Василенко М.О. Довга дорога з тунелю. Помахи пташиних крил.

Помахи пташиних крил

Етюд

Ріки, як і люди, мають своє обличчя. В одних воно привітне й тепле, як перший весняний легіт на луках, в інших - темне й засмучене, зморене сірим життям, мовби палючими вітрами.
У Дніпра своє особливе обличчя і свої голубі очі. І ніхто так не розуміє і не любить його, як гуси-лебеді, птахи- пташенята. Зеленовихрий, багатий на плавні, острови та лимани, піщані береги та глибокі плеса, Дніпро в усі пори року чарівний і привітний. Із ранньої весни тут поселяються найрізноманітніші птахи: ниркові качки і лисухи, крижні і чирята, чирок-тріскунок і білоока чернь. Вони здавна сподобали Дніпровсько-Бузький лиман, придніпровські озера, сагу та єрики, які багаті на поживу, ласкаве сонце і благодатну тишу.
Ранком, коли сходить сонце над пругом прибережних верб і кладе свої перші золоті весла на спокійну настояну на зорях воду, дикі качки та гуси, галгази та чайки лишають свої схованки в очеретяних заростях і випливають на голубі плеса, щоби особисто привітати веселим гомоном небесне світило. А воно, умите передсвітанковим рясним дощем і витерте пухнастим рушником хмарин, спочатку несміливо визирає із-за далекого обрію, показує горішній краєчок своєї золотистої корони, оглядає прибережжя ( чи все гаразд на дніпрових плесах?) і вже потім поважно, із почуттям своєї статечності й гідності, виходить на голубий небосхил і привітно усміхається, розправляє своє золотаве волосся, розквітає, і отого усміху і ласки вистачає усім, хто ще не згубив любові до життя і потребує його живодайної світлоносної енергії.
У човні біля берега у гумових чоботях і легкій брезентовій куртці сидить дорослий рибалка, ритмічно клює носом над поплавком вудки. Поплавок обережно смикають хитрі карасики, і він то метається по плесу, то занурюється, то спливає на поверхню води, гіпнотизує рибалку, і він нічого не бачить, і не чує, крім поплавка… Аж раптом сонце кладе на його плечі свою теплу долоню, і він пробуджується, здивовано підводить голову, дивиться на широкі плеса і всміхається.
Якщо ви хоч раз побували на лимані або на придніпровських озерах і зустрічали теплий ранок на воді, ви не могли не помітити ясноокого рибалку з вудкою в човні, не побачити широкі помахи крил диких птахів, і не почути їхні привітальні окрики, які вкупі з плеском великих, мов колеса, щук, лінькуватих линів та окунів спільно, як живі клітинки Всесвіту, творять неповторну органну музику Дніпра, і тоді ви не могли не згадати вірш Максима Рильського:
Тут очерет, латаття, оситняк.
Вода спинилась - не біжить, не рине,
Задумалася. Виводок качиний
Полощиться, забравшись у гущак.

Із настанням осені на Дніпровсько-Бузький лиман із далекої тундри і Північного Льодовитого океану прилітають утомлені далекою дорогою дикі гуси та лебеді, казарки та гоголі, інші пернаті, щоб відпочити, набратися на щедрій українській землі нових сил і летіти далі, у південніші краї, де зимою немає ні холодних вітрів, ні морозів.
До глибокої осені птахи розкошують на плесах чарівного Дніпра. Але настає пора, і хоч як не хочеться лишати привітну землю і лагідних людей, але мусиш. І тоді їх втішає одне: вони повернуться на закохані лимани і в знак подяки за гостинність на своїх пружних крилах принесуть щедру весну.