Аристократка духу (про Євдокію Голобородько)

14.03.1937

Споконвіку шанується людина, яка живе не тільки для себе й заради себе,
а й – для інших, наслідуючи високі ідеали, покладаючи горіння свогосерця,
бентежний розум і добрі справи на вівтар служіння людству. 
Микола Бажан.

У гроні наших славетних науковців-краян, провідних постатей в українській педагогіці другої половини ХХ століття і сьогодення ім’я Євдокії Петрівни Голобородько особливе. Хочеться писати, розповідати із захопленням, повагою, щирим захватом про цю прекрасну, просту і високоповажну, ерудовану і глибоко інтелігентну жінку, яскраву особистість, талантом, несхибністю духу і принциповістю котрої захоплюються її сучасники, науковці, студенти, аспіранти,близькі та знайомі люди.
Вона є, була і довго ще буде залишатися для Херсонщини, України, далекого і близького зарубіжжя невідкритим островом у безмежному морі педагогічної культури, нашої духовності, провідним ученим, відомою педагогічною постаттю свого часу.
«Діяльність Євдокії Петрівни на освітянській ниві Таврійсь­кого краю, – за висловом професора Юрія Бєляєва, – спрямована на досяг­нення головної мети сьогодення: підготовки та виховання фахівців нової генерації, які завдяки обізнаності з національно-культурними особливостями розвинених країн світу будуть глибше розуміти та цінувати надбання власного народу, підносити та утверджувати Україну в очах європейського та світового співтовариства».

