Юрій Голобородько "Бив без промаху кулемет"

Гітлерівці не витримали навальної атаки, і батальйон Макаєва увірвався в Монастирську Слобідку. Тут, на околиці Херсона, бій закипів з новою силою. Фашисти стріляли з вікон будинків, з горищ, з перетворених у дзоти підвалів. Часом, коли сходилися майже впритул, билися багнетами, саперними лопатами, ножами...
Кулемет рядового Суботи не знав ні хвилини перепочинку. Вогонь був точний і своєчасний. Вражені гарячим свинцем, постаті в зеленавих шинелях лантухами падали на землю.
І все ж фашисти затято опиралися, намагаючись відкинути атакуючі підрозділи назад, до Дніпра.
Застогнав, поранений, третій номер. Але поля бою він не залишав. Нашвидкуруч перев'язавшись, гаряче сказав:
— Не для того я переправлявся через Дніпро, щоб драпати назад...
— Правильно,— Субота коротко зиркнув на товариша.— Назад нам ніяк не можна...
Пригадався вогневий сорок перший. Жорстокі бої, шалені атаки, похмурий відступ... Лишалися позаду простори рідної землі, обливалося серце кров'ю від сліз дітей і жінок, скорботних картин спалених пшеничних полів і розбитих сіл...
Ляскітно вдарив у дах сусіднього будинку снаряд, кинув у повітря уламки черепиці, шматки дерева, пилюгу.
— Спалить, гад,— пробурмотів Субота, озирнувся. Скипав Дніпро білими бурунами. То ворог намагався не допустити підвозу підкріплень. Наші гармати з-під Цюрупинська били по ворогові розмірено, глухо. Шелестіли снаряди над головою, дзвінко рвалися в місті, здіймали в небо султани чорної землі. І все ж найважче було позаду — нічна, сповнена тривоги переправа, запеклий бій за плацдарм, на світанку штурм передмістя. Микола Субота в ньому відзначився: знищив два ворожих кулемети, ще три змусив замовкнути. В тому, що батальйон виконав бойове завдання, розвинув тактичний успіх, були і його зусилля.
— Як справи, Субота? — наблизився непомітно командир взводу, молоденький лейтенант.
— Усе гаразд. Тільки от набоїв малувато...
— Набої будуть. Хоч і б'ють фашисти, а переправа тримається...
Лейтенант передав подяку від комбата за бій у Монастирській Слобідці і повідомив, що сформовано штурмові групи для вуличних боїв. Він, Субота, включений в одну з них.
— З нами будуть полкові гармати,— додав лейтенант.— їх ставлять на пряму наводку. Попереду — дзоти.
— Тоді, фриц, держися! — упевнено сказав Микола.— В Сталінграді штурмові групи хіба ж так себе показали...
Сталінград... Трохи більше року пройшло від останніх боїв у ньому, а пам'ять тримає найменші подробиці. Та чи й забудеш холодні руїни, де ні зігрітись, ні сховатися од вітру, од свинцевої віхоли, що гуляє між руїнами, нищить усе на своєму шляху? Він, кулеметник Субота, все здолав, усе витримав. І не тільки в Сталінграді, а й на річці Молочній, у приазовських степах, куди згодом прийшла дивізія. В тих степах, які вели прямо додому і пройти які було так нелегко. Бо немає на війні нічого легкого. Все— праця, важка праця заради перемоги...
— Вперед! —лунає команда.
І вже в бойових порядках піхоти поспішає вулицями міста кулеметник Субота. Він з ходу осідлав шлях, що веде в місто, вогнем притис до землі гітлерівців, котрі намагалися контратакувати. Але не помітив, як збоку, з провулка вискочила група ворожих солдатів.
— Обходять! — гукнув злякано другий номер. Субота швидко розвернув кулемет, прицілився, натис
гашетку. Вдарила довга черга. Кілька постатей заточилися, впали на землю, інші кинулися врозтіч.
— А ти «обходять»,— радів Микола.— Коли ми, брате, перебралися на цей берег, то вже нічого нам боятися... Дніпро тепер нас назад не пустить...
Ось і ріка, її блакить. Субота зачерпнув каскою води і довго пив не відриваючись. Срібні, сонцем просвічені краплини падали йому на гімнастерку, струмочки текли по грудях. На серці було легко, просторо. Бо ж здійснилося те, про що мріялося-гадалося в занесених снігом бліндажах, мокрих окопах, — мрія, що гріла душу, кликала до бою. Він дійшов до отчого дому. Він дочекався свого щастя.
Спалахнула над головою червона ракета. Значить, знову вперед, навстріч вогневим смерчам.
— Давай хлопці! — командує Субота обслузі.
Бій за рідний Херсон був для Миколи Суботи останнім. Він загинув під час однієї з атак. Поховали його на міському кладовищі, разом з тими 214 солдатами й офіцерами, що віддали своє життя за визволення міста Херсона. За безприкладний героїзм і мужність при форсуванні Дніпра і в бою за Херсон Указом Президії Верховної Ради СРСР М. М. Суботі посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
...Багато років поминуло від далеких днів війни. Та пам'ять про ратний подвиг Миколи Микитовича Суботи не меркне в серцях херсонців, його прізвищем названо одну з вулиць міста. У школі-інтернаті № 1 встановлено барельєф героя. Десятки піонерських загонів носять ім'я Героя Радянського Союзу Миколи Микитовича Суботи.