Фрідріх Фейн

ФРІДРІХ ФЕЙН

Фрідріх Фейн (1794-1864) – старший син Йоганна Фейна, майбутній «король вівчарства» на півдні України. Саме він купив маєток Асканія-Нова, але це буде трохи пізніше. Ще в молодому віці Фрідріх найнявся до багатого купця Литягіна і невдовзі вже мав свою справу. У 23 роки Фейн здобув авторитет комерсанта у причорноморському торгівельному містечку. Він добре розумівся на конях, вовні та пшениці, міг дати правильну оцінку будівельним матеріалам, легко визначити сорт тютюну та чаю, якість деревини. Фрідріх знав, як дається багатство, тому боровся за кожен гривеник. Коли він приїздив до Одеси по оптові товари, покупці спостерігали, що той купував і за якою ціною. Молодий комерсант мав великі плани на майбутнє. Він працював без відпочинку.

Його батько, Йоганн Фейн, помер у віці 77 років. За заповітом все майно отримав Фрідріх, який на той час вже мав власний маєток, Рейхенвельд. У батька було добре розвинуте землегосподарство, а син вирішив зайнятися тваринництвом. Вівці та суконні фабрики – це прибутковий бізнес, бо ціни на овечу шерсть росли, а великі зелені пасовища робили цей бізнес менш затратним.

У 1818 році Фрідріх одружився з Доротеєю, дочкою німецького колоніста Генріха Мельмана. І вже через 6 років Ф. Фейн став першим на півдні вівчарем, який мав 30 тисяч овець. Та влітку була засуха і майже все стадо загинуло. Залишилося лише 300 голів і потрібно було починати все спочатку. В той час з’явилося ще одне німецьке поселення в Таврійських степах. Належало воно герцогу Ангальт-Кеттенському, рід якого носив титул графів Асканійських. Саме тому поселення назвали Асканія-Нова. Початок господарювання був невдалим, тому новим власником став герцог Ангальт-Дессауський.

У 1845 р. Фрідріх Фейн придбав маєток «Преображенка», а в 1856 р. – маєток Асканія-Нова. Він перетворив безводий степ на зразкове поміщицьке господарство – головне надбання сім'ї Фальц-Фейнів. Тільки Фрідріх Фейн продавав чисту шерсть, бо у нього були артезіанські криниці. З немитою шерстю було менше роботи, але і ціна вдвічі нижча. У Фейна була і земля, і вода. Все, за що він брався, приносило йому гроші.

Займаючись штучним відбором і схрещуванням тварин, Фрідріх ще в 1846 році прийняв участь у Сімферопольській Першій виставці сільських витворів у Таврійській губернії, на якій, згідно з каталогом виставки, представив зразки своєї продукції не тільки у відділах садівництва та городництва, а й хліборобства. За підсумками виставки «Ф.І. Фейн отримав Золоту медаль за мериносів кращої породи, відмінну мериносову вовну, чудову робочу худобу, корисні землеробські знаряддя, садові плоди, хлібні зерна кращих сортів і взагалі за господарство у відмінному вигляді та великому розмірі». Крім Фрідріха Фейна Золоту медаль виставки у Сімферополі отримав лише князь М.С. Воронцов «за успіхи у виноградарстві та виноробстві».

Фрідріх мав єдину доньку, Елізабет. Він розумів, що женихи розтратять її придане. Саме тому, у 1836 р., батько видав заміж свою Елізабет за знавця мериносних овець, ветеринарного лікаря, Йоганна Пфальца. Кращої партії було не знайти. Потомків чоловічої статі у Фейна не було і він поставив умову майбутньому зятю, щоб той називався Фальцем. Саме це весілля започаткувало сімейну династію вівцеводів, яку всі називали Фальц-Фейнами. За родинною легендою Фрідріх звернувся до царя Олександра ІІ з проханням про дозвіл об’єднати своє прізвище та прізвище свого зятя. І лише після смерті Ф. Фейна, 22.07.1864 р., за поданням міністра державного майна А.А. Зеленого від 25.11.1864 р. у Сенаті слухали справу про дозвіл носити прізвище Фальц-Фейн. 7 грудня 1864 року було прийнято рішення: «Для збереження імені померлого без потомства чоловічої статі Фрідріха Фейна, як прекрасного діяча… дозволити чоловікові його дочки Івану Фальцу з подальшим потомством іменуватися прізвищем Фальц-Фейн».

Існує й інша гіпотеза щодо об’єднання прізвищ. Під час Кримської війни війська йшли через Преображенку, де був кінний завод Фрідріха Фейна. Декілька років господар поповнював армію кіньми. Для військового обмундирування він побудував декілька суконних фабрик, адже був чудовим спеціалістом з обробки шерсті. Безкорисну допомогу армії Фрідріха Фейна високо оцінив Олександр II і на знак подяки написав указ про поєднання прізвищ. Всі нащадки з того часу іменувалися Фальц-Фейнами.

У шлюбі Йоганна та Елізабет народилося двоє синів – Едуард (1839-1873) і Густав (1844-1890), які були вигідними женихами для будь-якої нареченої.

У 1872 році члени родини стали спадковими почесними громадянами, а 1913-1914 рр. рід отримав дворянство.

Використані джерела

Васильчук В. Фальц-Фейни – «Таврійські королі» [Електронний ресурс] / Володимир Васильчук // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія : Історія, економіка, філософія. – 2018. – Вип. 23. – С. 158-166. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vknlu_Ief_2018_23_15

Задерейчук А.А. Чи були Фальц-Фейни баронами? (Історія становлення станового статусу родини Фальц-Фейнів) [Електронний ресурс] / А.А. Задерейчук // Історичний архів. – 2012. – Вип. 9. – С. 159-163. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ians_2012_9_23

Корченов В. Фальц-Фейны – знатные предприниматели Новороссийского края [Электронный ресурс] / В. Корченов // Старая Одесса в фотографиях. – Электрон. данные. – Режим доступа : http://viknaodessa.od.ua/old-photo/?falts-feyny-znatnyye-predprinimateli-novorossiyskogo-kraya