VІ Розділ

ЗА ВСІХ СКАЖУ, ЗА ВСІХ ПЕРЕБОЛІЮ…

ПУБЛІЦИСТИКА

Як писав свого часу Павло Тичина: «За всіх скажу, за всіх переболію…», – такі Микола Братан був причетним до долі багатьох творчих особистостей краю: писав статті, нариси, сотні передмов та рецензій до книжок Яра Славутича, Олеся Гончара, побратимів по перу, давав слушні поради не лише початківцям у літературі, а й – старшому поколінню поетів, прозаїків, гумористів.

«Сила любові»(Херсон. «Просвіта», 1994, 2002), «І краса, і держава» (Херсон, «Просвіта», 2007), «Поет-земляк Євген Фомін»(Херсон, «Просвіта», 2008)- це нариси про життя і твор­чість улюбленого письменника Олеся Гончара та поета-земляка-фронтовика Євгена Фоміна.

У книзі «Сила любові» Микола Братан аналізував книгу публіцистики Олеся Гончара з простою і промовистою назвою «Чим живемо. На шляху до українського відродження». Він зазначав, що :

«Доля народу, болі народу стали зневіднині його долею і болями, і це потверджують не лише його(Олеся Гончара) твори, але й дії людини, громадянина, бійця» (с.3).

Братан – публіцист дав високу оцінку творам свого учителя і кумира, його гранично чесному, сміливому, мудрому твору «СОБОР»(1962- 1967р.р.).

– Як у словах П. Тичини: «Щоб жить – ні в кого права не питаюсь, щоб жить, я всі кайдани розірву!», – живе сам дух невпокореного народу, так у необорних сторінках «Собор» Олеся Гончара дихає, протидіє, бореться наша історична, національна, світоглядна, моральна основа, – зазначав поет – Микола Братан. «Собори своїх душ бережіть!.. Собори душ!..» (с.3-4).

З глибокою шанобою публіцист згадує виступ Олеся Гончара на урочистому засіданні Верховної Ради України після Майдану і наметів із голодуючими студентами: «Вклонімося ж, Україно, пам’яті замучених, полеглих твоїх дітей, їхній жертовності, їхньому героїзмові, бо всі вони –співтворці твоєї свободи!»(с.4). Братан відзначає: «…неповторність героїв його романів, повістей, новел, кіносценаріїв, поезій, есе, нарисів, найрізноманітніших художніх образів, багатоквітне його слово. Неповторна любов, якою те слово дихає…» (с.4).

Микола Братан навів короткі біографічні відомості про Олеся Гончара, дав ґрунтовний аналіз його першим художнім творам, опублікованим у обласній та республіканській пресі, зокрема «Стокозове поле», згадав про курсову роботу за творами Михайла Коцюбинського, дослідження про поему Франка «Мойсей», чернетки роману про Григорія Сковороду.

Далі у нарисі є спогад, як створювався роман «Прапороносці» (1946-1948р.р.), як задум написати твір-трилогію спершу вималювався у «фронтовій поезії». Братан наводить вислови відомих українських та російських письменників про цей твір. Іван Драч назвав «Прапороносці» – «книгою – подією і то не лише в культурному житті українського народу, хоч у його духовному розвої передовсім». А Юрій Бондарів сказав про роман:«…то сповідь пам’яті, совісті і правди нашого народу».

Є в цьому нарисі багато прикладів із твору, у яких Микола Братан відзначив глибоку індивідуалізацію героїв, лише їм притаманні грані характерів, чим світиться кожне людське серце (за словами Юрія Брянського); згадував, що у повоєнні роки Олесь Гончар написав ряд новел «Модри - Камінь» (1946р.), «Весна за Моравою» (1949), «Ілонка» (1949р.), «Гори співають» (1948р.), оповідань на воєнну тему: «За мить щастя» (1964), «Хлопець із плацдарму» (1985р.), а також повість «Земля гуде» (1947-1949рр.), присвячену підпільній комсомольській організації у любій серцю (Гончара) Полтаві.

Він відмітив багату і розмаїту творчість Олеся Гончара: уславлення героїки радянських людей у роки Великої Вітчизняної війни; показ війни і миру, людини і зброї, руйнівничого і творчого начал. У повоєнні роки Олесь Гончар із неменшою вірністю і художньою силою, уславлював людину в мирній добротворчій праці, робочі будні, тривоги і радощі сільських трудівників, сердечні справи своїх героїв. Вони по – справжньому люблять, ревнують, страждають. Для прикладу назвімо: «Зір­ниці» (1950р.), «Маша з Верховини» (1958р.). «Микита Братусь» (1950 р.), «Щоб світився вогник» (1954), «Таврія» (1951-1952рр.), «Перекоп» (1953-1957 рр.), «Людина і зброя» (1958-1959рр.).

