ПОЕТИ-ФУТУРИСТИ
ХЛЄБНІКОВ ВЕЛИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ
 |
|
[1885-1922] |
|
... |
Хлєбніков Велимир Володимирович народився 28 жовтня 1885 року у с. Малі Дербети Астраханської губернії. У 1891 р. родина переїхала на місце нової служби батька — спочатку у с. Підлужне Волинської губернії, потім — у с. Памаєво, що неподалік від Симбірська. У Симбірську Хлєбніков вступив до третього класу гімназії, проживав на приватній квартирі. У 1898 р. Хлєбніков переїхав до Казані. Культурна атмосфера у сім'ї сприяла швидкому інтелектуальному та духовному розвитку майбутнього поета. Для виховання дітей батьки запрошували талановитих викладачів. Хлєбніков вивчав іноземні мови, займався малюванням. Улітку 1903 p., після закінчення гімназії, Хлєбніков вирушив з геологічною експедицією у Дагестан, у вересні вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Казанського університету. Наприкінці того самого року за участь у студентській демонстрації його заарештували, і Хлєбніков місяць провів у в'язниці. Невдовзі після звільнення він поновився в університеті, але вже на природниче відділення, а з 1908 до 1911 р. — студент Петербурзького університету, якого, щоправда, не закінчив. У ці роки Хлєбніков познайомився з відомими діячами літератури та мистецтва, відвідував знамениту у мистецькому житті Петербурга тих років «вежу» В. Іванова. Перша публікація Хлєбнікова у столиці — «крикливий заклик до слов'ян» (за власним визначенням) у газеті «Вечір». У № 9 за 1908 р. у журналі «Весна» був опублікований вірш у прозі «Спокуса грішника» («Искушение грешника»). Тоді ж встановилися дружні стосунки Хлєбнікова з молодими літераторами і художниками. Водночас поет-початківець інтенсивно працював над обчисленням «законів часу», оформленням теорії «зарозумілої мови», «словотворчості». Упродовж 1908—1909 pp. Хлєбніков створив поеми «Марина Мнішек» («Марина Мнишек»; утворі співвідносяться історія Польщі та Росії), «Онука Малуші» («Внучка Малуши»; фантастична розповідь про те, як онука великого київського князя Володимира зустрічається з петербурзькими курсистками), «Медлум і Лейлі» («Медлум и Лейли»; інтерпретація східної легенди про трагічне кохання), драму-казку «Сніжимочка» («Снежимочка»; снігурка з казки приходить в сучасне місто), вірші, прозові фрагменти, статті і ряд експериментальних творів.
У 1910 р. Хлєбніков став учасником перших футуристичних збірників «Садок суддів» і «Студії імпресіоністів», створив поеми «Журавель» («Журавль»), у якій, акцентуючи увагу на суперечності між цивілізацією та природою, змальовує «повстання речей» і перехід влади у місті до велетенського журавля, що утворився із підйомного крана, «Змій поїзда» («Змей поезда»), де продовжено тему «Журавля»: зображено фантастичний поїзд-змій, який пожирає людей. У драмі «Маркіза Дезес» («Маркиза Цэзес», 1909— 1911) дія відбувається на виставці живопису: усі мертві речі, картини та статуї оживають, а люди, навпаки, кам'яніють, стають мертвими статуями.
У 1913 р. разом з А. Кручених Хлєбніков написав статтю «Слово як таке»(«Слово как таковое»), у якій обґрунтував теорію «самоцінного» («самовитого») слова. Заперечуючи залежність російського футуризму від італійського, Хлєбніков запропонував використовувати термін «будетлянство» як назву напряму (з рос. «будет» — «буде», тобто мається на увазі майбутнє). Хлєбніков часто переїжджав з місця на місце. Жив у Петербурзі, Москві, Харкові, поблизу Херсона.
Хлєбніков зробив значний внесок у розвиток ідей російського і світового поетичного авангарду. «Колумбом нових поетичних материків» назвав його В. Маяковський, з гіркотою констатуючи прижиттєву невизнаність поета: «Поетична слава Хлєбнікова безмірно менша від його значення».
Хлєбніков розпочинав як символіст, але дуже швидко перейшов до лав поетів-футуристів, серед яких зайняв найрадикальнішу авангардистську позицію, залишивши позаду у своїх експериментальних пошуках навіть такого ультрасучасного поета, як Маяковський. X. був ні на кого не схожий, вирізнявся поетичною екстравагантністю навіть серед футуристів, яких він називав будетлянами. Його поезія — це каскад нескінченних художніх експериментів і творчих пошуків, спроба віднайдення кореневих, найсуттєвіших закономірностей історичного розвитку людства і буття кожної окремої людини, зокрема спроба побудови універсальних законів мислення, мови і таких же вічних законів космосу, який асоціювався для нього з величезною зоряною книгою із вписаними у неї у формі таємничих символів знаками природи.
Ідеї Хлєбнікова відображені у його численних поетичних і прозових творах «Игра в аду»( 1912), «Мир с конца» (1912), «И и У» (1912), «Гибель Атлантиды» (1912), «Учитель и ученик» (1912), «Хаджі-Тархан» («Хаджи-Тархан», 1914), «Дети Выдры» (1914), «Битвы»(1917), «Изборник стихов», (1907—1914), «Творения»( 1901—1908), «Ошибка смерти» (1917) та ін.
