2. Історія Каховського Свято-Покровського храму та його священнослужителів

Згідно з «Справочной книжки о приходах и хра­мах Таврической губернии Гермогена, епископа Таври­чес­кого 1889 г.», а також фондів «Таврической духов­ной консистории» (в клірових відомостях), які знахо­дять­ся в Держархіві автономної республіки Крим, пер­ша право­славна церква у селі Каховка проіснувала до 1849 р., а з 1850 р. функціонував тимчасовий молитов­ний будинок. У кінці 1861 року на кошти таєм­ного рад­ника (онука Д.М. Куликовського ) Миколи Миколає­ви­ча Овсяніко-Куликовського була побудо­вана гарна біло­ка­м’яна трьохповерхова церква з дзвіницею і посвячена на ім’я Покрови Божої Матері, яка діяла до 1937 року [1], [3].
У 1883 році в церковний приход Каховської трьохповерової церкви входили містечко Каховка та село Мала Каховка. Прихожан було 2616 чоловік [4].
У 1904 році у клірових відомостях церкви Пок­рови Пресвятої Богородиці значиться, що приміщення церкви холодне, обгороджене дерев’яним парканом на кам’яному фундаменті. В церкві був одноярусний іконостас. Притч складався з двох священиків та двох псаломщиків. Покровській церкві належало 120 десятин землі, подаровані власником Каховки Куликовським [5].
Церкві також належала сторожка, будинок для церковнослужителів з надвірними спорудженнями, приміщення жіночої церковно –приходської школи з надвірними спорудженнями. При церкві була бібліо­тека, виписувались журнали «Епархиальные ведо­мости», «Церковные ведомости» та інші.
Церковно-приходська школа була організована в 1900 році, створена зі школи грамоти. В ній навчалося 97 дівчаток.
У 1904 році священиками були Ніканор Стефанович Саговський, Максим Олександрович Самарський, дияконом – Савелій Андрійович Цибуль­ський, псаломщиком – Герасим Карпович Гулий [6], [7].
Із 1908 по 1918 рр. чинили таїнства хрещення, вінчання, поховання каховських селян, міщан, дворян, інтелігенції, купців та торговців священики: Євгеній Тихонович, Антоній Срединський, Олексій Кротков, Григорій Попов, Василь Яновський, Даніїл Власов та ієромонах Порфирій. Псаломщиками були Олександр Усенко, Дмитро Гунько, Тимофій Кравченко, Тимофій Власов, дияконом – Василь Костін.
Після Жовтневої Революції 1918 р. і громадян­ської війни проводиться державна антирелігійна політика. Декретом Ради Народних Комісарів церква відокремлюється від держави. У Херсонському держархіві в статистичній анкеті ліквідаційної комісії від 9 серпня 1923 року значиться, що в Каховському районі існують 10 православних «церков і молитовних будинків. Церковні цінності вилучені у всіх».
У 1923 році, до закриття, православна громада Покровської церкви в Каховці налічувала близько семи тисяч прихожан. Вели службу Божу протоієрей Ємельян Гнатович Бекаревич, священики С.І. Тихо­нович, Д.І. Власов, Т.П. Кравченко [8].
У середині 30-х років ХХ століття почався новий антирелігійний наступ. Почалися репресії священиків, оскверніння храмів. Релігійні будинки «самоліквідо­вуються». У 1937 р. храм було зруйновано по наказу місцевої влади. У дворі та в довколишніх церковних будівлях розташувався військкомат. Залишки дзвіниці стали пунктом спостереження. Під час воєнних дій 1941 року територія військкомату була сильно пош­коджена німецькою авіацією та артилерійським обстрілом.
Трихповерхову споруду церкви ще у 2001 році пам’ятали каховчани. Так Ольга Юхимівна Семенова розповідала: «У 1936 році, коли я ще була мала, мене повели до церкви. Вона була висока, у неї було три поверхи. Служили лише на першому поверсі. Підлога була викладена кахелем із гарними узорами, ніби килими лежали. Іконостас був високий і красивий»[17].
Самодін Неоніла Олександрівна згадувала: «Ста­ра церква була дуже висока. Як йшли пішки ми з мамою з села Чорнянки, то спочатку я бачила купол церкви й кричала: «Мамо, церкву бачу, значить, Каховка вже недалеко». А ще вона розповідала, що храм стояв на пус­тирі, майже на тому місці, де й зараз. Навпроти був великий склад лісу, водонапірна башта, де продавали воду по 1 копійці за літр [16]. Касте­лянша Свято-Покровського храму Овсієнко Варвара Василівна повідала історію Каховського ієромонаха отця Іоанна (в миру Андрущенко Іван), останки якого перезахоронені до каплиці, збудованої отцем Сте­фаном: «Він прийшов до нас у Каховку з Корсунського монастиря після того, як його закрили в 30-і роки. Моя тітка Мотрона була в нього послушницею. Він проводив служби по всіх селах, куди тільки його запрошували люди: у Миколаївській церкві Маячки, Костянтинівці, Птахівці, Чорнянці. А в Цукурах були закрили церкву, а свя­щеника о. Іоанна дуже побили. Він захворів. Монашка Мотрона Субтеля таємно забрала отця Іоанна до своєї хати й доглядала» [19].
Ці факти підтверджує і прихожанка церкви Харитонова Пелагея Савеліївна: «Мої родичі теж доглядали покаліченого старенького отця Іоанна. Коли він служив у нашій Покровській церкві, я була підлітком і носила йому кагор, хліб, білизну тощо [20].
У ті часи сама красива була Олександро - Невська церква у селі Чорнянка. Коли отець Іоанн працював там, то сільрада замучувала його податками. У нього не було чим платити, і одного разу його закрили в сарай і тільки через добу випустили. У святого отця було волосся світле й довге, він дозволяв дітям заплітати йому дві коси. Очі були кольору неба. Мені, малій дівчинці, він здавався високого зросту і худий-худий. Весь час ходив у чорному підряснику. Квіти полюбляв. Постійно постував. Його їжа була – картопля. Дуже багато молився. Коли він уголос читав молитви, я не могла й ворухнутися. Він дуже любив моїх батьків Савелія і Агафію Субтелів, які в ті жорстокі часи не побоялися забрати його до себе і виходити й вилікувати. Самодіни жили поруч з церквою» [20].

