V Розділ
 ДОВІЧНА ЛЮБОВ

ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ

Понад 20 драматичних поем і повістей написав Микола Братан: «КОВИЛА ТЕЧЕ ЗА ОБРІЙ», «ТУГА», «ВІДЧАХНУТА ВІТЬ», «КАВКАЗ ПІДІ МНОЮ», «МАХНО В ПАРИЖІ», «СУЗІР’Я ПЛЕЯД»,«ЇДЕ БАТЬКО МАХНО»… Серед них чільне місце займають, присвячені безсмертному Кобзареві – Тарасові Шевченку – українському поету, художникові, генію і пророку, борцеві за волю народу й України : «СЕРДИТИЙ БОГ» (1997), «КОЛЮЧА НИВА» (2004), «ЛУКАВИЙ СОН»(2007), «ПОБИТЕ СЕРЦЕ»(2009).

Микола Братан боготворив Шевченка, якого визнано центральною постаттю українського літературного процесу ХІХ століття. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі. Його роль в історії української літератури така ж, як Пушкіна в російській, Міцкевича в польській літературі…А значення врозвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної, національної свідомості народу не менша, ніж в історії поезії.

Нам добре відомо, який вплив мали твори і особистість Тараса Шевченка на творчість Миколи Братана. У моєму архіві є близько 60 автографів на його книжках. Але особливо дорогими залишаться для мене його дарчі написи на драматичних повістях-поемах: «СЕРДИТИЙ БОГ» (Херсон, 1997): «ГУКНІМ ДО ЗАХОДУ І СХОДУ, ЩО МИ ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО РОДУ!», «КОЛЮЧА НИВА» (Херсон, 2004):«ЛЮБІМО ТАРАСА ПОВІК-ВІКУ!!!» та «ЛУКАВИЙ СОН» (Херсон. 2007):«Я ПЕВЕН, ЩО ЙОГО ЛУКАВИЙ СОН// І ВАС, І МУЖА ВІЗЬМЕ У ПОЛОН». Це не лише своєрідний заповіт мені, а й моїм дітям, онукам і правнукам.

Свою довічну любов до безсмертного імені і слова КОБЗАРЯ Микола Братан якраз і відтворив у цих драматичних творах. Він, силою художньої уяви переповів читачам про важку долю Шевченка-солдата, його оточення, щиру й беззахисну у своїй відкритості душу, його думки вистраждані, кривди пережиті; внутрішній світ і розум мислителя, могутній і не скорений, переживання великого сина українського народу, якого за наказом царя було відправлено в солдати на 25 років за анти царську поему «СОН» із забороною писати і малювати…

У першій повісті автор простежує життя і службу Шевченка в Оренбурзі, на перехресті 1849/1850 років. Тут відтворено думки Шевченка – поета, ним вистраждані, пережиті; наводяться жахливі, нелюдські картини солдатської муштри, зневажливе відношення офіцерів до рядових солдат; шпигунство, доноси… Миколі Братану вдалося передати мову Тараса, його мислення, тільки Великому Кобзареві властивий тембр голосу, не позичені знання, а його власні, широкий світогляд; передати розум мислителя, могутній інтелект, що спрагло дошукувався істини, вірив у незнищенність людини, у те, що людина ніколи не змириться з безправ’ям, рабство ніколи не стане для неї за норму існування.

Силою власної уяви письменник простежив за тим жахливим життям, за конкретними обставинами, через особистий, внутрішній світ переживань Тараса Шевченка, переллятий у литво мистецьких синтезів.

Силою уяви автор відтворив найгостріші соціальні драматичні моменти і найтонші нюанси інтимного в долі Кобзаря: гнівний біль безправ’я, неволі, хвилини розпачу, що його охоплювали, голос потоптаної і пробудженої людської гідності, сили непокори. Допомагали Шевченкові вижити і творити справжні люди, які його оточували і розуміли за що страждає народний поет.

Це: Лазаревський Федір, Залеський Броніслав, Герн Карл та його дружина Софія, Обручов Володимир і його дружина, юна татарка Забаржада, прапорщики, міщани…

Буйна волелюбність Тараса Шевченка – це найприкметніша риса його творчості. Це спів свободі, уславлення свободи, добробуту і щастя вільної людини, у що він свято вірив: « Встане правда! / Встане воля!// І тобі одному / Помоляться всі язики / Вовіки і віки …».

