сльози.

У школі вчився майбутній поет залюбки, захоплювався творами М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, Г. Тютюнника тощо. У 1957 році, по закінченню 10-ти класів, Анатолій Бахута працював муляром на будівництві Дніпродзержинської ГЕС, з 1959 року – муляром будівничого управління треста «Криворіжаглобуду». Потім три роки служив в армії у Миколаївській області хіміком-розвідником. Брав активну участь в армійській художній самодіяльності, за що був нагороджений почесними грамотами. У грудні 1962 року демобілізувався сержантом.

З 1963 по 1972 роки працював контролером ВТК, у 1972 році – вантажником, з 1972 по 1973 роки – майстром на Новокаховському електромашинобудівному заводі (ЕМЗ). Паралельно, з 1959 року, окремі його вірші та добірки з’являються у журналах «Дніпро», «Україна», «Ранок», у газеті «Молодь України», на радіо та телебаченні.

З 1963 року Анатолій Бахута був спецкором обласної газети «Наддніпрянська правда». Вже у 1964 році керівництво газети нагороджує його Почесною грамотою як активного робкора газети. З 1974 року Анатолій Бахута працював кореспондент міської газети «Нова Каховка».

Вищої освіти Анатолій Павлович так і не отримав. Свого часу він вступив до новокаховського філіалу Одеського інженерно-будівельного інституту, але кинув його. Розповідають, що причиною стало нещасливе кохання: дівчина, з якою збирався одружитися Бахута, після сварки з Анатолієм вийшла заміж за товариша-однокурсника. Щоб не зустрічатися з ними, Анатолій пішов з інституту. Більше він нікого не покохав і не одружився. Поет писав, що для нього сім’я і діти – це його вірші. Коли він після роботи вертався додому, то завжди говорив – «ну, що, папір, скучив за мною?».

У 1976 – 1978 роках Анатолій Павлович Бахута працював відповідальним секретарем Каховської районної газети «Зоря комунізму», допоки знову не повернувся до редакції газети «Нова Каховка». Працюючи кореспондентом, виявляв високу майстерність, прекрасно володів жанрами, за які брався. 

Стежинами творчості

Анатолій Бахута був просто одержимий любов’ю до поезії. Мріяв про власну книжку. Так, у 1970 році подав до друку три рукописи: «Дань», «Сталеві бризки» і «Ми – діти людей». Але спроби опублікувати хоча б одну власну збірку були марними. Як і безуспішними були спроби у 1979 році видрукувати рукописи «Революція – це я» та «Казка про Дуба та його синів».

«О Україно! Мій ти кисню! Моя бандуро золота»

Проживання Анатолія Бахути в провінції вберегло його від репресії проти дисидентів, однак це не уберегло поета від агентів КДБ, котрі звинувачували його в націоналізмі, двічі виганяли з роботи, таврували на зборах трудящих. Поза тим, з-під його пера виходили такі епохальні поезії як «Патріотичне», «До Славутича», «Генії», «Монолог у порожнечу», «Сократ і наш брат», «Дотик до чуда», «Розмова про міцність» тощо.

Гордість і сум поєдналися у поезіях Анатолія Бахути про цілі покоління пращурів, що зазнавали утисків, переслідувань та фізичного знищення лише за те, що любили рідну Україну. Духовний заповіт, висловлений поетом у вірші «О, хто із нас тепер не радий...», звучить як пересторога і заклик до пильності:

Народе мій, титане муки!

Бери ж ти правду міцно в руки,

Бери – як сонце, стяг, ікону.

Бери й не випусти до скону!

А випустиш – не будеш радий.

Тобі вже буде не до правди.

А у вірші «Куди не йду – за мною слідом…» митець передає патріотичні настрої через риторичні звертання героя до рідної землі: «О Україно! Мій ти кисню! Моя бандуро золота». Афористично звучать фінальні рядки твору: «Без храму я тебе не мислю, А храм без тебе – пустота!».

