Співець Таврійського краю (про Василя Мелещенко)

СПІВЕЦЬ ТАВРІЙСЬКОГО КРАЮ
(про Василя Мелещенко)
12.02.1947

«Мудрий скарбничий – пам’ять людська. Вона зберігає часом звичайні собі, нічим непримітні з першого погляду бувальщини, наче знає: настане у житті людини такий час, а може така мить, що вони оживуть знову, осяються промінням почуттів і винагородять її поезією, ім’я якій – спогад..." Григір Тютюнник. "Коріння»

ЗІ СТЕПОВОГО РОЗДОЛЛЯ

Василь Михайлович Мелещенко народився 12 лютого 1947 року на Херсонщині в селі Ольгівці Бериславського району, яке розкинулося на скелястих кручах над мальовничим рукавом Дніпра – Козаком. Родина – селянська, з діда-прадіда працювали на землі, ростили хліб і дітей. Батько – Михайло Васильович був відомим на Херсонщині комбайнером, мама – Любов Опанасівна працювала дояркою, у сім'ї мали четверо дітей: двох доньок – Аллу і Катю і двох синів – Василька і Валентина. Ім'я батька як легендарного сільського трудівника згадується в книзі «Історія міст і сіл України» (том IV – Херсонська область»).
Досить багате подіями і враженнями було дитинство Василя Михайловича Мелещенка, як і у всіх дітей повоєнного часу. Його вабили степові простори, річка, а ще дитяча фантазія, вигадки і слово. З чотирирічного віку він умів читати і складати пісеньки про все, що його оточувало.Дивувалися рідні і знайомі такому «дару» малого, а сестра переконувала, що вірші і пісні мають писати лише поети.Так чи інакше, а Василько шукав свою власну стежину і в прямому, і переносному значенні.
А потім селом шукали його, коли він пішов у степ шукати місце, де сходить сонце, а в шість років аплодували йому, коли на сцені в сільському клубі він грав поводиря сліпого кобзаря й читав ій вірш про шовкун, який ріс край села:
...Стоїть, оточений горбами,
Шовкун з яскравими листками...
Можливо, те босоноге дитинство, ті перші кроки до Слова і зробили свою справу! Запали навіки у душу майбутнього поета!
Після закінчення восьмирічки Василь Мелещенко навчався у Херсонському судномеханічному технікумі, працював електрозварювальником на комбайновому заводі ім.Петровського, а в 1970 році закінчив Херсонський педінститут, філологічний факультет.
Служив у армії. З 1971 року – редактор Херсонського телебачення. Більше 40 років займається невтомною журна-лістською роботою. Йому першому в області присвоєно звання Ла-уреата обласної молодіжної літературної премії імені Іллі Кулика; він перший в області отримав премію «Золоте перо», яку засновано в прославленому колгоспі імені Кірова, очолюваним двічі Героєм праці Дмитром Моторним, а також – Лауреат обласної молодіжної газети «Ленінський прапор»; переможець конкурсу пісень до 200-річчя з дня заснування міста Херсона. А 1976 року, як переможця Всеукраїнського конкурсу молодих поетів, його приймають до Спілки письменників України.
Автор збірок віршів, акровіршів, оповідань про дітей і для дітей: «Перші кроки», «Прилетіли ластів'ята», «Хліб від зайця», «Жайвір», «Наш канал», «Капітан», збірок ліричних віршів і пісень: «Спасибі, друзі, що ви є», «Зустріч із юністю».
Впродовж десяти років другокласники України вивчали оповідання Василя Мелещенко «Іванові колоски» у «Читанці».
У 2002 році Василю Михайловичу присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».
Він схожий на степового жайвора, що тче свою чисту, золотострунну пісню між небом і землею про людей праці, про добро, сонце і хліб, про землю і природу, роблячи кожного з нас хоча б на краплиночку добрішими.
Усім відомо, що пізнати глибинно творчість письменника неможливо без детального знайомства з його життєвим шляхом, оточенням, формуванням світогляду.
Публікацій про В.Мелещенка небагато, але самі твори, розмови з друзями та родичами дають змогу глибше уявити непересічну постать, особистість нашого земляка.
