Головна Наші публікації: ЕБ Токовило О. Альманах "Степ" - провісник духовного відродження на Півдні України

Токовило О. Альманах "Степ" - провісник духовного відродження на Півдні України

Незаперечним є той факт, що велику роль для розвитку національної культури, літературних течій та напрямів у різні часи відігравали друковані альманахи та збірники. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. безперечно став тією “альманаховою добою”, що яскраво демонструвала невпинний поступ національного відродження і знаменувала початок періоду неминучих змін, відображаючи усі складності та особливості літературного процесу в Україні.

Друга половина XIX ст., і насамперед 70-80-ті роки  - це період національного духовного пробудження й громадського пожвавлення в лавах місцевої інтелігенції, яка орієнтувалась на кращі традиції свого народу, підносила авторитет рідної мови й письменства.

Осередками “альманахової активності” кінця ХІХ ст. стають Галичина та Буковина, де з’являються збірники “Дністрянка” (1876), “Буковинський альманах” (1885), “Руська хата” (1877), “Ватра” (1887), “Перший вінок” (1887) тощо. Зовсім іншою була ситуація на Півдні України: постійне зведення цензурою нанівець значної кількості україномовних літературних проектів, жорсткі утиски, заборони, переслідування та репресії після Валуєвського циркуляра та Емського указу унеможливлювало видання україномовних творів.. Але на хвилі національного піднесення й на півдні завирувало й альманахове життя, центрами якого в Південній Україні стають Одеса й Херсон. Вимушене “двадцятирічне мовчання” перервалося лише 1885 р., коли світ побачив літературний альманах “Нива” в Одесі. Автори “Ниви” готували до друку і другий том збірника, але це видання залишилось у проекті й не побачило свого читача. Проте інший гурток патріо-тично налаштованих представників південноукраїнської інтелігенції у 1886 році видає херсонський белетристичний збірник “Степ”, що “став помітним літературно-мистецьким явищем своєї доби”{5,c.20}

Ще в І88І-І884 роках на теренах Херсонської губернії, особливо в повітовому містечку Єлісаветграді, ентузіасти з середовища творчої інтелігенції докладали чимало зусиль для пропаганди рідної мови і культури, неодноразово надсилали на розгляд цензурного комітету до Санкт-Петербурга рукописи як оригінальних, так і перекладних творів, але «всі вони так і загинули в цензурі. Тоді ж таки (1884 р.) невеличкий гурток український надумав скласти «альманаху» й почав збирати для його матеріали». Цей осередок українофільського руху був розгромлений, і на початку 1885 р, його активні учасники О.Русов, Т.Василевський, А.Грабенко потрапили на заслання до Херсона, куди було переведено по службі й Д. Марковича.

До давнього задуму про видання альманаху гуртківці повернулися тому, що рукописам окремих творів було складніше подолати цензурні бар'єри. Відповідальність за підготовку і випуск «Степу» взяли на себе перш за все Марковичі. Вирішено було звернутися за допомогою до відомого українського письменника й видавця з Санкт-Петербурга Д.Мордовця. Як колишній урядовець і цензор Данило Лукич справді посприяв «степівчанам» і використав свій столичний авторитет на користь видання.

У першій половині 1885 року збірник був уже фактично упорядкований - найпізніше написані твори датуються початком червня-місяця. І ось  влітку 1885 року рукопис «Степу» був відправлений до Санкт-Петербурга. В «прошенії» секретаря херсонської губернської земської управи, колезького асесора О.Русова відзначалось: «Желая издать в г. Санкт-Петербурге в типографии г. Стасюлевича в 1200 экземплярах прилагаемую в особой посылке рукопись под заглавием «Степъ. Херсонськый беллетристичный збирныкъ», - честь имею покорнейше просить Санкт-Петербургский Цензурный Комитет одобрить к печатанию означенную рукопись, а также не оставить меня уведомлением о резолюции по настоящему моему прошению». Розгляд рукопису збірника царською цензурою розпочався восени 1885 року. В Центральному державному історичному архіві Росії в м.Санкт-Петербурзі можна знайти чимало подробиць про здійснення цієї процедури. Зокрема, в доповіді цензора Фреймана за жовтень 1885 Р- про передачу з Головного управління в справах друку на розгляд Цензурним комітетом «рукописи на малорусском наречии под заглавием «Степь» наводяться аргументи щодо заборони ряду творів [5,c/13].