Отець Савелій – «Праведник світу»

Неоніла Олександрівна по спогадах своєї матері розповіла, як у 1937 році руйнували церкву:
«У той день прийшли майже всі прихожани. Вони злякано хрестилися і плакали, коли знімали хрест із купола. Потім більшовики будівничий матеріал розібрали й побудували собі будинки. Залишилася лише купа каміння. Отець Савелій Цибульников разом із прихожанами своїми руками розрівняли залишки каміння, і він почав служити відтоді під відкритим небом аж до Вітчизняної війни» [16].
22 червня 1941 року у 4 години ранку над Каховкою пролунав тривожний голос Молотова: «Говорит Москва! Заявление Советского прави­тельства. Граждане и гражданки Советского Союза! Сегодня, 22 июня, в 4 часа утра, без объявления войны германские войска напали на нашу страну» [15].
Та бити на сполох не було чим. Дзвіниця була зруйнована. Почалася гірка евакуація. Люди чули, що нібито німецькі загарбники знищують єврейське населення. Немало матерів, посадивши дітей на бричку чи тачку, поїхали на схід в напрямку Казахстану та Кавказу. Але більшість не вірили, що можна просто так вбити ні в чому не винну людину, і залишилися у рідному місті. Йшла термінова мобілізація. Багато юнаків і дівчат йшли добровольцями на фронт.
А 2 вересня 1941 року німецький чобіт вже топ­тав каховську землю, фашисти чинили свій, «новий», жорстокий порядок. Почалися масові розстріли мирних жителів. Майже всі ті люди єврейської національності, що залишилися, були приречені на загибель. У першій половині вересня 1941 року нацисти розстріляли біля тисячі мирного населення єврейської національності. Коли не було поблизу німців, отець Савелій молився великому Подвижнику й вихователю народного духу Преподобному Сергію Радонежскому Чудотворцю та іншим святим, щоб Бог допоміг народу перемогти загарбників.
Німецький комендант, очевидно, з метою кращого спостереження за діями місцевого священика, запропонував каховчанам приміщення для моли­товного будинку, яке знаходилось на місці нинішнього будинку № 93 по вул. Пушкіна (Нині на тому місці п’ятиповерховий дім).
Спочатку німці змушували отця Савелія служити за католицькими канонами. Але священик зумів домо­витися, щоб дозволили служити по-православному.
Отець Савелій залишиться в серцях багатьох каховчан як рятівник. У страшні часи німецької окупації він врятував життя багатьом мирним жителям Каховки єврейської національності. Перелякані звірст­вами фашистів люди спочатку йшли до хористки й прихожанки церкви Шури (Бєляєва Олександра Трохимівна) і дуже прохали її, щоб вона таємно пішла до отця Савелія і домовилася про перехрещення їх дітей. Добра душею Шура, ризикуючи життям, в комендантський час, таємно від німців, вночі водила єврейських дітей до отця Савелія, який перехрещував їх із іудейської віри у православну християнську, давав їм нові імена, одягав хрестик на шию. Коли німці бачили хрестик, то вони людину вже не чіпали. Він постійно ходив до коменданта і просив не губити ні в чому не винні душі дітей та жінок. Митрофорний отець Савелій ходив постійно до коменданта і просив не губити ні в чому невинних жінок та дітей. Не вдалося дізнатися кількість врятованих ним людей, бо смертельно налякані нелюдськими звірствами есесів­ців, люди до цього часу не хочуть про це говорити вголос [15].
Не дивлячись на те, що отець Савелій творив лише добро для людей, через рік після визволення Каховки, у 1944 році, його, семидесятилітнього старця заарештували і кинули до в’язниці, звідки він повернувся через 10 років старою і хворою людиною.