Далі М. Братан зазначив, що починаючи від збірки оповідань «Південь»(1951р.) і кінчаючи книгою «Далекі вогнища» (1988 р.) ці теми були провідними у творчості Олеся Гончара. А потім, як із рогу достатку, виллються нові твори : «Земля гуде» (1947-1949рр.), «Соняшники» (1950р.), «Микита Братусь» (1950р.), «Таврія» (1951-1952рр.), «Щоб світився вогник» (1954р.), «Перекоп» (1953-1957рр.), роман у новелах «Тронка» (1960-1962), «Собор» (1963-1967рр.), «Бригантина» (1970-1972 рр.), «Берег любові» (1975-1976рр.), «Циклон» (1970р.), «Твоя зоря»(1976-1980 рр.).то сповідь памто сповідь памто сповідь памто сповідь пам

Є в цьому нарисі багато прикладів із твору, у яких Микола Братан відзначив глибоку індивідуалізацію героїв, лише їм притаманні грані характерів, чим світиться кожне людське серце (за словами Юрія Брянського); згадував, що у повоєнні роки Олесь Гончар написав ряд новел «

Він відмітив багату і розмаїту творчість Олеся Гончара: уславлення героїки радянських людей у роки Великої Вітчизняної війни; показ війни і миру, людини і зброї, руйнівничого і творчого начал. У повоєнні роки Олесь Гончар із неменшою вірністю і художньою силою, уславлював людину в мирній добротворчій праці, робочі будні, тривоги і радощі сільських трудівників, сердечні справи своїх героїв. Вони по –

Далі М. Братан зазначив, що починаючи від збірки оповідань « (1954р.),

Є в цьому нарисі багато прикладів із твору, у яких Микола Братан відзначив глибоку індивідуалізацію героїв, лише їм притаманні грані характерів, чим світиться кожне людське серце (за словами Юрія Брянського); згадував, що у повоєнні роки Олесь Гончар написав ряд новел «

Він відмітив багату і розмаїту творчість Олеся Гончара: уславлення героїки радянських людей у роки Великої Вітчизняної війни; показ війни і миру, людини і зброї, руйнівничого і творчого начал. У повоєнні роки Олесь Гончар із неменшою вірністю і художньою силою, уславлював людину в мирній добротворчій праці, робочі будні, тривоги і радощі сільських трудівників, сердечні справи своїх героїв. Вони по –

Далі М. Братан зазначив, що починаючи від збірки оповідань « (1954р.),

Є в цьому нарисі багато прикладів із твору, у яких Микола Братан відзначив глибоку індивідуалізацію героїв, лише їм притаманні грані характерів, чим світиться кожне людське серце (за словами Юрія Брянського); згадував, що у повоєнні роки Олесь Гончар написав ряд новел «

Він відмітив багату і розмаїту творчість Олеся Гончара: уславлення героїки радянських людей у роки Великої Вітчизняної війни; показ війни і миру, людини і зброї, руйнівничого і творчого начал. У повоєнні роки Олесь Гончар із неменшою вірністю і художньою силою, уславлював людину в мирній добротворчій праці, робочі будні, тривоги і радощі сільських трудівників, сердечні справи своїх героїв. Вони по –

Далі М. Братан зазначив, що починаючи від збірки оповідань « (1954р.),

Є в цьому нарисі багато прикладів із твору, у яких Микола Братан відзначив глибоку індивідуалізацію героїв, лише їм притаманні грані характерів, чим світиться кожне людське серце (за словами Юрія Брянського); згадував, що у повоєнні роки Олесь Гончар написав ряд новел «

Він відмітив багату і розмаїту творчість Олеся Гончара: уславлення героїки радянських людей у роки Великої Вітчизняної війни; показ війни і миру, людини і зброї, руйнівничого і творчого начал. У повоєнні роки Олесь Гончар із неменшою вірністю і художньою силою, уславлював людину в мирній добротворчій праці, робочі будні, тривоги і радощі сільських трудівників, сердечні справи своїх героїв. Вони по –

Далі М. Братан зазначив, що починаючи від збірки оповідань « (1954р.),

Наш письменник не тільки намагався простежити за хронологією написання творів, їх сюжетною канвою, а й посилався на кращих критиків і дослідників творчості Олеся Гончара, щоб дати повнішу уяву про творчу лабораторію, простежити за створюваними характерами і системою образного творення, проблематикою.