Так, до збірника мав увійти вірш Дніпрової Чайки «Думка. Перед портретом Тараса Шевченка», але, як визнав цензор, виходячи з змісту твору, в душі автора «живет надежда, что Украина еще не совсем    умерла,    что    она    может  возродиться, и что братья один другому протянут   руки   и   будут   дружно действовать в защиту ее», а тому «несомненно, что в этом стихотворении господствует политическая тенденция возбуждающего характера». На думку Фреймана, в поезії тієї ж авторки «Засуха»    висловлено  «слишком прозрачный намек на стеснение у нас свободы мысли и слова» (Арк.125), а її вірш «Сестрицям-українкам» пройнятий «такою же тенденцией, враждебною русской национальности» (Арк, 125), як   і  в  згаданій  «Думці...»  Не рекомендувався до друку і твір Сестри Н. «Баба Горпина». Потрапили під гриф «к напечатанию не дозволять» і інші матеріали. Так, в анота­ціях на вихід «Степу» згадувались подані до нього твори В. Чайченка (Б.Грінченка), стаття С.Р. (Софії Русової) «Несколько слов по пово­ду отношения северно-русской литературы к югу России», але в надрукованому варіанті альманаху цих матеріалів не виявилось -цензура не пропустила. Для збірника це була посутня втрата, оскільки саме стаття С.Русової була даного видання. В них підкреслювалось, що завданням українофілів є «развитие национального достоинства», «развитие языка как лучшего проводника света и знания», «введение малорусского языка в церкви и школе для более успешного выполнения назначения обеих [5,c.14]».

Протягом кількох місяців «Степ» мандрував лабіринтами царської цензури, а херсонці з нетерпінням чекали сподіваного дозволу на друк. У листі до М.Грушевського від 24 березня 1886 року Л.Маркович повідомляв: «Степ» поїхав у «Главное Управление по делам печати». Коли розрішать не знаю; коли друкуватимем - не знаю. Коли прийде, тоді й в друкарню піде» /8/. Тільки наприкінці травня 1886 р. високі чиновники дали офіційний дозвіл на видання альманаху: за винятком «небезпечних» творів, «всю остальную часть сборника «Степь» как незаключающую в себе ничего тенденциозного, позволить к печати под условием соблюдения в тексте правил правописания русского языка, согласно Высочайшему повелению от 18-30 мая 1876 года» [5,c.14-15].

Друкування збірника в Петербурзі було досить зрозуміле – все ж таки там легше можна було улаштувати справу з цензурою. І ось восени 1886 року порізаний цензурою «Степ» нарешті побачив світ. І в жанровому відношенні, і в ідейно-тематичному плані публікації були досить різнорідними.

Збірник частиною друковано російською, здебільшого українською мовою. Наводимо зміст першого номеру альманаха «Степ. Херсонськый беллетристычный сбирныкъ»: Тулуб Павел. «В степи» (рос.),; Мордовець Данило. «Будяк» (Оповідання); Левицький Іван. «Невинна» (Оповідання);. «Пісня про Бондарівну» [Замітка із текстом пісні]; Карпенко И. «Бондарівна» (Драма в 4-х діях); Дніпрова Чайка. «На лимані»; Браунер А. «Идиллия в плавнях» [Оповідання]; «Бог простит» [Оповідання];. «Тырса» [Оповідання];  Ганенко Марія. «Семейно-имущественные отношения крестьянского населення в Елисаветградском уезде (Материалы по обычному праву)»; Маркович Елена. «Свадебные песни в Елисаветградском уезде» [Стаття і 119 пісень]; Маркович Дмитрий. «Из уголовщины» (оповідання): «Иван из Буджака», «Два платочки», «Шматок»,  «Омелько каторжный»; Днипрова Чайка. «Зірка» (Вірш); Шрам К. «Украинская деревня по произведениям г.Старицкого и Кропивницкого» [Стаття;  Конощенко А.» В невеселую годину» (Вірш); Заволока М. «Бідна дівчина» (Оповідання); Залозный П. «Сиротина». (Вірш); Пенчукивецъ. «Тарасенко» (Оповідання); Русовъ А. «Областное начало въ земской статистике»..

