Фото Ксенії Малюкової, кадри з проекту «Спадок»
На фото ми бачимо дівочий святковий стрій, який традиційно складається з вишитої сорочки, спідниці, запаски, пояса, керсетки. Обов’язковими були прикраси – намисто, та дівочий головний убір – вінок зі стрічками. Взувалися жінки у шкіряні черевики. Більш святковими були сап’янці – невисокі чобітки з тонкої кольорової шкіри оздоблені вишивкою. Але не кожен міг собі їх дозволити.
Описуючи фото, я припускаю, що святкова сорочка була зшита з тонкого домотканого полотна. Найчастіше вона була додільною, тобто цільнокроєна. Бо були і розрізні по талії, з підтичкою, коли верх сорочки був з тонкої дорожчої тканини, а низ з більш грубішої. Сорочку багато вишивали. Більше уваги приділяли рукавам та низу, бо зазвичай перед сорочки закривався плечовим одягом та намистом. Тут ми бачимо по рукавах вишиті дерева життя, у вигляді букетиків троянд. Дерево життя символізувало зв'язок поколінь, духовність, родючість. Троянди у вишивці - це символ Діви Марії. Цей мотив найрозповсюджений в нашому регіоні. Також бачимо на верхніх вставках сорочки вишиту виноградну лозу, як символ родючості, заможності, безкінечності. Низ рукава оздоблений геометричним візерунком, а низ сорочки мереживом.
Поверх сорочки вдягнута спідниця з крамної тканини, яку називали кидля. Чорна запаска або фартух вишита рослинним орнаментом. Поверх спідниці та запаски обов’язково пов’язували пояс, який був оздоблений по краю китицями чи балабонами. Поверх сорочки дівчата та молоді жінки вдягали керсетку. Тут вона також зшита з фабричної тканини. Саме керсетка підкреслювала фігуру та надавала їй пишності. Через це (і не тільки) вона була розповсюджена серед українок у більшості областей.
Фото Ксенії Малюкової, кадри з проекту «Спадок»
Святковий образ завжди довершують прикраси – намисто. Тут на дівчині є дуте скляне намисто – лускавки, яке притаманне Херсонщині. Лускавки мали схожість з ялинковими скляними гірляндами, були крихкими. Коли я була малою, то не розуміла, чому на фото моя молода бабця наділа на себе гірлянду з ялинки. Тепер знаю, що цим мешканці Херсонщини відрізняються від будь якого іншого регіону України. Також залюбки носили "добре" намисто, або "колюче" – обидва види виготовляли з коралів, але у різний спосіб. Траплялося в нашому регіоні намисто з бурштину, з морських раковин (баламути), з каміння чи кістки. Так само популярними були дукачі.
У вухах ми бачимо сережки – лунниці, найпоширеніша форма прикраси.
Дівочий головний убір – то вінок та стрічки у теплу пору року. Зазвичай вінок був зроблений із вощених паперових квітів, пір’я, вовняних кутасиків (балабонів). Вдягали його поверх бинди. Велику кількість стрічок, які розміщалися позаду, пов’язували окремо.
Фото Ксенії Малюкової, кадри з проекту «Спадок»
На іншому фото ми таки бачимо молоду жінку, яка не так давно вийшла заміж. Роблю таке припущення тому, що одяг на ній такий самий, який вона носила в дівоцтві. І так як в неї тепер нема часу на пошиття собі нового одягу (а найчастіше так і було), за звичаєм вона носить те, що приготувала собі у посаг. Тут єдина відмінність між дівочим та жіночим строєм є у прикрасах та головному уборі. На молодиці вже бачимо очіпок та хустку. Заміжня жінка не мала світити волоссям, тому вона старанно його ховає, намотуючи на кибалку (саморобне кільце з вовняних ниток). Очіпок тут скоріше за все з парчі, пов'язаний зверху вибійчатою хусткою. Шию жінки прикрашає скоріше за все "добре" коралове намисто, а от низка зеленого скляного намиста символізує її молодість, красу. Зелене намисто носили жінки дітородного віку. Центральною прикрасою виступає дукач, який пов’язували на шию поверх намиста. Він міг бути один чи декілька, в залежності від статку родини. Тут представлений дукач з бантом, який був поширений у Лівобережній Україні. Прикраса має металевий ажурний бант-брошку, оздоблений червоним скельцем чи камінцем, на якому тримається медальйон або монета.
Фото Ксенії Малюкової, кадри з проекту «Спадок»
Ще звернемо увагу на одну деталь. На поясі молодиця носить «жіночий карман» в якому вона могла сховати свої дрібні та необхідні речі. Такі кармани шили з цупкої тканини, оздоблювали вишивкою, стрічками матерії різних кольорів і фактур. Тож можемо здогадатися, що двох однакових аксесуарів просто не могло бути, бо кожна майстриня чи то господиня оздоблювала виріб на свій смак.
Фото Ксенії Малюкової, кадри з проекту «Спадок»
Деталі костюму урізноманітнювалися залежно від різних побутових ситуацій, характеру праці, звичаїв, обрядів, сезону. У традиційному одязі кожного села завжди були місцеві особливості, які відбивали смаки людей, вирізняли й підкреслювали кожну особистість. Так, наприклад, дівочий святковий одяг з Великолепетиського району Херсонщини дуже відрізняється від того, який ми розгянули.
Фото Ксенії Малюкової, кадри з проекту «Спадок»
Тут можна зазначити, що представлений костюм належав дівчині з не дуже заможної родини. Про це свідчить більш простий стрій, мінімум оздоблення, та "колюче" коралове намисто, яке зазвичай коштувало не дорого і його могли собі дозволити навіть найбідніші.
Слід зазначити, що незважаючи на статки родини, на свято всі вбиралися чисто та охайно, відповідно до традицій. Різниця була у пишності оздоблення, кількості прикрас та коштовності тканин, з яких шився одяг.
Зважаючи на те, що українці дуже духовні у своїй сутності, то і до святкового вбрання було особливе, шанобливе ставлення. Це напряму пов’язано із значенням слова «свято» - святість, тож і одягу, і традиціям надавали собливого сенсу.
Впорядковано за матеріалами лекцій з народознавства та книг:
Васіна, З. О. Український літопис вбрання [Текст] : книга- альбом. Т.2 : ХIII- початок ХХ століття: Науково-художні реконструкції / З. О. Васіна. - К. : Мистецтво, 2006. - 448с.
Білан, М. С.Український стрій [Текст] : навч. посiб. / М. С. Білан, Г. Г. Стельмащук. - Львів : Фенікс, 2000. - 325с.
Фото Ксенія Малюкова,
кадри з проекту «Спадок», повну версію можна переглянути за посиланням
https://www.youtube.com/watch?v=rC2b-9j60mY