«Перша скрипка» у повоєнному літературному житті Херсонщини

За словами літературознавця Сергія Сухопарова, у повоєнному літературному житті Херсонщини «грав першу скрипку Анатолій Бахута». Творча спадщина Анатолія Павловича унікальна і потребує осмислення саме через призму сучасного дня, коли Україна знову захищає свій суверенітет. Афористично відлунюють у свідомості українців ліризовані сентенції Анатолія Бахути.

Справжній лицар поезії

Анатолій Бахута був дуже вимогливим до себе і до інших. «Він був справжнім лицарем поезії. Не терпів сірості, трафаретності, говорив правду у вічі людині», – згадувала поетеса Вікторія Смолій. На думку кращого друга та соратника по поетичному перу Олександра Гунька, «не кожному дано таке багатство душі, таку чистоту помислів і поривань. Все життя нашого земляка – це приклад як залишитися людиною в повному розумінні слова».

Задовго до свого останнього дня Анатолій Бахута написав пронизливий у своїй відвертості вірш-передчуття «Елегія про тепло»:

Промінням облиті,

У небі пташини

Гребуть по блакиті

В якісь далечини.

Пливуть у серпневім

Яснім надвечір΄ї,

Рожеві – рожеві,

Як символи – мрії.

Коли в моїм серці

Не стане жарини,

Я виберу вечір

І кинусь за ними.

Як лебедина пісня митця, котрого не розуміли і належно не сприймали за життя, сприймається щемлива профетична елегія «Жалкування»:

Чи заблукаю я у вербах,

Чи загублюся у степах,

Чи розчинюсь у хвилях неба –

Не в тому жах, не в тому жах.

А жах у тім, що в мить утоми

Я, розгатившись об межу,

Загину зовсім невідомим

І невідоме не скажу.

Нотки глибокого трагізму звучать у прикінцевих рядках «Жалкування»:

А жаль, а жаль, що на планеті

За весь відпущений нам вік

Ми суть говоримо лиш мертві

І не говоримо живі.

Пам'ять живе крізь роки

«Україна ще почує голос свого Сина, бо він кличе до вершин духовних...»

Я стану не прахом,

А радісним степом,

І ні, не імлою –

Укриюсь я небом.

(Анатолій Бахута. Із поезії «Розмова про міцність»)

1 серпня 1990 року, у надвечір’ї, перестало битися серце Анатолія Бахути, стомлене багаторічною боротьбою з невиліковною хворобою тіла. Через два місяці, за рукописні книги «Сталеві бризки» та «Дань», йому було присуджено Міжнародну премію імені Олексія Кручоних – посмертно.

У редакційній статті першого випуску «Клубу літераторів» (додаток до херсонської профспілкової газети «Трибуна») від 18 серпня 1990 року, яка стала водночас і некрологом, пророчо й обнадійливо прозвучали слова: «Анатолій Бахута посміхається нам з майбутнього...», а ще було дано точний портрет митця-краянина: «Він був істинний парнасець, небожитель, цей Поет, що запросто дружив з музами й міряв власні твори виключно мірою вічності. Він не бажав розмінювати життя на дрібниці, повсякденну марноту і свято беріг, леліяв свій божественний дар, навіть думки не припускаючи, що колись міг би поступитися святими принципами творчості заради грошей, спокусливого комфорту, “престижного” видання, ситої посади чи дешевої популярності – цих еквівалентів творчої імпотенції і духовної смерті».

15 жовтня 1990 року при редакції газети «Трибуна» було створено обласну комісію по літературній спадщині поета, яка з метою видання творів митця заснувала Фонд імені Анатолія Бахути. А 1 серпня 1992 року, через 2 роки після смерті, у маленькій хатинці на околиці Нової Каховки, де жив поет, був відкритий будинок-музей Анатолія Бахути. Загальна виставкова площа музею 235 м2, що включає 3 кімнати, веранду та архів. До 24 лютого 2022 року тут зберігалися понад 3000 експонатів, з них на стендах – 640. Ще понад 2000 художніх творів зберігаються у троюрідної сестри поета Наталії Сузанської.