Кожен письменник обирає теми для своїх творів найближчі по духу, життєвому досвіду.Нам здається, що для Василя Михайловича Мелещенка най-дорожчою темою, а, отже й ідеалом, завжди були і залишаються доброта, гідність, милосердя, поклоніння сонцю, праці й любові, красі людської душі в найрізноманітніших її проявах.
Наріжним каменем творчості Василя Мелещенка є ідея людяності і добра. Вона не тільки відбиває світоглядні позиції автора, а й визначає суть його героїв, їх поведінку, вчинки, мораль.Створені поетом, прозаїком, тележурналістом, піснярем образи є носіями української ментальності, втілюючи у собі кращі її риси: працьовитість, закоханість у красу природи, мрійливість, оптимізм, щирість, доброзичливість, дотепність, милосердя, доброту – вони відображають морально-етичні традиції українського народу.
На честь нашого земляка-поета треба сказати, що пише він і готує змістовні проблемні телепередачі про найважливіше і найсвятіше – про чесну працю, про ціну хліба, про повагу до батька-трударя, про рідну «смагляву Таврію».Автор постійно змальовує або звертається до таврійських краєвидів, свідомо підкреслюючи, що саме Таврійська земля є одним із джерел його творчості. Образ рідного краю змальовано у віршах «Тронка», «Ластівки», «Таврія», у поетичному циклі «На Голопристанській землі». У поезії «Таврія» читаємо: 
О, Тавріє, мій материнський краю,
З тобою я печалюсь і співаю.
Мій кореню, і джерело моє...
Або у вірші «Ластівки» поет говорить про рідний край, отчий дім так:
Колисала мене наддніпрянська земля
І вітри степові колискову співали,
До мойого села ластівки звіддаля
Прилітали, гніздо майстрували.
Як чекав я на них, сурмачів весняних,
Що так рвійно неслись над полями;
Я дивився на них, я навчався у них
Рідну землю любить до нестями.
У вірші «Тронка» (пам'яті Олесеві Гончару) з тремтливою любов'ю описано рідну землю, духмяний хліб, пісню жайвора:
Хто слухав тронку степову
І хто відкрив безмежжя степу,
Той розуміє, чим живуть
В моїм краю...Достиглий серпень
Приліг спочити на полях,
Духмянить хлібом і медами. У
небі вирізьблений птах
Пісні кує. А ген руками,
Вже котять сонце по стерні
І коні, й сиві скиртоправи,
Й тополі, наче світ, старі,
Ждуть вечорів, коли у трави
Посиплять зорі із небес,
І слухай, світе, як урочо
До степових моїх принцес
Палкі слова шепочуть
Широкоплечі юнаки,
Хмільні од любощів і вроди.
Степовики, степовики,
Горджусь, що вашого я роду!
Василь Мелещенко вміло вибудовує сюжетну поезію, створює теленариси про хлібодарів рідного краю, заслужених майстрів слова чи пензля, хірургічного скальпеля чи штурвала корабля, для яких притаманний довірливий тон оповіді, вміло передає духовну красу Людини-трудівника чи оновленої природи. Із життям степового краю поет «повінчаний» навік, із ним пов'язує він відчуття вічності, незмінності у світі:
Всесвіт буде, буде хліб родити,
Бо живуть мої степовики... Тобі
Ліричний герой багатьох поезій Василя Мелещенка, як і сам автор, поціновує гідність, дорожить щирими стосунками, пишається своїми друзями, земляками, своїм родом, історичною і духовною пам'яттю.
У творчому доробку митця є поезії, присвячені пам'яті Олеся Гончара, Володимира Забаштанського, Олександра Німовця, Володи-мира Пузиренка; посвяти Дмитрові Павличкову, Володимиру Чуприні, Дмитрові Моторному, киргизькому поетові О.Султанову, Б.Переселідзе – грузинському поету, Каплану – єврейському поету...
Василь Мелещенко уміє помітити у кожного з героїв своїх віршів-посвят, віршів-пам’яті позитивні якості національного характеру і це є основними складовими духовного світу краян чи майстрів своєї справи, земляків сонячної Таврії.
