У слові і мовчанні живе його душа… (про Анатолія Марущака)

У СЛОВІ І МОВЧАННІ ЖИВЕ ЙОГО ДУША…
(про Анатолія Марущака)
8.11.1953

Життя тече звичайно-до прози від вірша.
У слові і мовчанні живе моя душа.
Анатолій Марущак.

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Поет, прозаїк, публіцист, журналіст.
Анатолій Марущак – член Національної спілки кінематографістів України (1986); член Національної спілки журналістівУкраїни (1998); член Національної спілки письменників України (2011). Заслужений журналіст України (2004).
Двічі поспіль (1997, 1998) – лауреат Всеукраїнських телерадіо фестивалів «Калинові острови».
Володар головного призу «Чорноморська чайка», Міжнародного телерадіофестивалю «Україна єдина» (2002).
Лауреат обласної літературної премії імені Миколи Куліша (2008).
Лауреат поетичного вернісажу «Троянди й виноград» (2009).
Пише українською та російською мовами.

КОРОТКИЙ ЖИТТЄПИС

Народився Анатолій Петрович Марущак 8 листопада 1953 року в місті Каменськ – Шахтинську Ростовської області в сім‘ї військовослужбовця. У 1976 році закінчив філологічний факультет Одеського державного університету. За фахом філолог (учитель російської мови та літератури).
Із 1976 по 1978 роки працював учителем у школі.
Із 1978 року живе і працює в місті Херсоні. Директор ТВО ХДТРК «Скіфія» (із 2002).

АВТОР КНИЖОК:

1986 – повість «Высокий двор».
1999 – поетичних збірок : «Утоли мои печали», «Вольный стиль».
2000 – поетичні збірки для дітей «Непослушные пальцы», «Почему весёлый кит не приплыл на остров Крит».
2003 – поетичної збірки «У слові і мовчанні».
2005 – книжки «Мандри наосліп».
2006 – у співавторстві з братом Володимиром Марущаком написана «Тайна Турецкой скалы».
2007 – роман «Шалений ферзь», за який автор був удостоєний обласної літературної премії імені Миколи Куліша (2008).
2008 – у співавторстві з братом Володимиром Марущаком написана повість «Ключи от приключения».
2008 – збірка поезій «Щоденник вітру».
2010 – роман «Доктор ГО».
Неповторний голос слова Анатолія Марущака ми звикли чути на радіотелебаченні з вісімдесятих років ХХ століття. А ось як неординарна інтелігентна, ерудована та обдарована особистість, поет із власним, тільки йому притаманним поетичним голосом, він розкрився після виходу поетичної збірки «У слові і в мовчанні» (2003). До цієї збірки, виданої у ПП «ЛІТЕРА» увійшло 53 вірші і шість незвичайних ілюстрацій, виконаних Іриною Наконечною. Ця книжка і є предметом нашої уваги.
Автор збірки пропонує послухати «спогади трави і музику Всесвіту; побачити небо, вишите узором Всевишнього; відчути сум зруйнованого дерева і запах тіні; перекопану ніч і тінь дощу; поцілунок соняшника…», як от:

ДЕРЕВО
Вечір засмаг перестиглими вишнями,
З саду розкішного сонце пішло.
Вишите небо узором Всевишнього,
Дивними думами вкрите чоло.
Добрі новини недовго потішили,
Хтось їх, моторний, до себе прибрав.
Тільки й залишилась в світі колишньому
Сонячна тінь незачинених брам.
Я не забуду дівочого прізвища
Жінки, яку не забрати рокам.
Ще пам’ятає долоня, як в пригорщу,
Сипала вишні тремтлива рука.
Дивиться соняшник в трави навколишні,
Вже не підняти йому голови.
Він переломиться, стане навколішки
І поцілує сузір’я трави.
Віру в майбутнє і віру в повернення
Сонце в гілках зберегти не змогло.
Впало під хатою стомлене дерево,
Не дочекавшись приїзду мого.
Темрява тисне. До світла мізерного
Йду через терни у сад крадькома.
Вишні засохлі збираю під деревом.
Тільки вже дерева поруч нема. (с.17)

БЕЗ ТЕБЕ
Закрутився вужем на паркані павич,
Затремтіла мішень павутиння.
На городі лежить перекопана ніч,
І росте на ній тінь без коріння.
Відбиваючи з неба атаку швидку,
Пні на хмари націлили жерла.
Народили дощі тимчасову ріку
І тече в ній вода без джерела.
Сонце в дім завітати за рік не змогло,
В тому домі поріг не зітреться.
Подорожні давно обминають його,
Бо живе там людина без серця.
Тінь дощу, що не вщух, проросте навесні.
Взимку сніг помандрує по небу.
І впаде білий сніг із хмарин навісних
І за мить почорніє без тебе. (с. 28).