9 грудня 2001 р. у Єрусалимі спеціальною комі­сією відділу «Праведники світу» інституту Яд Вашем в знак глибокої вдячності за допомогу, надану єврей­ському народу в роки Другої світової війни, архіманд­риту Сергію (в миру протоієрею С.А Цибуль­никову) присвоєно почесне звання «Правед­ник світу» посмерт­но. В музеї Яд ВАшем зберігаються його медаль та Почесна грамота [24].
Після тривалих пошуків вдалося знайти його біографію. Народився він 20 листопада 1871 року в селі Борисівка Курської губернії в селянській сім’ї із кріпаків графа Шереметьєва. В 1888 р. Савелій закін­чив Бєлгородську учительську семінарію і викладав в Бори­сів­ському 2-му училищі. В 1898 р. він був рукопокла­дений в сан диякона і служив в різних хра­мах Таврії. Це підтверджується актами в Херсонському обласному архіві. Найдовше він працював у Свято-Покровському храмі Каховки. Брав учать у Першій світовій війні. Був поранений. В 1923 р. репресований і направлений в херсонські табори. З 1941 р. він – настоятель Свято-Покровського храму м. Каховка. В 1943 р. був призна­чений благочинним Каховського округу. З 1944 по 1954 рік був на засланні в Караган­дистських таборах. Коли був у тюрмі, організував там общину православних ві­ру­ючих, хор, творив богослу­жіння, таємно хрестив ді­тей і людей (навіть з адмі­ністрації таборів), хоронив свя­щеників та робітників. Його любили й поважали навіть кримі­нальні злочинці. Після повернення із зас­лан­ня він був зарахований в число братії Свято-Ус­пен­ського чоловічого монасти­ря в м. Одеса. В мона­шество він був пострижений під ім’ям Сергій. У вересні 1957 р. отець Сергій був піднесений в сан архімандрита. Відій­шов до Бога він в монастирі 17 червня 1964 року [24].
Каховчани пишаються своїм земляком, люди­ною, яка в ім’я Господа все стерпіла і не зрадила Христа.
Сестра колишнього пономаря Покровської церкви Самодіна Анатолія Неоніла Олександрівна згадує: «Коли в 1937 році у нас в Каховці зруйнували церкву, то люди все одно продовжували молитися. Деякі прямо під небом разом з отцем Савелієм, а деякі їздили в інші села та міста. Наприклад, моя мама, Ганна Тихонівна, інколи возила нас, дітей, на човні в Берислав, у дерев’я­ну Введенську церкву. Не раз ми їздили молитися і в м. Херсон. Для нас у той час молитися Господу було основним. Але за віруючими у ті часи пильнували представники влади. Одного разу в Києві, куди мама ходила в Києво-Печерську Лавру, її заарештували. Згодом відпустили, наказавши сидіти вдома» [16].
Із уст прихожанки Ступки Поліни Трохимівни (ді­во­че прізвище Козлова) було почуто цікаву інформацію про перебування у Каховці під час Другої світової війни Преосвященнійшого Владики Йосипа Таганрозького.
Поліна була підлітком, колив кінці 1942 року в Каховку приїхав Владика Йосип. З ним було два молодих послушника: диякон Сергій та отець
Олександр. Послушник отець Олександр Бухало так і залишився жити в Каховці і потім служив у Покровській церкві ще багато років.
Послушник Сергій (в миру Сергій Васильович Петров) у 1943 році прийняв у Каховці постриг від Владики Йосипа. Згодом Сергій (Петров) став відомим Митрополитом Одеським та Херсонським). У той час у мо­литовному будинку, що був розташований по вул. Пушкіна біля нинішнього ринку, було дві прибудови. В одній жили черниці Надія та Євдокія,які й доглядали Владику. Вдругій прибудові жив отець Савелій. На прохання черниць Поліна із задоволенням у всьому їм допомагала. В миру Владику звали Чернов Іоанн Михайлович. Його проповіді відрізнялися особливою образністю й поетичністю.