Його книжки сповнені відчуттям добра й поваги до добра, що вони щедро дарують людській душі, спраглій від жорстокості і черст-вості сучасного світу.
У книжках автора є проникливі емоції, враження, спостереження, пережите особисто і узагальнене. Тут ми знаходимо задушевні думки і роздуми, широкого діапазону поетичний голос, географію душевного зору і причетність митця до всіх проблем сьогодення.
Є у творчому доробку майстра слова книжки акровіршів, адресованих наймолодшим читачам – малюкам. Випущені видавництвом «Веселка» книжки віршів і прози «Перші кроки» (К. 1973), «Прилетіли ластівки» (К. 1975), «Хліб від зайця» (К. 1976), «Наш канал» (С. 1981) та прозові – «Жайвір» (К., 1980), «Капітан» (X., 1997).
Загальновідомо, що писати для дітей важче, ніж для дорослих. Діти безпомилково чують фальшиві ноти, не люблять повчального тону і, ні за яку ціну, не хочуть читати нудні книги. Тим паче сучасні діти, змалку знайомі з телевізором, комп'ютером, магнітофоном, найскладнішими іграшками, виконаними за останнім словом техніки. Природний хист оповідача та поетичне значення світу допомагають В.Мелещенку вибрати вірний тон із маленькими друзями, донести корисну інформацію у цікавій і доступній формі досягнути виховної мети без моралізаторства і повчань...
Ось декілька акровіршів із згаданих книжок.
Коли дозріють пшинеці,
Озветься перепел у житі,
Машини вийдуть хліб косити.
Безперестанку їм робити,
Адже гарячі дні оці.
Й не раз ми скажем про машину:
Ну й роботяща! Як людина!
* * *
Сію, сію, посіваю І весною, й після жнив.
Врожаїв рясних бажаю,
А тому і поспішаю, –
Ллються зерна в море нив.
Короваями ласуйте, калачами,
А зростайте – виростайте сівачами!
* * *
Жнивують в полі трударі,
А птах повиснув над комбайном.
Йому так весело вгорі,
Всім людям теж, бо рік врожайний.
І нумо, жниварі співати
Разом із співаком крилатим!
* * *
Таких степів ніде немає –
Аж небо чубиться в хлібах!
Вже тато з поля повертає,
Розтьохкався над гаєм птах
І сипляться зірки на хату,
Як зерна, вирощені татом. 
Збірки акровіршів «Жайвір», «Капітан» показали, як наполегливо і вимогливо працює письменник над формою. Майстерно зроблені ілюстрації художника Едуарда Колесова посилюють приємне враження, яке справляють на юного (і дорослого теж!) читача акровірші – створюється відчуття нашої присутності в описуваних подіях і ситуаціях. До збірок увійшли вірші-загадки про рідну природу, про трудівників степу. Заголовні літери кожного рядка містять розгадку вірша. Незвичайна конструкція творів додає їм особливої свіжості, поетичності.
Акровірші взагалі-то не часто зустрічаються у творчому доробку поетів. Можливо тому, що в них немає особливої потреби і тому, що далеко не кожен зуміє вдало виписати запрограмований рядок, створити вірш, оригінальний за формою чи змістом. Так і підстерігає небезпека залежності від заголовних літер і де може бути лиш банальна риторичність, звичайнісінька картинність.
Акровірші В.Мелещенка для дошкільнят засвідчують, що письменник продовжує творчий пошук, він нікого не повторює і сам не повторюється. У цих книжках створюють настрій дітям, навчають їх працелюбству і людинолюбству тракторист і коваль, сівач і комбайнер, навіть Дід Мороз. Автор акровіршів, безперечно, пам'ятає: від того, що відкрилось дитині в оточуючому світі, що обурило і захопило її, залежить, яким громадянином вона буде в майбутньому. Так степовий жайвір сіє в дитячі душі зерна любові, добра до рідної землі, Вітчизни, краю, роду...
А в прозовій книжці «Наш канал» автор постає для нас у новій якості. Вміло побудований сюжет, дружній довірчий тон оповіді, уміння передати красу оновленої природи і красу праці; уміння зацікавити, схвилювати читача, збудити в ньому бажання вирости гідним славних батьків-трударів – усе це засвідчує, що Василь Мелещенко упевнено зростає від книги до книги.
