Валерій Кулик. Сонце моєї матері

З великої літери слово пишу —
Звертаюсь на "Ви" до своєї матусі.
Неначе у долі прощення прошу —
До рідної стежки світанно горнуся.
Летіте, журавлики, думи мої,
До отчого слова, що марить степами.
Хап вас не заманять далекі краї-
В полях залишилася батькова пам'ять.
Не можу крізь ночі туди допливти...
Яка ж вона мила, рідненька хатина...
Розрадо моя, золота самотино,
Зігрій моє серце і шлях освіти!
Мов сонце весняне, дійди висоти
І в зоряних мріях незчасно світи нам...

***

Мандрівка в листопад
Удвох із матір'ю,
Де мріє тихий сад
Осіннім маревом.
І світяться стежки,
Багрянцем встелені,
І прагнуть рушники
Блакиті й зелені...
Над мамою літа,
Як листя вітряне -
На сонці обліта,
Кружляє вихорем... 
В пташиних голосах
Шипшина бавиться.
У синіх небесах
Ця днина славиться...
Зоріє поміж віт
Хустина тернами.
Колись у мамин світ
Ми ще повернемо...
Благословен цей сад,
Як хліб на скатерті!
Мандрівка в листопад
Удвох із матір'ю...

***

Цвітуть черешні в маминім саду
Світає даль від сонячного квіту. 
Вітрець гойдає сиву лободу,
І ластівка крилом торкає літо.
І білизною світиться поріг,
І бджолами бринить солодка повінь.
Дружок стрибає й лащиться до ніг,
І ледь тремтить вода у відрах повних,
"Добридень, мамо... Щойно з літака...
Я прилетів на день, на Ваше свято...
" Цвітуть черешні,..Даль така п'янка,
Що хочеться на все село співати...
Рум'яний хліб на сонячнім столі,
І мамині такі промітні руки...
Тепло від них, як радощі й жалі,
Несуть світами і сини, і внуки.

***

З круговерті нелегких доріг,
З далини заобрійного краю
Нас чекають в гості матері,
Де над полем жайворон співає.
Ідемо до маминих сивин
Крізь літа тривалої розлуки,
Щоб почути ніжне "Здрастуй, син..."
І відчути найтепліші руки.
Скільки днів тривожних і ночей
Ви надію в тишині плекали...
Зіронька впаде Вам на плече
-Й ранок засміється рушниками.
Скільки, мамо, непривітних зим
Довелось Вам в тузі пережити,
Щоб над нашим світом молодим.
Тріпотіли голуби і квіти...
Щоб цвіли ранкові небеса,
Щоб так світло вірилось, любилось,
Щоб смаглява степова краса
В дітях наших щедро повторилась...
Ваблять серце даль і висота.
Сходить сонце. Легіт над ланами...
Днина ця воістину свята -
Я цілую Ваші руки, мамо!

***

Мама наварить вареників з вишнями, 
Сядемо всіми довкола стола.
Буде сніданок за радісним звичаєм-
Лиш би вмістилась сімейка мала.

Любочка, Зіна, Роман ізКатрусею,
Женя, Шурко і дідуня Павло.
Чудо-вареники, цукром притрушені...
Жаль, що дитинство так швидко спливло.

Ніна холодний компот наливатиме...
З синьої горлиці в раннім саду,
Якже гуртом за столом не співати нам,
Ще ж і вино- перехоплює дух.

Літечко сяє плодами доспілими,
В небі ранковім- така благодать.
Хата батьківська, учора побілена,
Як твою смуту мені розгадать?

Як освятити словами всевишніми
Цю незглибиму, як день, доброту?
"їжте, онучки...Вареники- з вишнями..." -
Сивої ластівки спів на льоту...

***

Чогось мені так хочеться додому...
Лежить між ріль матусине село.
Я скину з пліч позавчорашню втому,
Впізнавши сад й доріженьку знайому,
Де сонячне дитинство відцвіло.
Чогось мені так мариться вітрами
У тій чудовій дальній стороні.
Там навесні тужаво пахнуть трави
І вечорові золоті заграви
Звучать, звучать, мов струни осяйні.
Чогось мені у присмерку осіннім
Все видиться зажура степова.
Мов лебеді, будинки білостінні...
Відома ж бо мого села гостинність -
Мов тиха пісня, мамині слова...
Чогось мені все сниться рідна хата,
Де край воріт прозоряться дубки.
Як все-таки нам треба небагато,
Щоб в серці нуртувало вічне свято
І душу зігрівало залюбки... 

***