У 1994 році, до 55-річчя від дня народження Анатолія Бахути, на будинку Новокаховської середньої школи № 2 відкрито меморіальну дошку. З нагоди ювілею було також видано збірку творів 32-х новокаховських літераторів «Передчуття», окрасою якої стали двадцять вісім віршів поета. Як відзначив у передмові до цієї книги А. Португальський, від часу свого раннього виступу в газеті «Всенародна будова» і до творчої зрілості А. Бахута зазнав у житті «більше поворотів трагічних», ніж «днів ясних», але зумів знайти себе як майстер слова, вписати свою неповторну сторінку до літопису відродження української нації і її культури: «Україна ще почує голос свого Сина, бо він кличе до вершин духовних...».

У 2002 році, до 50-річчя Нової Каховки, було видано колективний поетичний альманах «Красуне вічність», до якого ввійшли сім десятків віршів Анатолія Бахути.

Окремими виданнями нарешті вийшли такі омріяні та довгождані збірки Анатолія Бахути: «Дань» (2004), до якої увійшли як вірші з однойменного рукопису, так і твори інших років; «Вибрані твори» (2012); «Сталеві бризки» (2014) та антивоєнна поема «Ми – діти людей» (2020). Невеличка добірка творів А. Бахути ввійшла у поетичну збірку поетів Херсонщини «Вежі та вітрила», яку було видано херсонським видавництвом «Наддніпряночка» у 2007 році. Також вийшла книга спогадів друзів і колег про Анатолія Бахуту «Пам’ятайте мене, як себе».

2015 року започаткована міська літературна премія ім. А. Бахути. 

У багатій рукописній спадщині Анатолія Павловича збереглися плани та начерки написання 10-ти наукових трактатів: про відсутність тяжіння, про магнетизм, про математичну логіку, про принципи відносності, про електрику, про методи вивчення неживої природи, про структуру неживого реального світу, про симетрію, про історію помилок сучасного природознавства, про шестивимірний простір. Рукописні книги, папки з віршами, чернетки та блокноти поета – все це досі чекає свого часу для видання. Поети присвячують Анатолію Бахуті свої вірші, займаються перекладом його поезій на інші мови. Оце завзяття степовика, незалежність і природність суджень про світ, суспільство, людину та відсутність фальшивих ноток у творчості приваблюють до літературної спадщини митця. Ніби відчуваючи таке єднання з суспільством, Анатолій Бахута пророче наголошував у вірші «Відповідальність»:

Навіть там, де я йду одиноким,

Я іду – ніби цілий народ.

Інтернет-джерела:

Анатолій Бахута «У нас у Каховці». Читає Савков Олександр [Електронний ресурс] / Новокаховський професійний електротехнічний ліцей // YouTube. – Електрон. дані. –  Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=JnuXcF8Jnwo. – Назва з екрану. – Дата публікації: 22.11.2021. – Дата перегляду: 28.12.2023.

Конкурс майстрів художнього читання «Наша земля – Україна».

Бахута Анатолій Павлович [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Бахута_Анатолій_Павлович. – Назва з екрану. – Дата останньої правки: 01.12.2021. – Дата перегляду: 25.12.2023.

Бахута Анатолій Павлович [Електронний ресурс] / Сидоренко Роза Юріївна // Новокаховська ЦБС. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://biblioteka.hol.es/uk/literaturnyi-svit/85-profesiina-storinka. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.12.2023.

Бахута, А. Вічний вогонь / Анатолій Бахута // Дань : Вибрані твори. – Нова Каховка: ПІЄЛ, 2004. – С. 245. [Електронний ресурс] // Сalameo: [вебсайт]. – Електрон. дані. – С. 22 – Режим доступу: https://www.calameo.com/read/005533435d96a5828b2a7. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 29.12.2023.

Літературний спомин «Сплелися радість і журба».