Дуже легко можна пересвідчитися у вищесказаному, прочитавши бодай окремі фрагменти із його книжок. В.Мелещенко не лише народився і зріс на селі, в хліборобській родині, але все своє свідоме життя ніколи не поривав сув'язей зі степом, зі степовиками, серед яких він – своя людина.
Має з-поміж них багацько друзів, чиї імена зустрінете у його ліричній збірці, котра не випадково ж так названа «Спасибі, друзі, що ви є...»
«Справа не в тому, – згадував М.Братан у своєму ювілейному вітанні, – що за професійними клопотами (тележурналіста) він безнастанно буває там, де «скирти, наче айсберги, у полі на просторах свіжої ріллі».
До збірки «Спасибі, друзі, що ви є» увійшло 107 віршів, пісень, посвят різних за мотивами, формами, видами, жанрами.
Є тут вірші пам'яті про Володимира Забаштанського, Володи-мира Пузиренка, Марка Брагу; вірші-посвяти В.Козловському, Д.Моторному, В.Василенку, В.Чуприні, О.Касьяненку, О.Саніну, Л.Ревуцькому та іншим.
Василь Мелещенко порушує у своїй творчості «вічні», загальнолюдські проблеми, і робить це досить цікаво і своєрідно. Як митець слова, журналіст і яскрава особистість він заслуговує на вдячність і пильну увагу читачів, передусім, земляків-херсонців.
Звернімо увагу на епіграф до творчості митця, вчитаймося в нього. Його можна назвати «капітаном» Таврійських степів на ниві Слова, невтомним жайвором над бурхливим життєвим морем хліборобної Херсонщини, лагідним сонцем Таврії, бо його захоплює творча і натхненна праця лікарів і художників, рибалок і комбайнерів… Ось про них і створює своєрідні поетичні акварелі Василь Мелещенко: «Переджнивне» (О.І.Німовцю), «Ластівки» (В.Василенку), «Погруддя Петефі» (М.Братану), «Рибальче» (В.О.Харитонову)...
Осібно хочеться відзначити твори, присвячені пам'яті знаних хліборобів, що відійшли у вічність, – Миколі Бразі, Миколі Садовому, Макару Дудченку...
Відомий Василь Мелещенко і як автор віршів, котрі стали піснями: «Вечірній Херсон», «Горлиця», «Жоржина», «На високій полонині», «Пісня юності», «Осіння пісня», «А хлопцям в армію йти».
СТЕПОВИЧКА
Чом так ранок радісно полоще,
Як веселка вмить запломенів? –
В місті на центральній площі
Дівчину з косою я зустрів.
Полохливо, ніби перепілка,
Йде вона – казкова і проста.
А мені згадалась абрикоси гілка,
А мені згадалися жита.
Веселіше, любко, і тримайсь величніш,
Карі очі покажи з-під вій,
Хай позаздрять городянки стрічні
Неповторній вроді степовій!
Недаремно впродовж кількох років передачі Херсонського телебачення розпочиналися піснею на слова Василя Мелещенка «Починайте день із нами» у виконанні славнозвісного подружжя Наталії і Володимира Телюків.
Відбуяла нічка грай-зірками,
Сонях сонця кавітне вдалині!
Починайте день новий із нами
В наддніпрянській рідній стороні.
Приспів:
День – нові дороги.
День – нові тривоги.
День- нові обличчя,
День, він знову кличе,
День, день, день!
Починайте разом з нами день!
Хоче вас морський «Фрегат» вітати,
Ген свої вітрила розкрива,
І чи місто лине за «Фрегатом»,
Чи «Фрегат» за містом одплива.
Приспів.
Перевірить жайвір срібний голос,
Накує зозуля нам років,
І покличе в поле стиглий колос
Славних земляків-степовиків.
А пісня на його слова «Вечірній Херсон» (композитор – Олександр Рожко) у виконанні ансамблю «Кобза», записана на платівку у московській фірмі «Мелодія», як і пісня «Зіронька-текстильниця» (композитор – Анатолій Шевченко).