Після війни Владика Йосип, як і протоієрей Савелій, був репресований. Відмучився у в'язницях біля 20 років. Деякий час каховчани нічого не знали про нього, а згодом дуже зраділи, коли почули звістку, що він вже Митрополит Алма-Атинський і Казах­станський
Владика до самої смерті листувався із сім'єю Коз­лових. У кожному листі благословив Каховку і людей та ікону з мощами Преподобної Пелагеї, яку сам пода­рував Каховському храмові, колибув тут у 1943 році. (Вона і зараз знаходиться у храмі у її правому крилі.)
В останньому листі Поліні Трохимівні Козловій він журливо і так поетично писав: «Стоит запоздалая осень, а нам, старикам, пора вещи чемоданить в невозвратный путь. Такова Богом установленная природа землеродных. Так счастья много видим, а как получить его, хотя частицу, зависит от наших, еще на земле здесь дел.». 4 вересня 1975 року він мирно відійшов до Бога [21].
Після звільнення м. Каховки від німецько-фашист­ських загарбників 2 листопада 1943 року право­слав­на громада почала просити Каховський райвикон­ком, Миколаївський, а потім Херсонський облвиконком надати їй приміщення для богослужіння на місці колишньої триповерхової церкви. 8 грудня 1944 року Херсон­ський облвиконком віддав у безкоштовне і безстро­кове користування віруючих колишню будівлю, в якій жили колись священнослу­жителі. Церковна гро­ма­да відновила свою діяльність. 19 липня 1945 року упов­новаженим Ради у справах релігії видана довідка про реєстрацію виконавчого органу і ревізійної комісії релігійної громади право­славної церкви у місті Каховка за адресою: вул. Пушкіна, 94. Почалися регулярні богослужіння. Надалі ця церковна споруда постійно добудовувалася та прикрашалася.
У 1971 році приїхав у Каховку отець Стефан, який твердо вирішив на місці молитовного будинку збу­ду­ва­ти храм. Так, у різний час були добудовані вівтарна абси­да, пономарка, бабінець. Зроблено дерев’яне скле­пін­ня, споруджена невеличка баня з хрестом, проведено водяне опалення. У 1994 році було прийнято рішення про капітальну реконструкцію храму. Однак під час будівельних робіт виникла необхідність повної заміни приміщення. Старі стіни будівлі були розібрані, а на їх місці побудовано 3-й за рахунком храм, з кам’яним центральним куполом та триярусною дзвіницею. У 1998 р. всі будівельні роботи було завершено і на храмове свято, 14 жовтня, було освячено новий престол храму. У своєму нинішньому вигляді Покровська церква має вигляд однокупольної, хрестової в плані, церковної спо­руди. Особливістю її компоновки є трапезна частина, що складається, з трьох нефів. З північної та південної сторін вівтарної частини влаштовані пономарка та різничня. Горнє місце вівтаря виділено невеликою абси­дою. Над нартексом, у західній частині храму, здійма­єть­ся дзвіниця. Приміщення церкви добре освітлено 10-тю вікнами нижнього ярусу та 8-ю вікнами барабану. Дуже прикрашає споруду біло-блакитне пофарбування – канонічний колір церков, присвячених Божій матері.
У 2001 р. на території церкви, було споруджено простору допоміжну будівлю, де розмістилися недільна школа, бібліотека, просфорня, службові та господарські приміщення.
У 2004 р. навколо храму було зведено огорожу з центральним 3-х арочним входом та допоміжними, тех­ніч­ними, воротами. У 2005р. храм було пофарбовано. На сьогодні храм є центром Каховського благочиння. Йому підпорядковано храм Різдва Христова на житломасиві Свєтлово, каплиця на честь Воскресіння Господнього на міському кладовищі та каплиця на честь великомученика цілителя Пантелеймона при Кахов­ському геріатричному пансіонаті [26].