Вихід альманаху «Степ» викликав бурхливу реакцію критиків того часу – вони дають різноманітні оцінки цьому збірнику. Іван Франко згадує про альманах у чотирьох різних статтях, зокрема у “Нарисі історії україно-руської літератури до 1890 року”, та присвячує йому окрему рецензію “Степ”. Херсонський белетристичний збірник, Херсон, 1886”.  Аналізуючи видання у рецензії ““Степ” Херсонський белетристичний збірник, Херсон, 1886”, І. Франко вказує на жанрову та стильову невідповідність белетристичного альманаху, який недоречно містить наукові матеріали. Альманах вийшов двомовним, проте цінності своєї не втратив. Так, деякі твори були недосконалими, недоопрацьованими, і справді альманах містив забагато російськомовних текстів як на український збірник, та І. Нечуй-Левицький у листі до І. Белея 1886 р. зазначав, що “у Херсоні вийде збірник “Степ”, але по-українській буде тільки белетристика, а научні статті будуть по-руській, бо цензура інакше не пропускає” [6, с. 305]. Отже, російськомовні статті – це можливість отримати дозвіл на видання збірника.

І. Франко позитивно відгукується про російськомовні статті М. Ганенко та  О. Русова, а також збірку весільних пісень Єлисаветградського повіту, що подала О. Маркович. Критично ставиться автор рецензії до спроби К. Шрама (Кость Іващенко) проаналізувати і відтворити картини українського села за творами  М. Старицького та М. Кропивницького, зауваживши, що “його реферат про самі драми не дає нам нічого нового, ні нових фактів, ні думок, крім банальних речей, поданих значно пластичніше у самих драмах” [9, с. 115]. Проте варто зазначити, що ця, на думку рецензента, невдала розвідка «була першою спробою в українській критиці соціологічного аналізу драматичних творів».

Відгукнувся про «Степ» і Борис Грінченко, який на момент виходу збірки жив і працював у нашому місті. Варто зазначити, що рецензія Грінченка була досить сувора і мала ось таку кінцівку: «От і все, що дає нам «Степ». Як бачите, можна було мати право більшого сподіватися, бо єсть у нас талановиті люде і чимало їх, - але ж… Але ж мабуть недурно у старих характеристиках Українця зазначено про «його» медлительность и наклонность к лени…»[3,c,52] 

Критикував «Степ» і Володимир Ястребов, єлисаветградський історик. Вже перша книга «Киевской старины» за 1887 відізвалася рецензією. Автор говорить про те, що, на його думку, заслуговує на увагу і те, що ні: «Название данного сборника «беллетристичным» не вполне точно характеризует его состав, так как в него, кроме произведений изящной литературы: рассказов и литературы, вошло и несколько статей научных, а также небольшое собрание народных свадебных песен. Что касается беллетристичного отдела в собственном смысле, то по достоинствам внутренним – трезвому реализму, этнографической колоритности и чисто народному юмору, равно и по живому, безискусственному языку, первое место в сборнике принадлежит рассказу Ив.Левицкого «Невынна.

Вообще о беллетристическом отделе можно сказать, что он составлен недурно, что некоторые вещи в нем положительно хороши, но достоинство его пострадало от дробности материала. Неизбежного впрочем в такого рода изданиях…Еще лишний раз следует сказать, что краткость и художественность совмещаются удачно только под пером крупных дарований».

