ПОЕТИ-ФУТУРИСТИ
МАЯКОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ
 |
|
[1893-] |
.
Володимир Володимирович Маяковський народився 19 липня 1893 року у селищі Багдади Кутаїської губернії (Грузія) у родині лісника і був останньою третьою дитиною. Мати, Олександра Олексіївна, походила із роду Кубанських козаків. Хоча у школі та із друзями хлопчик спілкувався грузинською, вдома всі один до одного звертались лише російською. 1902 року Володимир вступає до Кутаїської гімназії. Після смерті батька 1906 року Маяковський разом із матір'ю та сестрами переїздить до Москви. Там він вступає до школи № 91 і навчається у одному класі із братом Бориса Пастернака Шурою.
Ще у віці 14 років (1907 року) Маяковський вперше взяв участь у соціалістичній демонстрації у Кутаїсі. У Москві ж юнак ще більше захоплюється ідеями марксизму. Коли 1908 його відраховують із гімназії через неспроможність матері далі сплачувати за навчання, він радо пристає до революційної діяльності. Того ж 1908 року вступає до РСДРП, його тричі заарештовують та Маяковський уникає покарання через неповнолітність. Перші вірші Маяковський написав саме під час ув'язнення у Бутирській в'язниці 1909 року. Вірші поета-дебютанта були написані у доволі традиційній манері, яка наслідувала поезію російських символістів, і сам Маяковський відразу ж від них відмовився. Справжнім поетичним хрещенням для Маяковського стало його знайомство з поетами-футуристами. У 1911 р. він вступає до Московського училища мистецтв, де знайомиться із членами Російського футуристичного руху. Стає лідером групи «Гілея». Після знайомства із Давидом Бурлюком входить у коло поетів та зближується із кубофутуристами.
У 1912 p. Mаяковський разом з іншими футуристами видав альманах «Ляпас суспільним смакам» («Пощёчина общественному вкусу»), підписаний Д. Бурлюком, О. Кручених і В. Маяковським, з віршами Маяковського «Ніч» («Ночь») і «Ранок» («Утро»), в якому в епатажно зухвалій манері проголошував розрив із традиціями російської класики, закликав до створення нової мови та літератури, такої, яка би відповідала духу сучасної «машинної» цивілізації і завданням революційного перетворення світу.
Практичним втіленням декларованих Маяковським у альманасі футуристичних тез стала постановка у петербурзькому театрі «Луна-парк» у 1913 р. його віршованої трагедії «Володимир М.» («Владимир М.»). Особисто автор виступив режисером і виконавцем головної ролі — поета, котрий страждає у ненависному йому сучасному місті, що нівечить душі людей, котрі хоча й обирають поета своїм князем, але не здатні оцінити принесену ним жертву. У 1913 p. Маяковський разом з іншими футуристами здійснив велике турне містами СРСР: Сімферополь, Севастополь, Керч, Одеса, Кишинів, Миколаїв, Київ, Мінськ, Казань, Пенза, Ростов, Саратов, Тифліс, Баку. Художньою інтерпретацією програми нового мистецтва футуристи не обмежувались і намагалися впроваджувати у життя свої гасла практично, зокрема навіть одягом і поведінкою. їхні поетичні виступи, відвідини кав'ярень чи навіть звичайна прогулянка по місту нерідко супроводжувалися скандалами, бійкою, втручанням поліції.
Під знаком захоплення футуристичними гаслами перебудови світу і мистецтва перебуває уся творчість Маяковського дореволюційного періоду. Її характеризує пафос заперечення буржуазної дійсності, яка, на думку поета, морально калічить людину, усвідомлення трагедії існування людини у світі наживи, заклики до революційного оновлення світу: вірші «Пекло міста» («Адище города», 1913), «Нате!» («Нате!», 1913), збірка «Я» (1913), поеми «Хмарина в штанах» («Облако в штанах», 1915), «Флейта-хребет» («Флейта-позвоночник», 1915), «Війна і мир» («Война и мир», 1916), «Людина» («Человек», 1916) та ін.
1914 р. через активну політичну діяльність Маяковського та Д.Бурлюка виключили із Московського училища мистецтв. У мистецькому розвитку поета тепер зявився новий напрямок на відображення реалій напередодні революції, що оформилось у поемі «Облако в штанах» рос. Над нею автор працював протягом двох років 1914-1915. Вона стала чи не найголовнішим твором Маяковського, який одночасно змальовував палкі теми кохання, революції, релігії, мистецтва. Ця поема дозволила заявити Маяковському про себе не тільки на всю Росію, але й на весь світ.
У 1918 р. Маяковський організував групу «Комфут» (комуністичний футуризм), співпрацював з газетою «Мистецтво комуни», у 1923 р. створив «Лівий фронт мистецтв» (ЛіФ), у 1923-1925 pp. видавав однойменний журнал. Намагаючись використовувати всі художні засоби для надання підтримки новій державі, пропаганди нових цінностей, Маяковський писав злободенну сатиру, вірші та частівки для агітаційних плакатів («Вікна РОС-ТА», 1918-1921). Творчість Маяковського радянського періоду у площині формальних пошуків та художніх здобутків загалом не поступається раннім віршам, тоді як зміст тогочасних поезій фактично зливається з ідеологічними гаслами правлячого режиму. Тогочасні вірші поета пройняті вірою у перемогу ідей нового суспільства, побудованого за законами братерства і справедливості. Поет асоціює себе з «агітатором, горлаєм-ватажком», котрий не протистоїть натовпу, а є його часткою, робітником, його голосом. Втіленням ідейної позиції Маяковського цих років стали його драми та поеми.