Літопис  життєвого шляху Є.П.Голобородько

На вівтар служінню людства

У розмові з Євдокією Петрівною довідалася, що дитинство її припало і пройшло у роки Великої Вітчизняної війни. Її поколінню і тим, кого війна бодай зачепила своїм чорним крилом, добре відомі й зрозумілі жахливі трагедії, біди і настрої людей. Те покоління виросло у зруйнованих містах і селах, на спопеленій і кров’ю политій землі, на героїці близьких, їхньому ставленні до своїх і до ворога.
Євдокія Петрівна народилася у багатодітній селянській родині (була десятою дитиною), де вище над усе прищеплювалася любов до праці, природи, шанобливого відношення до батька-матері, коренів свого роду, рідного отчого дому, і пісні – розлогої, народної. Ніщо не вершилося у цій дружній сім’ї без пісні. Радісні та сумні, вони супроводжували Докійку з юних літ. Співає вона їх і понині.
Батько Жакомін Петро Васильович (1889-1970) – колгоспник, воював у фінській війні, був лейб-гвардійцем Семенівського полку (особиста охорона царя). Після Великої Вітчизняної, коли треба було піднімати з руїн зруйноване господарство, а в селах не вистачало чоло­віків, він очолив колгосп (головував).
Мати Жакоміна Варвара Гнатівна (1896-1970) – колгоспниця, виходець із „середняків». Під час розкуркулення родина матері не зазнала утисків із боку влади, бо не мала найманих робітників. Вона в сім’ї була не лише берегинею домашнього вогнища, а й мудрою порадницею, „співучим соловейком”. Це, безумовно, від неї, простої жінки, у доньки (Євдокії Петрівни) з’явилося бажання пізнати виднокола неозорого світу, знати народну пісню, любити природу, бути вимогливою до себе і своїх вчинків.
Та й тато, маючи всього дві зими навчання, міг допомогти і в навчанні і дати добру пораду в житті…
Шкільна наука давалася дівчині легко, знання ніби самі пливли до рук. Вона жартома казала, що читати і тягнутися до прекрасного навчилася ще у сповитку. Своїми першими книжками дитинства вважає самостійно прочитані Шевченків „Кобзар» і „Шхуна „Колумб» М.Трублаїні, „Школа” А.Гайдара. І нагороджувалась вона книжками – „Пригоди Гекльберрі Фінна» М.Твена (у 1950 р.), „Плем’я нескоримих” Дм.Бедзика (у 1947 р.), «Сонячний ранок» О.Короленка (у 1951 р.) та іншими, що зберігаються з завіреними печатками, підписами в домашній бібліотеці донині.
І вже це засвідчує про те вроджене, якесь інтуїтивне, тонке відчуття художнього слова, потяг до прекрасного, прагнення до знань (про успішне навчання Євдокії Петрівни ми вже говорили у І розділі).
У 1960 році на життєвому шляху дівчини зустрічається розумна, шляхетна людина – ветеран війни, вчитель і наставник молоді Юрій Костянтинович Голобородько, з яким вона пов’язала свою долю, подальше подружнє життя. Вони стають добірним подружжям. У кожному з них розвивалася самодостатня особистість, і в тій гармонії та взаємоповазі вони прожили близько піввіку, маючи двох синів-ясенів (Ярослава і Костянтина), які продовжують сімейні освітянські традиції і якими по праву можуть пишатися батьки.
У домі цієї родини завжди спокій і лад, розумно влаштований внутрішній ритм життя. Вражає велика домашня бібліотека. Художні твори українських, російських та зарубіжних письменників, наукові праці відомих педагогів – класиків, власні роботи і праці синів, творчий доробок чоловіка-письменника. А ще енциклопедії, словники, газети, художньо-літературні та наукові альманахи, часописи.
Теми розмов у домі змістовні. У доброзичливій тональності. Тут завжди панує його величність Слово! І Берегинею домашнього вогнища і любові до мови свого народу, держави є тут Євдокія Петрівна.
А ще раніше молодому фахівцеві, дружині, мамі так бажалося йти далі, творити добро, засівати ниву знань добірним зерном, сподіватися на щедрий врожай. І вона його зробила – крок у науку!
На формування педагогічних інтересів Є.П.Голо­бородько значний вплив мали вчителі Проценківської та Зеленівської школи – педагогічна династія Панчиних, Г.П.П’ятько, В.Ю.Ніколаєвська та інші; педагоги Херсонського училища – його директор, заслужений учитель України П.К.Плахтій, завуч – М.З.Волкова-Дудка, класний керівник – Н.А.Кислиця, викладачі О.С.Чернявська, Г.М.Зінченко, М.І.Потеряйко; викладачі педагогічного державного інституту ім.Н.К.Крупської: професор В.П.Ковальов, доценти – К.О.Лаврунов, І.Ф.Федірко та М.М.Федірко, І.І.Приймак, А.В.Богда­нович, Є.М.Юпашевська, М.Т.Єфімова, І.А.Вінник; куратор, член кафедри педагогіки К.О.Сімашко.
Уже тоді Євдокія Петрівна була ознайомлена з педагогічними ідеями, теоріями, системами відомих педагогів – класиків Каменсь­кого, Ушинського, Толстого, Макаренка, Ващенка, Сухомлинського, бо закінчила педінститут, бо вирішила присвятити себе науці.
Мала перед собою образи відданих справі виховання своїх учителів, які були, є і залишаються зразком у боротьбі з бездуховністю, які й сьогодні сприяють підвищенню планки у системі виховання та освіти, продовжують осявати шлях на державному рівні з чітко заданою орієнтацією у вихованні морально-здорової, духовно-повноцінної, працездатної творчої особистості, яка любить свою Вітчизну, шанує своїх предків і славну історію України і самовіддано працюватиме на її міць і неповторність. Варто зазначити, що із самих перших кроків на освітянській ниві доля їй подарувала чудового наставника, обдарованого педагога, заслуженого вчителя України Костянтина Йосиповича Голобородька, який тривалий час був директором Станіславської середньої школи і розвивав у своїх вихованців незмінний інтерес до знань, бажання постійного професійного зростання, стратегію працелюбства, уміння шанувати чужі погляди й думки.
Саме Костянтин Йосипович Голобородько вплинув на розвій педагогічних пріоритетів молодого обдарованого педагога Євдокії Петрівни. Ще й нині у своїх публіцистичних працях і в розмові згадує вона з повагою та вдячністю дороге ім’я.
У нарисі „Вчителю наш дорогий» Є.П.Голобородько зауважила: „Хтось із давніх філософів сказав: „Кожна квітка найкраще розквітає на рідному ґрунті, кожна людина найкраще проявить себе на рідній землі. Вдумуюся в ці високомудрі слова і бачу за ними дорогого вчителя Костянтина Йосиповича Голобородька. Все життя його, за винятком воєнного лихоліття, пройшло в тім краї, в якому зробив перші кроки на землі…»
А ще з безмежною вдячністю згадує Євдокія Петрівна багатьох і багатьох відомих вчених України, Росії, Білорусії, інших країн СНД, що підтримували її, вели до нових щаблів наукового пошуку, наповнювали і зміцнювали сенс буття. Це її наукові керівники і консультанти, опоненти, рецензенти її праць, співавтори, голови спеціалізованих вчених рад, де захищались дисертації її та її вихованців, та багато інших добрих, розумних людей.
Наукову долю Є.П.Голобородько в значній мірі забезпечили провідні науковці-лінгвисти, методисти, педагоги: професор Пашківська Н.А., член-кореспондент АПН України Бєляєв О.М., академік Гончаренко С.У., академік Русанівський В.М., академік Карпенко Ю.О., професор Кобиляцький І.І., професор Карпенко М.О., професор Арват Н.М., професор Пентилюк М.І., член-кореспондент АПН України Лозова В.І., академік Богуш А.М., академік Савченко О.Я., академік Вашуленко М.С., академік Бех І.Д., професор Подгаєцька І.М., професор Жулій Т.Б., професор Вознюк Л.В., професор Плиско К.М., професор Кудрявцева Л.О., професор Іванова Л.П.; професор Федоренко Л.П.; професор Баранов М.М., професор Успенський М.Б., професор Фомічова Г.О., професор Бистрова О.О., академік Шанський М.М., професор Лидиженська Т.О., професор Лекант П.О., академік Тишков В.О., академік РАО Борисенков В.П., академік Бондаревська Є.В.; академік Протченко І.Ф., академік Супрун А.С. і багато інших вітчизняних і зарубіжних представників науки.