2002 рік – рік виходу нової збірки поезій Мелещенка «Зустріч із юністю». До неї увійшли настроєві малюнки, у яких чітко і відверто виражено мистецьке кредо життєдайної свідомості поета. Це поезії широкого, безмежного таврійського духу, ліричні вірші, пісні, сонети, у яких схвильовано й палко звучить мелодія проникливої любові автора до людини та життя. 279
Збірка обіймає 124 вірші, різних за жанрами, видами, мотивами. Це 85 віршів-посвят, що входять у цикли: «Голосіївська весна», «Біля золотих воріт», «Київське Полісся», «Спогади про Засулля»; за мотивами А. Марущака, О. Бєляєвої, В.Білоуса.
Ця збірка, як і попередні у творчому доробку митця, сповнена добротою, щедрістю душі, проникливістю емоцій, незабутніми враженнями, пильними спостереженнями...
«Зустріч із юністю», – як зазначає Ярослав Голобородько, – це книжка щирих інтонацій, задушевних думок і роздумів, широкого, поетичного голосу..».
Майже у всіх віршах, що до неї увійшли, відбиті ці якості. З особливою виразністю вони звучать у вірші:
ДВА КРИЛА
Три жінки знаю – два своїх крила:
Матусю рідну і дружину –любку,
І донечку, мою голубку,
Яка у дім нам щастя принесла.
Три жінки знаю – два своїх крила.
Куди б мене дорога не вела,
Вертає знов, як птаху до гніздов’я,
І тричі я освячений любов’ю,
Тягнусь до них, як до Дніпра Сула,
Куди б мене дорога не вела, –
Три жінки знаю – два своїх крила.
БУВАЄ ДЕНЬ
Д.Павличку
Буває мить, буває мить,
Коли димить, димить цигарка,
Коли щемить, коли гримить,
Коли повірив би й циганкам.
Буває ніч, буває ніч –
Куди, куди там горобиній!
Коли атакам протиріч
Ось –ось підставить можеш спину.
Буває день, буває день –
І раптом розумієш серед бою:
Твій шлях життя благословен
Отою миттю, ніччю тою!
«Зустріч із Джеральдом Даррелом», «Журавлинь», «Щем», «Відкриття душі» – це твори про почуття любові до Таврійської землі, її природи, до батька – матері, коханої, багатьох знаних людей краю-хлібодарів, побратимів, земляків, братів…, яким присвятив свої полум’яні рядки поет.
Для Василя Мелещенка, як і для Олександра Довженка, найвищим мірилом моральних цінностей є краса праці: «Красива людина в бою за Батьківщину, у муках і смерті за неї. Але найкрасивіша вона – у праці!». Тому поет ставиться до людей праці зі щирою любов'ю, думає про майбутнє поколінь, живе їхнім життям і знаходить у цьому своє щастя. Ось як щиро про це йде мова у вірші:
У КНЯЗЕГРИГОРІВЦІ
Ніжки тупцяють манюні,
Ждуть їх дороги-путі.
Князегригорівці юні,
Хай вам щастить у житті!
Будьте у праці здорові,
Будьте у дружбі людьми,
І пам'ятайте: з любові
Розпочинаємось ми.
Хліб вам плекати і руно,
Ранки стрічать на зорі,
Князегригорівці юні, –
Завтрашній день на землі.
Хай поведуть вас стежини
В рідні поля і світи,
Славте малу батьківщину –
Буде велика цвісти!
Вище над усе ліричний герой, як і сам автор, цінує вірність, любов, гідність, доброту. Це натура відповідальна, сумлінна, вимоглива до себе. Повертаючись до свого минулого, він вимірює ним своє життя. Як от:
ЗУСТРІЧ ІЗ ЮНІСТЮ
Викладачам Херсонського педінституту присвячую
На тихій вулиці Суворова
Я брав недавно інтерв’ю,
І там, в своїй аудиторії,
Вернувсь у молодість свою.
Де був літфак – нові комп’ютери
Сучасних модних установ,
А я у юності стою тепер,
А я на лекції прийшов!
Мій респонденте, прошу вибачить,
Та я не чую ваших слів,
Ось-ось у мене серце вискочить,
Бо я професора зустрів.
Бо я йому складаю іспита
За всі роки, за все життя.