Не оминув критик своєю увагою і науковий відділ альманаху: «Иное следует сказать о научном отделе «Степа»: в нем находим также небольшие по объему статьи, но они дают почтенный вклад по специальным вопросам этнографии и статистики. Статья Марии Ганенко метко очерчивает семейно-имущественные отношения крестьян елисаветградского уезда: крестьянские разделы, власть родителей и отношение к ним младших членов семьи, заключение брака, вторичные браки, нарушение верности, разводы, незаконные дети, приданое, усыновление и опеку. В статье К.Шрама перед читателем является украинская деревня – по драмам гг.Старицкого и Кропивницкого..., причем выводы получаются автором глубоко безотрадные для современности; в заключение говорится о нравственном, в положительном смысле, значении вечерниц. В конце помещена статья А.Русова, посвященная вопросу о роли и значении земской статистики»[10,c.162-163].   

Довгий час серед критиків точились дискусії на тему: чи можна було назвати альманах «Степ» саме херсонським белетристичним збірником, адже більшість авторів робіт, представлених в ньому, походять не з Херсона, а з різних частин України? З цього приводу висловлює свою думку О.О.Рябінін-Скляревський (1878-1942) - український історик-архівіст, краєзнавець, репресований за радянських часів -  у своїй роботі «Херсонський гурток Русова. 1885-1889»: «Участь в збірнику Д.Мордовця, Івана Левицького, М.С.Грушевського (псевдонім М.Заволока) та К.І.Иващенка (песвдонім К.Шрам, вчитель з Одеси) надавало збірнику характер не гуртковий, місцевий, а загальноукраїнський, але коли зауважити, що ці «гості» займали тільки 25% сторінок збірника, а 75% написали члени Херсонського гуртка Русова (рахуючи й Тобілевича, що тоді ще не приїхав з Новочеркаську), то ясно, що характер збірника – місцевий херсонський, про це свідчить і назва його»[7,c.27].

Отже, щодо «херсонськості» співавторів збірника, то нарікання критика І.Франка, як зауважує І.В.Немченко, несправедливі: окрім П.Тулуба, Д.Мордовця, І.Левицького, П.Залозного, М.Заволоки, решта учасників видання на час його упорядкування жили і працювали якщо не в Херсоні, то в Херсонській губернії (Єлисаветградщина, Одещина). Таким чином, переважна більшість авторів (з кільканадцяти – добрий десяток) були херсонцями [5,c.16].

Вихід першого літературного збірника «Степ» у Херсоні стало значним культурно-політичним явищем в Україні». «Степ» став четвертим альманахом, де більшість творів було видруковано українською мовою. Варто відмітити, що цінністю “Степу” стало те, що поряд з творами І. Нечуя-Левицького, Д. Мордовця, стояли імена тоді ще маловідомі, але перспективні. Тут дебютують: М. Грушевський під псевдонімом М. Заволока зі своїм оповіданням “Бідна дівчина”, А. Грабенко під псевдонімом А. Конощенко з поезією “В неве-селую годину”, Д. Маркович з оповіданнями “Іван із Буджака”, “Два платочки”, “Шматок”, “Омелько Каторжний” та ін. Свою діяльність у царині драматургії починає п’єсою “Бондарівна” в альманасі й Іван Тобілевич.

Образ степу є одним із наскрізних у творах співавторів альмана­ху. Це не тільки втілення невишуканої краси Південної України з її безмежними просторами, «ветром юга прохладным и вольным»/ вірш П.Тулуба «В степи»/, тло, на якому трапляються людські трагедії /»Шматок», «Иван из Буджака» Д.Марковича/, а й символ волі /»Тирса» О.Браунера/. Отже, зовсім не випадковою є саме така назва збірника - «Степ» -  степ як вільний простір, широке поле для високих думок і шляхетних почувань, духовного оновлення людини і народу [5,c.20].