По крупиці збирав отець Стефан відомості про історію церкви та її вірних служителів. Це він перший знайшов інформацію і про отця Савелія, який стільки вистраждав у засланні, але не зрікся Христа. Саме отець Стефан розповів автору цієї книги про при­своєння отцю Савелію високого звання і запропонував все про нього дослідити. Коли він розповідав про отця Савелія чомусь в кінці сказав: «Я создал Церковь мою, и врата ада не одолеют ее» (Мф. 16).
Тяжко було отцю Стефану перебудовувати молитовний будинок у часи войовничого атеїзму. Влада у ті часи не тільки не допомагала, але й заважала. Довго і терпеливо,зносячи різні образи, отець Стефан ходив до різного начальства за дозволом на реконструкцію молитовного будинку – і ось у 1974 році йому вдалося побудувати над молитовним будинком купол. Проект реконструкції маленької церкви у гарний храм із куполами він виношував у своїй душі з першого дня служби у Каховці.
У 1985 році було побудовано пономарку й зроблено 4-х ярусний іконостас. У 1987 році побу­дували притвір. У 1988 році замінили східну стіну молитовного будинку й добудували алтар [26].
Стефан Михайлович терпляче чекав втілення в життя своєї мрії, і він її дочекався. Щасливий Стефан Михайлович заходився з молодим завзяттям відро­джувати все чисте і високе – таке необхідне сьогодні людям.
Своєю невтомною працею, високою мораллю і любов’ю до Бога він запалював Божу іскру в сотнях людей, які тепер вільно йшли до храму і допомагали йому. Мудрий пастор зумів запалити Божу іскру в серцях багатьох невіруючих людей. В церкву почали ходити колишні комуністи, керівники великих підпри­ємств та організацій, працівники системи освіти. В умовах трасформації українського суспільства, на етапі розбудови держави, що проходить з кризовими яви­щами суспільної свідомості, за втрати смисло­життєвих цінностей, з прояв споживацької психології, ринкового прагматизму у народу виникла величезна потреба пов’язати духовний світ з матеріальним. Блискучий дипломат, Стефан Михайлович знайшов собі вірних помічників серед керівників міста, району та області.
У 1995 році при храмі встановили дзвіницю. Над сивим Дніпром, над вишневою Каховкою знову полинули таємничо-прекрасні звуки, які пробуджували душі людей. Храмові дзвони стали оздоровлювати тіло й душу тих, хто їх постійно з благоговінням слухає та з надією звертається до Бога.
Після повернення до дії благодатних, срібно­голосих дзвонів отець Стефан приступив до заповітної мрії – перебудови маленької церкви у храм з куполами. Проект для цього він у своїй душі створив давно, ще в радянські часи. І вже у 1996 році почав організовувати будівельні роботи.
Багато каховчан мали за честь допомогати будувати храм Божий. Та зі слів архітектора храму Шестерненко О.Є., найактивніше допомогали будувати Свято - Покровський храм чудові майстри: невтомний трудівник Іван Іванович Тимченко – через його золоті руки пройшов кожен камінь храму, бригадир теслів Микола Миколаєвич Назаров, який вирішував всі технологічні питання будівництва. Високопрофесійним спеціалістом зварювальної справи був Михайло Іванович Красницький. Це йому належить кожен зва­рений шов металевих конструкцій. Славно працювала бригада штукатурів і малярів під керівництвом Марії Іванівни Савченко.[26]
Великий вклад у відродження храму внесли тогочасні талановиті керівники з Богом у душі: голова ВАТ «Каховський завод електрозварювального устатку­вання» Я.І. Микитін, керуючий головним Іллічівським Відділенням Промінвестбанку України в м. Маріуполь С.В. Бендерський, генеральний директор НВО «Асканійське руно» В.О. Найдьонова та багато інших.