Від серця поета – до рідного міста [Електронний ресурс] // Нова Каховка бібліотечна: [вебсайт]. – Електрон. дані. – 21.01.2019. – Режим доступу: https://cbsnkah.blogspot.com/2019/01/blog-post_21.html. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 29.12.2023.

Вірші херсонського поета вражають читачів душевністю [Електронний ресурс] // Херсон Daily: [вебсайт]. – Електрон. дані. – 10.01.2023. – Режим доступу: https://khersondaily.com/news/virshi-hersonskogo-poeta-vrazhajut-chitachiv-dushevnistju#google_vignette. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 29.12.2023.

Дещо про смаки – Бахута Анатолій Павлович [Електронний ресурс] // АудіоКниги: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://knigi-audio.com/uk/kazka/592-deshho-pro-smaki.html. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 27.12.2023.

До Славутича – Бахута Анатолій Павлович [Електронний ресурс] // АудіоКниги: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://knigi-audio.com/uk/kazka/586-do-slavuticha.html. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 27.12.2023.

Іван Немченко «Піти в степи, як у легенди...» : художній світ Анатолія Бахути [Електронний ресурс] – Електрон. дані. – Режим доступу: http://dspace.ksu.ks.ua/bitstream/handle/123456789/11598/Немченко%20І.В.%20Піти%20в%20степи%20як%20у%20легенди.pdf?sequence=1&isAllowed=y. – Назва з екрану.

«І в океані душ моя душа» [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Новокаховської міської військової адміністрації: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://novakahovka.com.ua/uk/articles/item/424. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.12.2023.

Літературно-меморіальний музей А.Бахути [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Новокаховської міської військової адміністрації: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://novakahovka.com.ua/uk/page/literaturno-memorialnij-muzej-a-bahuti. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.12.2023.

Ліцеїсти зняли фільм про поета-шістдесятника Анатолія Бахуту [Електронний ресурс] // Нова Каховка.City: [вебсайт]. – Електрон. дані. – 27.11.2017. – Режим доступу: https://novakahovka.city/articles/1186/liceisti-znyali-film-pro-poeta-shistdesyatnika-anatoliya-bahutu. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.12.2023.

М. Нова Каховка 2017 р. «25 років музею ім. А. Бахуті» (Відеостудія «СаМ») [Електронний ресурс] / Відеостудія «СаМ» // YouTube. – Електрон. дані.– Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=zuAH2Siwgr8. – Назва з екрану. – Дата публікації: 25.06.2023 – Дата перегляду: 26.12.2023.

До 25-ї річниці створення літературно-меморіального музею Анатолія Бахути.

Наречені – Бахута Анатолій Павлович [Електронний ресурс] // АудіоКниги: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://knigi-audio.com/uk/kazka/584-narecheni.html. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 27.12.2023.

Патріотична сповідь – Бахута Анатолій Павлович [Електронний ресурс] // АудіоКниги: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://knigi-audio.com/uk/kazka/589-patriotichna-spovid.html. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 27.12.2023.

Поет із вулиці геніїв [Електронний ресурс] // Нова Каховка.City: [вебсайт]. – Електрон. дані. – 02.01.2019. – Режим доступу: https://novakahovka.city/blogs/21240/poet-iz-vulici-geniiv. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 26.12.2023.

Рабів ніде людьми не звали – Бахута Анатолій Павлович [Електронний ресурс] // АудіоКниги: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://knigi-audio.com/uk/kazka/590-rabiv-nide-ljudmi-ne-zvali.html. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 27.12.2023.

«У життя я ще прийду» (Анатолій Бахута) Відеостудія «СаМ» [Електронний ресурс] / Відеостудія «СаМ» // YouTube. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=JVFIc9aTRyY. – Назва з екрану. – Дата публікації: 25.09.2018 – Дата перегляду: 26.12.2023.

Перша частина біографічного фільму про новокаховського журналіста-поета Анатолія Бахуту.