Нестримний творчий рух

Основні напрями наукової діяльності Є.П.Голобо­родько: методика навчання російської мови; методика навчання української мови; загальна педагогіка та педагогіка вищої школи. Результати 50 річної педагогічної та науково-педагогічної діяльності – це підготовка і перепідготовка тисяч учителів; сотні виступів і публікацій; наукове керівництво докторантами, аспірантами, здобувачами; наукове консультування учителів, працівників освіти, учнів, шкіл різного типу; участь у редакційних комітетах і колегіях науково-методичних видань, у тому числі – в міжнародних; керівництво республіканським експериментом, науково-дослідною роботою студентів тощо.
За піввіковий проміжок наукової школи професора Євдокія Голобородько у розробці теми «Особливості вивчення російської та української мов в умовах близькоспорідненої і неблизькоспорідненої двомовності» захищено під її керівництвом :

3 докторські дисертації: Г.О. Михайловська, О. В. Малихіна, Н.І Ушакова;

7кандидатських: Н.М.Веніг, С.М.Курач, О.С.Паламарчук, Л.І. Курач(Логвиненко), Р.М. Мельникова, С.Ф. Одайник, Ю.Ю.Мельничук;

із методики викладання української мови захищена 1 кандидатська дисертація:С.А. Омельчук та 1 підготовлена до захистуС.В. Мунтян;

із методики паралельного викладання російської та англійської мови захищено 4кандидатські дисертації: І.А. Цоброва, С.А. Коростельова, В.В. Ніколаєнко, О. В. Старостенко;

із методики паралельного вивчення української та англійської мов захищено 1кандидатська дисертація–О.В. Іванов;

із методики викладання української мови в початковій школі захищено 2 кандидатські дисертації: О.А. Павлик, О.Б.Полєвикова;