Перший номер белестристичного збірника «Степ» відкрив вірш відомого на той час російського поета, юриста Павла Тулуба – «В степи»:

По степи проезжал я раздольной…

Полный месяц на небе сиялъ:

Ветер юга прохладный и вольный

Мне с любовью лицо целовал. [8,c.1]

Своєрідним больовим нервом альманаху «Степ» стало оповідання Д.Мордовця «Будяк». Цей твір подано українською мовою без українських літер, як вимагалось у царській Росії.  В алегоричній формі в оповіданні йдеться про занепад національних святощів на Україні, уярмленій царською Росією. Це сумовита сповідь українця-патріота, закиненого долею на чужину:

«Сумно мени було безъ риднои мовы, сумной  без вербы зелененькои, а щей  сумнише безъ барвиночку хрещатого».

«Поповештався я й по тій Европіи, идучи за сонечком, ажъ до кинця земли дойшовъ, до Финистерре – Finis Terrae, а нигде ни зозули не чувъ, ни доли не знайшовъ.

И згадав я про свій барвиночок, про свій садочокъ зелененькій, та й полынувъ на Вкраину.

 Повернувшись на схилі літ у рідні краї, герой не впізнає батьківщини:

Я у лугъ-до калыны, де колысъ соловейко щебетавъ.

Колы чую – за садочком парубкы та дивчата спивають. От думаю, послухаю, та наплачусь: скилькы литъ не чувъ ридной письни! – а такои письни, якъ у нас на Вкраини, у цилому свити нема ей не буде.

Колы прыслухуюсь – такъ и чешуть по-московськи:

Сонце на закати,

Уремъя не утрати…

Слухаю, слухаю, - а слезы на сыву бороду капъ-капъ-капъ…

Чы ціеи-жъ я письни ждавъ?...

Я до перелазу, де калына цвила, - нема калыны! - и слиду не стало - москали на хворостъ порубали

Я до вербы - и верба усохла.                                                   

Я до барвіночка: - замисть барвиночка будячыще росте! - Бо як поповіяли холодни витры зъ самои Москвы, як понагналы на Вкраину холоду, то й замерзъ мий барвиночок, а замисть барвиночка колючый будячыще вырис»  [ 8, с.11].

Подібний журливий тон притаманний і творові Браунера «Тирса». Поза звичайним степовим пейзажем проглядає драматична   доля цілого краю, що мав славну «давню-давнину». Свідком того   минулого величчя лишилася хіба що тирса. Та ще сам степ нагадує про колишню волю: «Ось там, круг високої могили, по степу безкраїм, розістлалася тирса. Мов килимом густим вкрила вона степ широкий, мов сестра з братом обнялася вона з ним і міцно держить його, бо знає, що ні до кого їй більше пригорнутись на цім світі. Гляньте, якою силою великою віє з того степу широкого, вкритого тирсою!» [8, с.133]. Німе запитання тирси: «Чи то ж так тут було перше?», що лине на тлі могильної тиші, ніби хоче пробудити приспані сили народу-степовика.

Одним з важливих надбань збірника є творчість херсонської поетеси Дніпрової Чайки. Вона представлена у збірнику двома віршами «На лимані» та «Зорі»:

На лимані

Ой, шыроко лыманъ

Розлываеться,

Верболозомъ кругомъ

Винъ квитчаеться.

Надъ нымъ сонце яснее

Усмихаеться

И по хвылямъ вогнемъ

Розсыпаеться   [8, c.121]

В альманасі "Степ" дебютував Петро Федорович Залозний -  український письменник і філолог, відомий освітній діяч. Він опублікував  свій перший вірш "Сиротина", виявивши своє співчуття до простого народу:

Сыротына! Боже добрый!

Навищо родылось?

Раде жыты… щыре серце

Слезами умылось.

Пиде шляхомъ, оглянеться:

Куды мени дитысь?

Безъ матери, уси чужи –

Сырота на свити [8,c.338].

Особливо хочеться підкреслити те, що у херсонському журналі виступив ще дуже молодий Михайло Грушевський (йому тоді було лише 26 рокі). – майбутній президент УНР, видатний український вчений, державний політичний діяч. Його перу належить лірико-психологічне  оповідання «Бідна дівчина», надруковане під псевдонімом – М.Заволока. Це було друге оповідання, яке написав гімназист останнього класу. Михайло Грушевський пізніше згадував: «Маркович в скорості повідомив мене, що оповідання це («Бідна дівчина») прийнято до збірника «Степ» і пішло вже до цензури. Такий успіх піддав мені віри, що беллетристика – це моє покликання, та сфера, в котрій я можу послужити національному українському життю».

