ВИДАТНІ ПОСТАТІ ХЕРСОНЩИНИ

Давні часи (до 1917 року)

 ФАБРИЦІУС ІРИНА ВАСИЛІВНА

[1882-1966] вчений-археолог

Відомий український археолог першої половини XX століття, кандидат історичних наук.
І.В. Фабриціус народилась у травні 1882 року в Києві. Батько Ірини – Василь Іванович Фабриціус популярний вчений, професор Київського університету. Дуже цікавим та показовим фактом у науковій біографії В.І. Фабриціуса було хоч би те, що він захистив дві докторські дисертації: з астрономії та філософії.
Ще дівчинкою Ірина Фабриціус потрапила до Херсона. 1900 року вона закінчила Другу Херсонську жіночу гімназію з золотою медаллю, що засвідчує її високий інтелектуальний та творчий потенціал. Згодом продовжила навчання, отримавши 1905 року вищу освіту, в Петербурзі в найпрестижнішому навчальному закладі – Вищих Бестужівських жіночих курсах.
Початок самостійної наукової діяльності Ірини Василівни пов'язаний з Херсонським міським музеєм старожитностей. Величезний вплив на формування наукових археологічних інтересів І. Фабриціус, після її повернення до Херсону, мав засновник музею, відомий український археолог та краєзнавець Віктор Іванович Гошкевич. Під керівництвом В.І. Гошкевича Фабриціус отримала також і чудову музейну підготовку.
З 1913 по 1923 роки І.В. Фабриціус працює помічником хранителя, а з 1923 по 1925 роки – вже хранителем фондів Херсонського історико-археологічного музею. Вже з юних років вона бере участь в археологічних дослідженнях В.І. Гошкевича, які він проводив на величезних просторах Херсонської губернії. Ця участь у подальшому допомогла створити їй величезну наукову працю – "Археологическая карта Причерноморья Украинской ССР". Довгі роки Ірина Василівна була не тільки найближчим помічником та учнем, а й соратником Віктора Івановича. 1925 року, після виходу Гошкевича на пенсію, І.В. Фабриціус стає директором музею. Херсонський музей у ті роки був одним з кращих історико-археологічних музеїв України. Причому, як за підбором експонатів, так і з наукової та видавничої роботи. Музей мав свій друкований орган – "Літопис Херсонського історико-археологічного музею", два випуски якого – восьмий та дев'ятий – підготовлено та видано І.В. Фабриціус.
За часи директорства Ірини Василівни Херсонський музей залишився помітним центром українізації регіону – через вивчення української історії та культури, розповсюдження ідей українського патріотизму. Показовими в цьому плані є такі слова І.В. Фабриціус: "...наприкінці 18 століття було усунуто з Українського Причорномор'я татар і турків. І великодержавна Росія, що раніш вже знищила вільність України, зруйнувала тепер, коли не було татарсько-турецької загрози, останній опір козацтва – Січі Запорізькі. На степовому просторі почали поділяти великі шматки землі і дарувати їх поміщикам; перетворили в кріпаків частину вільного населення, переселяли кріпаків та вільних з України, з Росії, навіть з Німеччини, Швеції, Сербії, Булгарії. Почали будувати міста та фортеці (тому що міцна Турецька держава назавжди зосталася ворогом Російської імперії). А цій частині України (губернії:  Херсонська, Катеринославська, Тавричееька) дали назву Новороссія – Нова Росія, забувши, скільки віків Україна захищала своїми силами "степ широкий, край веселий".
У цей період свого життя та наукової археологічної діяльності І.В. Фабриціус проводила досить великі польові дослідницькі роботи. Це і розвідки щодо виявлення нових пам'яток археології, і розкопки кількох поселень, городищ, курганів. 1924 року Ірина Василівна керувала розкопками Аджигольського античного городища (на березі Дніпровського лиману). Тоді ж було розкопано курган біля с. Лук'янівка на Каховщині, що надав дуже цінні знахідки з поховань білозерської культури доби пізньої бронзи (ранніх кімерійців). Розкопки на Любимівському пізньоскіфському городищі І ст. до н.е. - II ст. н.е., що проводились протягом 1925-1929 років, дозволили І.В. Фабриціус реконструювати його планування та конструкцію фортифікаційних споруд. На Гаврилівському пізньоскіфському городищі Ірині Василівні вдалось виявити культурний шар ІV-ІІІ століть до н.е. Раніше воно вважалося тільки пам'яткою римського часу. Серед цікавих відкриттів І.В. Фабриціус можна відзначити виявлення та дослідження нею кількох поселень первісної доби, скоріше за все енеолітичного часу.
З 1931 по 1936 роки Ірина Василівна мешкала в Ленінграді. Працювала в Ермітажі та Публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна. 1937 року Фабриціус повертається в рідну Україну, до Києва, куди її запросили на роботу в Інститут археології Академії наук України, на посаду старшого наукового співробітника.
Роки роботи в Києві стали дуже плідними в науковій практиці Ірини Василівни. Особливо насиченою була видавнича діяльність вченої. Серед наукових інтересів нашої землячки превалювали дослідження доби бронзи.
Проте, І.В. Фабриціус, перш за все, відома, як фахівець з історії та культури степових скіфських племен, а також населення лісостепової України скіфського часу. У 1938-1940 роках Ірина Василівна керувала розкопками відкритого нею на річці Тясмин Шарпівського городища 5 століття до вашої ери. І ці роботи, і це городище додали українській археології тих часів заслуженого авторитету. Завдяки цій пам'ятці було ретельно досліджено оборонні споруди, методи будівництва житла. Відкрито й ретельно вивчено залишки ковальського та керамічного виробництва. Внаслідок досліджень на Черкащині, у тому числі й Шарпівського городища, з'явились статті Ірини Василівни – "Тясминська експедиція" та "Тясминська експедиція 1947 року".
У роки, що передували початку Другої світової війни, Ірина Василівна Фабриціус активно веде не тільки власну польову діяльність, а й бере участь у роботах кількох інших експедицій інституту археології Української Академії наук Трипільській (1937 рік), Деснянській (1938 рік).
У повоєнні роки І.В. Фабриціус переважно займається видавничою діяльністю. Вона пише велику й дуже цікаву статтю "До питання про топографізацію племен Скіфії", де робить спробу за даними давньогрецького історика та мандрівника Геродота та картографуванням археологічних джерел виділити в Скіфії окремі регіони. У ці ж роки Ірина Василівна пише основну працю свого життя "Археологическая карта Причерноморья Украинской ССР", що стала підсумком її багаторічних експедиційних та кабінетних досліджень. У цій величезній за обсягом науковій праці Фабриціус узагальнила численні матеріали, зібрані протягом понад півстоліття, як Віктором Івановичем Гошкевичем, так і нею. Картою охоплено велику частину Північного Причорномор'я, від Дунаю до Дніпра, в межах Одеської, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської, Дніпропетровської та Запорізької областей України та частково Молдови.
Праця містила з собі різноманітну інформацію про більш ніж 700  археологічних об'єктів. Перший том, присвячений пам'яткам межиріччя Дністра та Південного Бугу, опубліковано 1951 року. Другий том так і не побачив світ, проте він зберігається в науковому архіві Інституту археології НАНУ. Відтак, обидві частини цієї праці, тим чи іншим чином, використовувались усіма дослідниками археології Північного Причорномор'я.
Померла Ірина Василівна Фабриціус 6 січня 1966 року на 84 році життя, в Ленінграді, де і була похована.