із загальнопедагогічних питань захищено 2дисертації: А.О. Кияновський, Л. М. Назаренко; працює над кандидатською дисертацією О.В. Петров;

із проблем вищої школи захищено 3 кандидатських дисертації: О.В. Хмільковська, М. Г. Вахницька, Т. А Ганніченко;

Відомий лінгводидакт має більше 250 публікацій, в яких висвітлювались соціо- та психолінгвістичні аспекти лінгводидактики, вивчення окремих розділів шкільних курсів російської та української мов, питання культури мовлення, розвитку зв’язного мовлення, можливості виховання учнів засобами мови, шляхи організації самостійної роботи на уроці і в позаурочний час, досвід учителів-практиків, проблеми вивчення мов та методик їх викладання у ВЗО, способи застосування інноваційних освітніх технологій.
Крім суто наукових проблем, Є. Голобородько хвилюють загальнолюдські цінності: духовність, взаємовідносини між батьками і дітьми, аспекти полікультурного навчання та виховання.
Про це свідчить ії педагогічна публіцистика: статті «Дружна сім’я», «Коллеги из Азербайджана», «Педагогічні погляди Миколи Куліша», «Блисне булавою – море закипить!..» (до 400-річчя від дня народження Богдана Хмельницького», «Чим загрожує духовне зубожіння?» (На трибуну Верхлвної Ради України та Президентові України),«Син полку: тривожне і високе звання», «І родить щедрим колосом засіяна вчителем нива» (про К.Й. Голобородька, заслуженого учителя України), «И о счастье для всех»,«Учителю наш дорогий», «На хвилі творчості», «Колискова духовності», «Доброславна вченого хода» (до ювілею М.І. Пентилюк), «О вы, счастливые науки!» (до ювілею професора О.В. Гукаленко), «У пориві звершень» (85 –річчю ВЛКСМ і 60 – річчю з Дня Перемоги присвячується) та інші.
А. Зубко, – посилаючись на вислів І.Д. Беха, – відзначив характерні риси творчої особистості професора Є. П. Голобородько так: «Це – аристократка духу, владна над собою, над стратегією побудови життя, що передбачає постійний рух до здійснення чимраз новіших, складніших, ніж раніше, задумів, результати яких потрібні не тільки самій людині, а й усім людям; це створення самою людиною середовища свого розвитку, активне творче відображення дійсності; це межова самовіддача, вміння мобілізувати себе на подолання труднощів, прогнозувати наслідки своїх вчинків; це щирість, прагнення до об’єктивності та здатність приймати рішення – добре розраховані чи інтуїтивні – незалежно від думки й оточення».

У колі зору вченого-педагога були тенденції розвитку вищої школи в Україні та у світі, підготовка учителів початкової школи, учителів-словесників, актуальні питання виховання, у тому числі й сімейного.

Є.П.Голобородько була членом спеціалізованої ради по захисту кандидатських дисертацій при Південноукра­їнському державному педагогічному університеті імені К.Д.Ушинського (м.Одеса).
Нині вона заступник голови спеціалізованої вченої ради К.№67053.01 при Херсонському державному університеті. Виступає опонентом, рецензентом при захисті кандидатських і докторських дисертацій.
Співпрацюючи з Південноукраїнським регіональним інститутом післядипломної освіти педагогічних кадрів, систематично виступає перед учителями, керівниками шкіл та іншими працівниками освіти, у місцевій пресі.

Член редколегій журналів „Світова література”, „Русская словесность», „Русский язык в школе», „Таврійський вісник освіти”, „Русский язык, литература и культура в школе и вузе», наукового збірника „Педагогічні науки», член міжнародного редакційного комітету „Известий МСАО им. Я.А.Коменского», редактор науково-методич­ного журналу „Розмаїття», головний редактор збірника наукових праць „Метода».