Прочитавши навіть декілька творів Анатолія Марущака із даної збірки, ми переконаємося в тому, що кожному слову автора притаманний асоціатовний підтекст, своєрідне бачення і відчуття світу.
СНИ диптих І
Я граю зі сном, який пахне мигдалем,
І вигляд роблю, що ми бачимось вперше,
А сон із космічних глибин виглядає,
Він правди не знає,тому і не збреше.
Лоскочуть повітря сережки дівочі,
Та усмішку губи мої приховають.
Півночі над юними снами промовчу,
А інші півночі вони прозітхають.
Сон має сумління: не лізе в свідомість,
Натомість мій біль розуміє віднині –
Нічними примарами пишеться повість,
Яку прочитають ранкові видіння.
ІІ.
Сни віщі Навіщо
Приходять до нас на побачення,
Пробачать чи знищать –
Немає ніякого значення.
Навряд чи згадаю
Уранці пророка нічного.
Що буде надалі?
Напевне не знаю нічого.
А пам’ять – то пані
Підступна і дуже примхлива:
Події недавні,
А їх очевидці вже сиві.
Хоч пам'ять лукавить,
Та часу здається на милість.
Роки за роками Спливли…або, може, наснились?
* * *
Ми – люди, ми – тіні
У вічній безодні.
Ми з півночі йшли,
А зустрілись на сході.
Куди нас ведуть ці дороги і сходи?
Напевне, про це не дізнається жоден.
Вода роз’їдає трухляве каміння.
На камені – зморшки, ознака старіння.
І стомлені люди крокують не в ногу.
Нехай їм насниться дорога до Бога.
І губи всміхнуться,
І втішаться люди,
І біди свої та чужі позабудуть,
А завтрашній день розпочнеться сьогодні,
Де тіні по сходах спливають в безодню. (77)

Поезія А.Марущака – гостропроблема, образна, духовно загосрена, психологічно наснажена – й сьогодні зберігає свою соціопсихологічну та лірико-філософську актуальність. «Перекопана ніч на городі лежить», …«на ній росте тінь без коріння»; «…тінь дощу проросте навесні»; «шкіра порепана болем нестерпним», «…у божому світі від зради протиотрути нема»; «…сніг взимку помандрує по небу…»; «…сон не знає правди», «…пам'ять – примхлива пані», «…сережки дівочі лоскочуть повітря», «…зморшки на камені – ознака старіння»; «де обвітрений млин і в акації порвані жили»; «чебрець – волоцюга порепаного степу…», або «…огузок щириці /повітря дещицю і ближньої хмари розірвану блузу//розгніваний вітер / в кублі трав’яниці зеленим мотуззям зав’яже на вузол…» – це не просто незвичайне бачення світу, а образні, оригінальні метафоричні конструкції з ліричною інтонацією; незвичайно точні вирази з влучними епітетами. порівняннями, інверсіями, які надають особливого забарвлення роздумам і переживанням поета та його ліричного героя.
Уже в цій книжці ми помічаємо, що поезія А. Марущака – гостропроблемна, образна, духовно загострена, психологічно наснажена – й сьогодні зберігає свою соціально – психологічну та лірико- філософську актуальність.
Образне слово, лірична інтонація надають особливого забарв-лення роздумам і переживанням поета та його ліричного героя.
Прочитати цю книжку – значить на мить розділити долю її героїв, зрозуміти світ, в якому «серце спинилось від дотику докору», долучитися до майстерності автора, «…де в слові і мовчанні живе його душа».
Автора хвилюють негаразди сьогодення («Підранок», «Сумнів», «Чужинець», «Блудний син», «Чернетка»… і минуле: «Трофеї», «Я минуле шукаю обабіч доріг», «Три пагорби», «Попереду – вічність, за спиною – стогін», яке ми не маємо права забувати:

…Хто сказав, що все минеться?
Що на всіх єдиний простір.
Куля цілить прямо в серце –
За хвилину буде постріл… (с. 46)

Більше двох десятиліть Анатолій Марущак продовжує розвивати і утверджувати художньо – образне мислення, радує читачів смаглявої Таврії, шанувальників рідного слова новими книжками. Ми відчуваємо його живу душу у кожному слові, пропущену через зболене серце у такому неспокійному світі.

Стриманий римами
Вірш умістився на аркуші.
Мріями міряє Юнка дорогу додому.
Світло погасло,
І тільки борги не погашені.
Хто їх віддасть і коли,
І кому – невідомо.
Думка лякається слова
І в слові ховається.
Випадок випав, як карта,
І виправдав долю.
Поїзд проїхав
Повз кимось омріяну станцію.
Може повернеться.
Тільки коли – невідомо.
Втішиться вишнями
Сумом зруйноване дерево.
Втішиться снами солдат
Перед раннім підйомом.
Куля уже залишила
Підвалини темряви.
Куля летить,
А коли прилетить – невідомо.
Правда неправду не любить,
Та завжди вітається,
Щиро покається,
Вже за хвилину потому.
Обовя’зково майбутні дороги
Освятяться. Хто їх освятить,
А також коли – невідомо (с.62).

Тож, прочитавши згадані твори, маємо право стверджувати, що поет Анатолій Марущак наділений оригінальним талантом і без його книжок важко уявити справжню сучасну українську поезію.