VІІ РОЗДІЛ
ПЕРЕВИСАННЯ ДО НАРОДІВ

ПЕРЕКЛАДИ

У передмові до книжки «ГОСТИНА» Микола Іванович Братан писав так:

«Ця книга мала побачити світ ще в минулому ХХ столітті-в кінці вісімдесятих років. Благословив її до друку визнач­ний український поет, блискучий перекладач Володимир Лучук. Але настав розвал видавничої справи – і «ГОСТИНА» надовго відклалася…

Переклади- моя давня пристрасть. Перекладав те, що найбільше подобалося в інших літературах, твори своїх замежних друзів і побратимів, щасливий тим, що їх у мене багато. Живить мене священне почуття «акродужного перевисання до народів», заповіданого великим Павлом Тичиною. Здавна й донині. На всі часи» (с. 1).

У 2004 році у видавництві «Айлант» була надрукована довгоочікувана книжка перекладів « ГОСТИНА». Вона обіймала високомайстерні дев’яносто п’ять перекладівіз двадцяти однієї мови: аварської, вірменської, російської, німецької, угорської, болгарської, чеченської, осетинської, інгушської, черкеської, чуваської узбецької, білоруської, грузинської, туркменської, іспанської та інших.

Микола Братан вважав перекладацьку творчість не меншою мукою і радістю, ніж коли він працював над власними рядками.

Обирав для перекладів твори співзвучні власному світог­ляду, що лягало на душу, що тривожило так само, як і у власній творчості.

– «З російської, німецької, болгарської, білоруської мов перекладав без підрядника. Але не цурався підрядників при умові, щоб завжди під руками мав бути оригінал. У перекладацькому доробку не лише ця книжка, бо впродовж всього життя він намагався перекладати класиків зарубіжних літератур, своїх сучасників, з якими підтримував творчі та дружні стосунки. Особливо – твори побратимів із Кавказу, чию трагедію (війну) болісно переживав, бо вважав, що бронетехніка (війна) і дружба народів – речі не сумісні».(Із інтерв’ю Миколі Василенку у альманасі «СТЕП» № 13, 2004, с.259).

Наведемо для прикладу декілька поезій, аби збагнути дос­коналий хист перекладача у розкритті мотивів, образів, національного колориту, художньої досконалості, сили художнього слова.

З російської

ОЛЕКСАНДР ПУШКІН

    * * *

Я Вас любив: ще, може, і донині
Любов не вгасла у душі моїй;
Та ви на це вважати не повинні;
Нічим Ваш не порушу супокій.

Я Вас любив безмовно, безутішно,
І ревнував, і зблизитись не смів;
Я Вас любив так віддано, так ніжно,
Як дай Вам Бог, щоб інший так любив.
(Зб.«Гостина» с.2)

ФЕДІР ТЮТЧЕВ

  * * *

Не знаю, чи торкнеться благодать
Душі моєї в хворості гріховній,
Чи вдасться їй воскреснути й повстать,
Чи сплине паморок духовний?

Але якби душа могла
Тут, на Землі, утішитись в привіті,
За благодать би ти була,
Ти, ти, моя мано у цьому світі!..
(Там же, с.3).

З аварської

    РАСУЛ ГАМЗАТОВ

 З-ПОМІЖ ТИСЯЧ НА ЗЕМЛІ МУЖЧИН…

З-поміж тисяч на землі мужчин,
Хто тебе в думках собі посватав,
Не інакше буде і один,–
Той, кому ім ‘я Расу Гамзатов.

З-поміж сотні тих, що з юних літ
За тобою в мислях–караулом,
Не інакше буде і джигіт,–
Горець той, що названий Расулом.

З-поміж десяти чоловіків,
Хто тебе жадав би цілувати,
Буде в безбережжі почуттів,
Той, кому ім’я Расул Гамзатов.

А якщо кохає лиш один,
Пломінкий, із серцем не заснулим,
Знай,що це з усніжених вершин
Горець, той, що названий Расулом.

А якщо журбу таїш свою,
Нікому коханою назвати,–
Значить, десь в нагірному краю
Опочив навік Расул Гамзатов. 
(Там же, с. 43)

СЛАВА

Живих не дуже балуй, славо,
Бо ти не всяким до лиця.
Ти багатьох ведеш, їй –право,
(Там же, с. 43)

СЛАВА

Живих не дуже балуй, славо,
Бо ти не всяким до лиця.
Ти багатьох ведеш, їй
(Там же, с. 43)

СЛАВА

Живих не дуже балуй, славо,
Бо ти не всяким до лиця.
Ти багатьох ведеш, їй
До передчасного кінця.

Приходь до мертвих.
Квіти, перли
Їм подаруй, як за життя.
Ніхто не заздрить тим, що вмерли, –
Повернеш їх із забуття.
(Там же, с.43).

З чеченської

РАЇСА АХМАТОВА

 * * *

З весни усі на світі початки,
І цим вона з дитинством схожість має.
Проклюнутись не встигли ще струмки,
А вже хлопя вітрильники ладнає.

Кораблику! З дитинством запливай
Із ручаїв несмілих в ріки пінні!
Тепер весна. Жаданий урожай
Одначе дозріва уже в людині.
(Там же, с.62)

Микола Братан завжди дивував земляків незвичними й, разом із тим, загадковими виданнями. Уже в наведених прикладах читач може помітити високу якість перекладів, де поет точно відтворював оригінал, брав до уваги контекст, враховував мовні особливості, час і простір, манеру письма того чи іншого автора. Твори багатьох поетів із різних мов він перекладав довільно, а чи переспівував, наслідував, шліфував, добирав відповідні художні засоби. І в цьому теж виявлявся великий хист і уміння. Перекладені твори – це ще один різновид літературної творчості нашого талановитого поета-краянина, який прокладав майстерну доріжку дружби до духовних джерел інших народів.

З інгушської

САЇД ЧАХКІЄВ

 * * *

Усе моє: печаль і слава,
І промінь – вогник у вікні.
Впадуть сніги на переправах,
Трава зомліє в тишині.

Усе моє…І звідусюди–
З долин вчуваю і з висот:
«Ти день прожив. Чи так, як люди?
Відповідай –но. Я- народ».

Що відповім? Минали роки.
Спливав садів пахучий дим.
Було тепло й вітри жорстокі –
Лишилось серце молодим.

Я чесно жив, я в правду вірив,
Не прагнув іншої судьби.
Життя круте любив я щиро,
Як вірну подругу, любив.

Мій шлях прямий, і сон мій світлий,
Чого, нівроку б, не сказав,
Хто вік прожив – і не помітив,
Як він життю не слугував.
(Там же, с.64.)