За благословінням архієпископа Xерсонського і Таврійського Ілларіона протоієрей отець Стефан молитовний будиночок, перебудував у красивий, кольору неба, величний храм.
Урочисте відкриття храму було приурочено до Дня Покрови Святої Богородиці – 14.10.1998 р.
Церква має традиційний вигляд: купол, увінчаний хрестом, дзвіниця над входом на сім дзвонів, овальні вікна, архітектурне оздоблення. Усередині теж оздоб­лення і богослужбове об­ладнання.
Духовна сила храму, освячена в день Покрови Святої Матері, притягувала до се6е все більше й більше прихожан, де юнаки і дівчата, чоловіки і жінки, бабусі й дідусі з великим задоволенням слухали мудрі проповіді отця Стефана, який мав великий хист блискучого проповідника. Він образно, емоційно, зрозумілою для людей мовою розкривав складні питання, які ставить перед нами щодня життя.
За ревне й благочестиве служіння Богу й людям отець Стефан має багато високих нагород.
14 травня 2000 року отець Стефан відродив благочестиву традицію наших боголюбивих предків – встановив при в'їзді в м. Каховка великий Хрест. У цей день архієпископ Херсонський і Таврійський Іонафан освятив пам'ятний Хрест на честь 2000-річчя Різдва Христового та поздоровив сотні каховчан, що прийшли на свято з цієї події. Хрест – це символ перемоги Христа над смертю й вічного життя, яке він дарував кожному із нас ціною своїх страждань і безсмертної любові до людей.
Люди з радістю ходять до нової гарної церкви, покладають квіти до пам'ятного Хреста, а вельми працелюбний отець Стефан знову приступав до чергового будівництва недільної парафіяльної школи при храмі. Тому на престольне свято 14 жовтня Владика посвятив фундамент приміщення майбутньої школи.
Вже багато років діє при Свято-Покровському храмі Недільна школа для дітей, у якій навчаються діти від 8 до 12 років. На заняттях вивчаються Святе Письмо та церковні пісні. Там мудрі вчителі формують особистість і ментальність дітей на вищих, ціннісних, духовних інстанціях формування суспільства ХХІ століття.
Була створена і Недільна школа і для дорослих. Її заняття проходили, і проходять нині, у храмі в неділю одразу після вечірньої служби з Акафістом. Їх навчали прекрасні духовні наставники: протоієрей Стефан Щербан, протоієрей Микола Бойко, псаломщик Олександр Шестерненко, Василиса Пантеліївна Щербан та вчитель музики Мурашова Людмила Борисівна. (Сьогодні цю благородну справу продовжує молоде покоління священнослужителів ХХІ ст.)
З кожним днем до церкви приходило все більше й більше людей. Нині кращі співаки міських палаців культури та школи мистецтв співають в церковному хорі. Прекрасний хор багато років вела талановитий регент, вірний друг і помічник отця Стефана – матушка Василиса.
Як тільки Стефан Михайлович збудував новий храм у Каховці, він приступив до своєї наступної мрії – відродити давню християнську традицію постійної молитви за тих, хто відійшов у інший світ.
І знову він по волі Божій знайшов розуміння необхідності цієї богоугодної справи у міської влади і в тих же спонсорів. Проект для храму - каплиці створив той же працелюбний і талановитий зодчий О.Є. Шестер­ненко. Коли каплиця і сторожка були збудовані, туди перенесли і поховання ієромонаха Іоанна та протоієрея Олександра, котрі служили у Кахов­ському храмі в пово­єнні роки, пережили тяжкий час релігійних репресій.
Поруч, під плакучими вербами, поховали і отця Стефана у 2003 р.
Тепер каховчани мають змогу проводжати небіжчиків в останню путь за церковними обрядами у Стефановій каплиці.[15]
Простий народ знає усю біографію Стефана Ми­хай­ловича і з великою любов’ю складає про нього вірші:

«Отец Стефан – молитвенник смиренный
И пастырь добрый для своих овец.
Его духовный взор был устремленный
Туда, куда Небесный звал Отец.

Избрав из юности себе дорогу,
Шел батюшка безропотно по ней.
Все было – счастье, радость и тревоги,
Немало было разных в жизни дней.

Господь привел сюда его однажды,
В вишневую Каховку над Днепром.
Чтоб здесь страдающих духовной жаждой
Согреть своей любовью и добром.

И в храме Божьем, рук не покладая,
Трудился не один десяток лет.
И батюшка, на Бога уповая,
Всегда готов был дать Ему ответ.

Здесь, возродив традицию святую,
На въезде в город он поставил Крест.
Чтоб каждый проезжающий живую
Мог перед Богом веру исповесть.

Трудами батюшки возобновленный
Сегодня всех людей к себе зовет,
Наполненный молитвой умиленной
Храм, где Господь нам милость подает.

Там под Покровом Девы – Всецарицы
Струится от кадила фимиам.
И сразу хочется душой молиться,
Когда приходишь в этот дивный храм.

Еще была и Новая Каховка,
Где дом под церковь приспособлен был,
Наш Батюшка и там своей любовью
Новому храму основу заложил.

Красавец-храм, что возвышается сегодня,
На радость православных христиан
Здесь, над Днепром, по милости господней
Закладывал еще отец Стефан.

Община в честь апостола святого,
Его трудами начинала жить.
Здесь каждый его пастырское слово,
Как память светлую, в душе хранит.

Затем на кладбище в честь Воскресенья
Часовню выстроил отец Стефан.
Чтоб можно было вознести моленье
Здесь за почивших в Боге христиан» [15]

Протоієрей Стефан разом з матушкою Василисою виховували своїх дітей на основі духовно-моральних ідеалів християнських цінностей. Деякі з них пішли шляхом батька та дідуся.
Син Стефана Михайловича Андрій служить священиком в Преображенському храмі в м. Санкт-Петербурзі, а його матушка Марія співає в хорі.
Молодша донька Світлана – помічник регента хору в Казанському соборі, а її чоловік отець Олександр – настоятель Свято-Пантелеймонівського храму у м. Санкт-Петербург. Старший онук Дмитро Іванович теж пішов по шляху отця Стефана. Він служить дияконом у соборі Андрія Первозванного у м. Нова Каховка.