Будучи президентом Херсонського відділення Малої академії наук України (1995-2000), багато уваги приділяла роботі з обдарованою учнівською молоддю Таврійського краю.
Є.П.Голобородько підтримує наукові зв’язки з різни­ми науковими центрами України та вченими зарубіжних країн – Росії, Білорусі, Молдови, Придністро­в’я, Киргиз­стану, Польщі та ін.
Завжди брала активну участь у громадській діяльності. Будучи ученицею семирічки, обиралась головою учкому. У студентські роки була і членом, і головою профкому. На початку трудової діяльності очолювала різні комісії. Пізніше була ректором Херсонського народного університету пам’яток історії та культури України (70-і роки). Виконувала обов’язки голови обласної ради по стажуванню молодих спеціалістів (80-і роки). Була головою психолого-педагогічного комплексу ХДУ (90-і роки). Обиралася парторгом факультету. Нині – голова наукового міжкафедрального семінару психолого-педагогічних дисциплін, член вчених і науково-методичних рад Інституту іноземної філології та університету, член правління товариства „Знання» тощо.

Твердою дорогою праці

Наукова школа професора Голобородько Є.П. пере­важно розробляє тему «Особливості вивчення росій­ської і української мов в умовах близькоспорідненої і неблизь­коспорідненої двомовності» на різних ступенях навчання.
Під керівництвом професора Є.П.Голобородько діє науко­вий семінар аспірантів „Актуальні проблеми лінгво­дидактики в умовах міжкультурної комуні­кації», на якому виступили більшість провідних учених Херсон­ського державного університету та вчених інших ВНЗ міста й України, працівники інститутів післядип­ломної освіти, обласного і міського управлінь освіти, науково-методичних центрів тощо.
Результати досліджень широко впроваджуються у шкільну практику в формі базових підручників, методич­них посібників, розробок уроків, робочих зошитів та ін.
Є.П.Голобородько здійснює наукове керівництво авторським колективом по написанню підручників (більше 20 років), методичних посібників, є науковим консуль­тантом школи гуманітарної праці м.Херсона (школи-лабораторії АПН України).
Є.П.Голобородько є членом кількох академій.
Академія педагогічних наук як вища галузева дер­жавна наукова установа була створена в 1992 році (Указ Президента України від 4 березня 1992 р. та Постанова Кабінету міністрів України від 10 червня 1992 р.)
Загальна чисельність членів АПН становить біля 170 чоловік, із них 58 дійсних членів і 110 членів-корес­пон­дентів; крім того біля 30 почесних та іноземних членів.
Член-кореспондент Є.П.Голобородько працює у від­діленні «Дидактика, методика та інформаційні техно­логії в освіті» над проблемою мовної освіти в Україні.
З 1996 р. Голобородько Є.П. – дійсний член Академії педагогічних і соціальних наук. Працює у відділенні методології виховних систем. Академія створена в 1999 р. До її складу входять учені кількох десятків країн.
У 2002 р. була створена Міжнародна слов'янська академія освіти імені Я.А.Каменського. Дійсним членом її і членом програмного комітету була обрана Голобо­родькоЄвдокія Петрівна.
Мета МСАО полягає в підтримці перспективного культурно-історичного феномена – Слов'янського Відро­дження – засобами освіти й освітньої політики. Професор Голобородько Є.П. працює за напрямом «Полікультурна освіта в Україні». Виступає з науковими доповідями та публікаціями. Вона є також членом Міжнародного редакційного комітету науково-теоретичного журналу МСАО «Известия Международной славянской академии им. Я.А.Каменского».
Різнобарвними гранями таланту переливається невтомна праця Євдокії Петрівни Голобородько. Крім суто наукових проблем, її хвилюють загальнолюдські цінності: добро, честь, порядність, взаємовідносини між батьками і дітьми, розуміння і глибоке відчуття неоці­ненних скарбів культур російського та українського народів, дбайливого відношення до праці.
У кожній статті вона докопується до істини. Йде мова про сім’ю – стверджує, що сім’я – це першоджерело життя кожної людини, колиска її духовності, запорука успіхів і щастя. Тому питання сім’ї, сімейного виховання завжди важливі, суттєві, актуальні. („Колиска духовності»).
У статті „Блисне булавою – море закипить” доводить думку такими рядками: „Не було здавна в Україні людини, яка б мала більшу славу, ніж гетьман Хмель­ницький, що стоїть нині на кам’яній скалі – на вічні часи, на вічну пам’ять!”
А з яким благоговінням виписано образ одного із перших талановитих організаторів народної освіти на Херсонщині, вихователя учнів і письменника, заслу­женого вчителя України – Костянтина Йосиповича Голо­бородька („Вчителю наш дорогий”), або теплий, щемний до болю спогад про колегу, вченого, професора Марію Іванівну Пентилюк („Доброславна вченого хода»).
Дійсно, приходиш до висновку, що справжня праця не має меж, а людину прикрашає праця, як сонце землю.
Для кожної статті Євдокії Петрівні характерні досто­вірність, правдивість, глибинність почуттів, виражених поглядів автора, переживань, радощів, сподівань.
Кращі статті воднораз говорять про зіркість Є.П.Голобородько на життєві реалії, настроєність на прояви високого і красивого у нашому сьогоденні.
Зворушують своєю глибокою людяністю і щирістю праці, присвячені тим визначним людям, діячам педа­гогічної освіти, ветеранам Великої Вітчизняної війни, діячам літературної ниви і ниви хліборобської, які відійшли у вічність, але їх імена залишаються в нашій пам’яті назавжди.