Він сконцентрував особливу увагу на публіцистиці Олеся Гончара, «досить значної за обсягом і яка заслуговує окремої розмови». Відомо, що Олесь Терентійович, плідно працюючи в царині художньої літератури, займався громадською діяльністю, виступав на форумах, у пресі (писав статті, нариси, передмови, есе, які відзначалися глибиною думки, точністю вислову, характеристик, неповторним образним ладом).

«Його передмова до «Кобзаря» – «Вічне слово», – писав Микола Братан, – одна із найвизначніших у цьому жанрі за всю історію шевченкознавства. А з яким глибоким проникненням у творчі манери, з шаною і любов’ю написані статті про Івана Котляревського, Панаса Мирного, Василя Стефаника, Остапа Вишню, Володимира Сосюру, Василя Симоненка…»  (с. 38)

У післямові до книжки «І краса, і держава» Микола Братан писав так: « А після того, як геніальний художник слова відійшов у засвіти, ми прочитали три томи його «Щоденників» і постать Олеся Гончара, Митця, Борця, Людини, постала перед нами у всій величі його стражденної і прекрасної долі. Краса України, її державницька, омріяна ним з’ява осяюють увесь великий розмаїтий доробок Майстра, що мав у житті за найвище кредо:

І остання меженна година
Неминуча, але не страшна.
Знати б тільки, що є Україна,
 Знати б тільки, що буде Вона.»          (с.39).

Нам здається, що саме ці ідеали були основоположними і для самого Миколи Братана, який щедро підхопив прапор, із рук Олеся Гончара і ніс через своє життя до останку.

У нарисі про поета-фронтовика Євгена Фоміна Микола Братан посилався на спогади колишніх учителів Ізи Павлівни Дерябкіної (з Каховки), Тарана П.С. з Бориславського педагогіч­ного училища, (у якого свого часу учився М.Братан), херсонської поетеси Марії Фомуляєвої, які добре знали молодого поета, пригадували, яким було босоноге і голодне дитинство Євгена (ріс круглим сиротою, батько загинув на громадянській війні, мати рано померла). Його твори читалися на зустрічах перед війною у бібліотеках, школах, серед робітничої молоді. У 1927 році в Херсоні виходить перша невелика збірка віршів Євгена Фоміна, яку тогочасна критика оцінила належним чином, відзначаючи, що «… у молодого поета знайдеться чимало талановито написаних рядків. Поза всякими формальними ознаками в них відчувається якесь особливо ліричне, юнацьке відчування, …насиченість їх широкою фантазією і творчим поривом до нових стежок і людей…».(Іван Момот про першу збірку Є. Фоміна та поему «Трипільська трагедія», с. 4).

Тематика віршів і поем Є. Фоміна 1924 – 1927 років – це оспівування подвигу героїв громадянської війни, боротьба з міщанством, неповторний світ дитинства, дитбудинок, перші спроби описати інтимні почуття.

Далі Микола Братан подає короткі відомості про життя і творчість молодого поета (народився 27. 12. 1910), його переїзд до тодішньої столиці України – Харкова, вступ до педагогічного інституту,(який так і не закінчив), вихід нових збірок віршів «Ескізи» (1930), «Засідання героїв» (1932), сатиричної поеми (1932), сатиричної поеми «Пригоди Диркіна» (1932), поем «Павлик Морозов» (1935), «Мічурін» (1935), пізніше написаних поем «Рафаель», «Василь Боженко», «Палац», книжки «Лірика» (1938). Поміж поетичного доробку тридцятих років, Микола Братан, посилаючись на тогочасну критику, відзначає позитивну оцінку поеми «Мічурін», вільне володіння пером у такому великому творі, просту оповідь і разом із тим щедру образність, вплив на його майстер­ність великих учителів у літературі: С. Єсеніна, Т. Шевченка, В. Маяковського, П.Тичини, М.Рильського, А. Малишка.

Микола Братан відзначав, що у найбільш повній довоєнній збірці «Лірика» крім оригінальних творів, вміщені переклади Євгена Фоміна з Пушкіна, Некрасова, Тютчева, Церетелі, Міцкевича, Джамбула тощо. Але полонить читача глибоколіричний вірш «Мати». Ліричному герою, а отже і самому ав