Ніщо (ні доноси, ні нестерпні муки хвороб, ні обшуки, ні муштра, кара шпіцрутенами) не поставили генія на коліна. У розмові з Хлєбниковим ми чуємо слова – ідеал, який сповідував поет:

ШЕВЧЕНКО: – На нього Бог, одначе, не сердитий,
Бо знов таки у всьому винен я …
Пробачте, прошу, пане генерале,
Що царський гнів накликано й на вас….
На гауптвахту – то й на гаубтвахту!
Які ще ждуть на мене косарали?
 …Моліте Бога, щоб настав той час,
Коли врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати, буду
В потомних людях їхній речник –я…
…І ось тоді я, звівшись повноросто,
Незлим і тихим словом привітаю
Вкраїну, світ, і Бога, і людей!!!26.(с.56).

У наступній драматичній повісті «КОЛЮЧА НИВА» Микола Братан описує перебування Тарас Шевченка на півострові Мангишлак у Новопетрівському укріпленні, про колючу життєву ниву, жахливі випробування і нескореність духу солдата Тараса Шевченка. У повсті 9 розділів, які охоплюють події у житті Шевченка 1851 року.

Півострів Мангишлак, Новопетрівське укріплення, реальне оточення Шевченка-солдата: Маєвський Антін Петрович – комендант фортеці; солдати: Семен Скобелєв із-під Херсона, Андрій Обеременко із Звенигородки; штабс-капітан Потапов, друг Тараса – Бронеслав Залеський, Усков і його дружина, їхні діти, – друзі й недруги, яких судилося пізнати у горі, під час заслання. Мова йде про внутрішній світ Шевченка – солдата, художника, людини: про написання ним перших прозових творів : «НАЙМИЧКА», «КНЯГИНЯ», « МОСКАЛЕВА КРИНИЦЯ», які автор підписував псевдонімом Кобзар Дармограй та про вірші, які народжувалися, незважаючи на сувору заборону писати.

Микола Братан глибоко усвідомив, що муза Шевченка – в кріпацькій одежі, що вона волала до людського сумління, до почуття справедливості і що Шевченко вперше ввів у літературу натовпи покривджених людей, які є в «Кобзарі», всіх отих вдів, сиріт, таврованих варнаків, занапащених кріпацьких мадонн, які прекрасні навіть у їхньому горі, якраз і є носіями народної правди і честі.

Сам жанр драматичних поем – повістей дав можливість поету Миколі Братану змалювати широку панораму тогочасного життя Шевченка в його найсуттєвіших виявах. Автор досконало знав біографію Кобзаря, перечитував сотні разів безсмертний «КОБЗАР», відчував нюанси кожного художнього слова, умів знаходити таїну шевченківської образності, зокрема його тропів, крилатих виразів, щоб передати психологічний стан улюбленого поета.

Згадані твори про Шевченка багаті на людські типи. В них живуть і вирують різні світи: морально-етичний і загально-людський. Люди різних соціальних станів оцінюються авто­
ром насамперед із погляду їх гуманізму, а їхній добробут і багатство душі служили або джерелом добрих справ, бажанням допомогти нужденним, або джерелом кривди. Опис побуту, що поєднаний із проникливим ліризмом – ось, що характерне для цих творів Братана.

Цінним у цих драматичних творах є те, що передано под­виг Тараса Шевченка, його нескорений прометеїзм, прагнення волі всьому скривдженому народу, віддане синівське служіння, не дивлячись ні на які заборони, утиски, погрози. Це все додавало йому сили, зміцнювало дух протесту, бунтарства. І саме з цієї любові виростала правдива, вогненна поезія Кобзаря, до якої доторкнувся своїм серцем наш письменник-краянин. Його драматичні твори, присвячені Шевченку, перегукуються із «ЗАПОВІТОМ» безсмертного КОБЗАРЯ:

…І мене в сім’ ї великій,
В сім’ ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом!
   (Т. Шевченко, «Заповіт»).

Ці слова дають підставу стверджувати, що саме на засланні з’явилася і зміцніла віра поета у щасливе майбутнє України, її дітей і матерів та безсмертний афористичний вислів: «Караюсь, мучусь, але не каюсь!». Це ж він, наш ПРОРОК, заповідав нащадкам:

…Свою Україну любіть,
Любіть її …Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї ГОСПОДА моліть!
   (Т. Шевченко « Кобзар», 1996. с. 248) 

Драматичні твори Миколи Братана, як пишуть науковці, відзначаються внутрішньою напругою і драматизмом. Відчуття рідної української землі, ролі справжніх достойників держави, гріє його слово, наснажує мотиви краси й високої моралі, надає рядкам співучості й привабливості. На жаль, урвалася його стежка. Вічна пам'ять поету від Бога! Слово його співуче, щире не згасне.