І треба скласти, треба вистоять!
На те й судилося воістину
Мені у юність вороття.
Збірка «Зустріч із юністю» – це справді незабутня, щемна зу-стріч. Зустріч із самим життям, із хвилюючими, щирими почуттями, що супроводжували й одухотворювали ці зустрічі, видатними постаттями в літературі і мистецтві, на безмежних просторах Таврії, колишнього Союзу та повсякденному житті.
Автор майстерно використовує форми сонета, акровірша, акросонета, тріолета, ронделі, елегії, мініатюри...
Вінок сонетів «Ярославни посестро...» – це зразок високої інтимної лірики митця, посвячений тій єдиній – дружині, подрузі, матері, коханій, з якою пліч-о-пліч торується життєва дорога більше тридцяти років.
Скільки років разом пережито!
Скільки проторовано стежин!
Довелось співати і тужити,
Щоб сягнути в почуттях вершин.. 
...Ти була квітуча, як весна.
Як черешня в білопіннім платті.
І земна водночас й неземна,
Ніби ніжна лілія в лататті...
Нині ти красива, наче літо.
Наче груша в молодім саду.
Не страшить у нім дерева вітер –
Захистиш і відведеш біду...
...Тільки ти у світі лиш одна,
Тільки ти у світі лиш єдина.
Припадаєш часто до вікна –
Ждеш мене з дороги, як пташина...
Наче князя й бойову дружину
Ярославна ждала.
Як вона, Мариш ти вітрилами судна
З вірою у вірність лебедину.
...І неслась вода і стрімко й плавно,
Я ж, мов князь княгині Ярославні,
Вдячен долі за хвилини ті.
Врешті-решт, мені й одного досить:
Нам розлуки зустрічі приносять.
Вдячен Богу й долі я в житті.
Інтимна лірика Василя Мелещенка – то бездонне джерело красивих і ніжних почуттів, висловлюваних у поетичній формі сонета. Такі почуття підносять людину на вищий щабель духовності. Щирість, задушевність, яскрава, емоційно наснажена образність, оспівування найяскравіших миттєвостей людського буття – такі основні риси ліричних поезій автора.
Така поезія вчить кожного із нас бути чистими, як сльоза і совість, добрішими, а головне – вірними. Кожен митець сприймає світ по-своєму і передає власне бачення навколишнього через певні образи, які переходять часто із одного твору в інший. Вони називаються образами-символами.
Кажучи про визнання доробку митця, поета-земляка, маємо на увазі, звичайно, не тільки обласні масштаби. Його поезії прихильно оцінили такі визначні майстри пера, як Дмитро Павличко, Володимир Забаштанський, Василь Грінчак, Платон Майборода.
Тепло сприймали вірші таврійського поета на Кавказі карачаївці, черкеси, чеченці, інгуші, про яких він щиро говорить:
Хоча б човна. Хоча весло б –
З останніх сил гребтися.
Я надто вірив друзям, щоб
Од друзів відректися.
І донині згадують херсонські письменники, як виконував свою пісню про Чечено-Інгушетію Василь Мелещенко на засіданні Ка-бінету Міністрів цієї кавказької республіки.
Погортавши поезії Василя Мелещенка, розумієш, що основними образами-символами у нього є: зерно, жайвір, сонце, а ще праця, любов,доброта, вірність…
Як обдаровану творчу людину його хвилюють питання, що ставить собі кожен справжній митець: «Хто я такий? Для чого живу на світі? Який слід залишаю по собі?..»
Призначення поезії – торкатися найтонших струн душі, пробуджувати все найкраще в людині. Поет іде правильно обраним шляхом, долає всі випробування долі і вірить, що його слово-пісня розквітне і назавше залишиться у серці народу.
Кожним своїм рядком В.Мелещенко стверджує невмирущу силу мистецтва, непохитну віру в силу слова.
Творчість поета викликає у нас законну гордість, бо він народився, виріс і живе на Херсонщині, засмаг під таврійським сонцем, зміцнів духом і своїм поетичним словом привчає підростаюче покоління уклонятися батьку-матері, сонцю, добру, праці й любові, і плекати ніжну жайворову пісню.