На розгоні життя

Пройшовши довгий і складний життєвий шлях, Євдокія Петрівна і сьогодні не припиняє дивуватися світові, розкривати і відкривати для себе і оточуючих нові сторони життя. Упродовж десятків років була і є лектором товариства „Знання». Вона переконана, що людина від природи розумна, допитлива, добротвірна. Усе життя прагне більше знати, більше вміти, краще творити. Багато людина пізнає ще у дитинстві. Потім 11-12 років навчається у школі, пізніше в різних середніх спеціальних і вищих навчальних закладах. І все своє свідоме життя читає літературу, спілкується із засобами масової інформації, відвідує різноманітні курси, лекторії, публічні виступи тощо.
У статті „Обласне товариство „Знання» сьогодні» Євдокія Петрівна відзначає розмаїття форм роботи – університети, клуби, курси, лекторії, які спрямовують свою значну мету на виховання, в першу чергу молоді, у різних напрямах: фізичному, правовому, сімейному, морально-етичному, патріотичному, громадянському, культурно-просвітницькому, особистісно-творчому. Це постійно діючий клуб „Київ – столиця нашої батьківщини» (бесіди, екскурсії); лекторій „Шевченко і Херсонщина”, „Жива історія Наддніпрянського краю”, „Херсон – перехрестя віків», „Українська родина”; свята (Новий рік, День захисту дітей, „Золота осінь”, Свято весни); вечорів відпочинку (Вечорниці, Святого Миколая, свято Калити, День іменинника). І кожен, хто буває на таких заходах, розуміє, що знання – це і сила, і могуть, і багатство, і радість.
Знають Євдокію Петрівну в науково-педагогічних центрах і в сільських школах. Тисячі вчителів – її учні, студенти, здобувачі наукових ступенів, магістранти, аспіранти згадують добрим словом вдячності за науку, невичерпний розум і мудре серце.

                                    Замість епілогу

Штрихи до даного літературного портрету Особистості – Євдокії Петрівни Голобородько – готувалися до знаменної події – 70-річчя з її дня народження. Це спроба сказати добре слово про неординарну постать, яка на освітянській ниві працює більше 50 років! У царині науки і методики словом і своєю працею виховала і докторів наук, і цілу плеяду кандидатів наук, аспірантів, пошукачів (усього 30 чоловік); у родинному оточенні – двох синів-продовжувачів своєї справи: Ярослава – доктора наук, Костянтина – кандидата наук.
Тож закономірно, що у нашій незалежній Україні виникає інтерес до такої Людини, Педагога з великої літери, яка всю свою творчу наснагу, все полум’я своєї душі присвятила освіті, науці, культурі, мові, рідній Україні.