Херсонський гурток Русова

Херсонський український гурток О.Русова

1885 рік став початком діяльності Херсонського українського гуртка – початком систематичної української просвітницької роботи на Херсонщині. Гурток очолив Олександр Олександрович Русов.
Трьохрічна діяльність гуртка (1885-1887) дала значні підсумки.Внаслідок праці гуртківців було видано альманах "Степ. Херсонський белетристичний збірник", редактором якого був Д.Маркович.  Ідея випуску такого альманаху належала письменникові й юристові Д.В.Марковичу (1848-1920), котрий незадовго перед тим - у 1885 році - видав в Одесі спільно з Михайлом Боровським альманах «Нива».
Ще в І88І-І884 роках на теренах Херсонської губернії, особливо в повітовому містечку Єлісаветграді, ентузіасти з середовища творчої інтелігенції докладали чимало зусиль для пропаганди рідної мови і культури, неодноразово надсилали на розгляд цензурного комітету до Санкт-Петербурга рукописи як оригінальних, так і перекладних творів, але «всі вони так і загинули в цензурі. Тоді ж таки (1884 р.) невеличкий гурток український надумав скласти «альманаху» й почав збирати для його матеріали». Цей осередок українофільського руху був розгромлений, і на початку 1885 р, його активні учасники О.Русов, Т.Василевський, А.Грабенко потрапили на заслання до Херсона, куди було переведено по службі й Д. Марковича.
До давнього задуму про видання альманаху гуртківці повернулися тому, що рукописам окремих творів було складніше подолати цензурні бар'єри. Відповідальність за підготовку і випуск «Степу» взяли на себе перш за все Марковичі. Вирішено було звернутися за допомогою до відомого українського письменника й видавця з Санкт-Петербурга Д.Мордовця. Як колишній урядовець і цензор Данило Лукич справді посприяв «степівчанам» і використав свій столичний авторитет на користь видання.
У першій половині 1885 року збірник був уже фактично упорядкований - найпізніше написані твори датуються початком літа. Розгляд рукопису збірника царською цензурою розпочався восени 1885 року. Протягом кількох місяців «Степ» мандрував лабіринтами царської цензури, а херсонці з нетерпінням чекали сподіваного дозволу на друк.
Тільки наприкінці травня 1886 р. високі чиновники дали офіційний дозвіл на видання альманаху, за винятком «небезпечних» творів.
Восени 1886 року порізаний цензурою «Степ» нарешті побачив світ. Альманах був виданий у Петербурзі. До нього увійшли такі матеріали: вірш П.Тулуба («В степи»), Дніпрової Чайки («На Лимані», «Зірка»), А.Конощенка («В невеселую годину»), П.Залозного («Сиротина»); оповідання Д.Мордовця («Будяк»), І.Левицького («Невинна»), О.Браунера «Идиллия в плавнях», «Бог простит», «Тирса»), Д.Марковича («Иван из Буджака», «Два платочки», «Шматок», «Омелько Каторжний»), М.Заволоки («Бідна дівчина»), Пенчуківця («Тарасенко»), історична драма І.Карпенка «Бондарівна», статті М.Ганенко («Семейно-имущественные отношения крестьянского населення в Елисаветградском уезде (Материалы по обычному праву)», О.Маркович («Свадебные песни в Елисаветградском з уезде»), К.Шрама («Украинская деревня по произведениям г.Старицкого и Кропивницкого»), О.Русова («Областное начало в земской статистике»); замітка І.Левицького «Пісня про Бондарівну». Отже, і в жанровому відношенні, і в ідейно-тематичному плані публікації були досить різнорідними.
 Того ж року - у 1886 - в умовах заборони української мови, в Херсоні вийшла українською мовою книга   "Збірник драматичних творів І.Карпенко-Карого".Незважаючи на утиски й перепони ці достеменні подвижники провадили широку літературно-мистецьку діяльність, організовували бібліотеки для народу, влаштовували аматорські вистави, збирали етнографічні, фольклорні, історичні, археологічні пам'ятки, займались видавничою справою. В цьому їм допомагало славне жіноцтво - О.Маркович, С.Русова, Л.Василевська (Дніпрова Чайка).2-4 листопада 1887 року в Херсоні відбувся з’їзд земських статистиків губернії, який стурбував «крамолоискателей» і до жандармського управління надійшов анонімний допис. Реакцією влади на систематичні доноси стала адміністративна висилка або службове переведення в іншу місцевість найактивніших гуртківців – Олександра та Софії Русових, Теофана та Людмила Василевських, Дмитра Марковича. Остаточно херсонський гурток О.О.Русова розпався влітку 1889 року.