Видатною подією було і те, що в альманасі видрукована драма «Бондарівна» Івана Карпенка. Це була його перша історична п'єса. У той час, коли складався збірник, Карпенко-Карий мешкав у підвальному приміщенні в Новочеркаську, під найсуворішим доглядом поліції, працюючи палітурником. І.Карпенко-Карий (Тобілевич) цією роботою підбив підсумок майже столітньому розвитку української драматургії, сконцентрувавши і піднявши її на новий ступінь.

Так, цензура пошматувала та спотворила первинний варіант альманаху, однак поява подібних видань на Півдні України вже була великою і рідкісною подією. Тому “Степ” – це сміливий і рішучий крок патріотично налаштованих українофілів проти русифікації та переслідувань національної літератури. Про це свідчать і негайні дії з боку адміністрації та жандармів щодо Д. Марковича, якого за “політичну неблагонадійність” заслали на Кубань, С. Русової, яку змусили виїхати за межі губернії, та багатьох членів херсонського гуртка, яких було заарештовано. Через такі дії влади у південноукраїнському регіоні знов припиняється видання україномовних збірників та альманахів. І тільки з отриманням Україною незалежності починається відродження альманаху  - перший номер літературно-мистецького і громадсько-політичного альманаху творчих спілок Херсонщини «Степ» було видано саме у 1991 році.

Список використаної літератури

1.Калініна Н. Південноукраїнські альманахи кінця XIX – початку ХХ століття в оцінці Івана Франка // Українське літературознавство. – 2010. – вип..72. – С.129-134.

2.  Каляка М. «Степові» - 110:Нарис про херсонський часопис. Історія альманаху «Степ». – Херсон:Просвіта, 1996. – 8 с.

3. Лубчак В. Херсонський альманах «Степ». Дискусійні питання, гіпотези, перспективи: нарис. – Херсон: Айлант, 2006. – 56 с.:іл..

4. Немченко І. Дмитро Маркович і херсонський белетристичний збірник “Степ” (1886) // Константи: Альманах соціальних досліджень. Херсон, 1997. № 2. С. 15–20.

5. Немченко І. Незабутня квітка літературного Причономор’я (До 115-річчя з часу виходу херсонського белетристичного збірника «Степ») // Херсонский библиофил: 2000-2002 гг.: Альманах. – Херсон, 2005. – Вып.1. – С.11-21.

6. Нечуй-Левицький І. Лист до Івана Белея від 27 грудня 1885 р. // Нечуй-Левицький І. Зібр. тв.: У 10 т. Т. 10: Біографічні матеріали. Статті та рецензії. Фольклорні записи. Листи / Упоряд. В. Маз-ний, Ф. Сарана, І. Скляр. К. : Наук. думка, 1968. С. 305–306.

7. Рябінін-Скляревський О.О. Херсонський гурток Русова. 1885-1889. – Запоріжжя: Тандем-У, 2003. – 72 с.

8. Степ: Херсонський белетристичний збірник. – Херсон; Санкт_Петербург: Типогр. В.С.Балашева,1886. - 390 с.

9. Франко І. “Степ”. Херсонський белетристичний збірник, Херсон, 1886 / Рец. // Зібр. тв.: У 50 т. К.: Наук. думка, 1980. Т. 27. С. 114–116.

10. [Ястребов Володимир] В.Я. Степь. Херсонский беллетристический сборник. 1886 // Киевская старина. – 1997. - №17. – С.162-164.

Надруковано: Степ: літ.-худож. альм. Вип.20 / Упр. культури і туризму Херсон. облдержадмін., Херсон. обл. орг. Нац. спілки письм. України; редкол.: Н. Звягінцева (ред., упоряд.) - Херсон, 2011, - С.2-6.

Календар подій

12 3 4567
89101112 13 14
15161718192021
22232425262728
2930