Книга «Військовий непотріб» Василя Паламарчука

Книга «Військовий непотріб» Василя Паламарчука

Війна – це не кінець життя. Війна – це таке життя.
В. Паламарчук

Василь Паламарчук – український військовослужбовець, юрист та письменник. Проходив службу у 28-й окремій механізованій бригаді ЗСУ, брав участь у бойових діях на Донбасі у 2014–2015 роках. Під час служби вів відеощоденник, що згодом став основою для його книги «Військовий непотріб» (2019). Із початком повномасштабної війни приєднався до 241-ї бригади ТрО ЗСУ. Воював на Київщині, Донеччині, Херсонщині. Пройшов шлях від солдата до командира роти. Нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача «Золотий хрест», відзнаками Міністерства оборони «Захиснику України» та «За поранення». На жаль, 3 липня 2024 року Василь Паламарчук загинув на Донеччині біля населеного пункту Нью-Йорк.

  • «Він поспішав жити й любив пробувати щось нове. Здобув кілька освіт. Окрім юридичної практики, вчителював у професійному ліцеї в м. Олешках. Любив історію та книжки. Йому подобалося писати, він пробував себе у журналістиці, дописував до херсонських видань», – згадує дружина Василя Наталія.

А потім почалася війна...
Одного дня В. Паламарчук прийшов додому і ошелешив родину новиною: він негайно іде до війська. Виїзд сьогодні. Насправді на передову він намагався потрапити вже кілька місяців, довелося пройти справжній квест у пошуках підрозділу. Спершу хотів воювати разом із земляками у добровольчому батальйоні «Херсон», тож проходив комісії, збирав документи, чекав на дзвінок, але туди не взяли. Саме про ці перипетії письменник розповідає у першому оповіданні «Себастьян Перейро – торговець чорним деревом» своєї книги «Військовий непотріб».

Зрештою Василь опинився в артилерії 28-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Служив навідником САУ (самохідної артилерійської установки). Восени 2014-го його підрозділ вирушив до передмістя Донецька – м. Мар’їнки. Як і багато інших військових, Василь говорив родині, що він – у Запорізькій області. Тоді, на початку, за словами самого письменника, ніхто з бійців чітко ще не розумів, що відбувається, а, тим паче, не знав, чим це все закінчиться.

  • «Спочатку все виглядало, як така собі подорож за місто на важкій бойовій техніці зі зброєю в руках. Пікнік з пригодами. Це вже потім, коли потрапили у вирій подій, почало приходити усвідомлення того, що це – війна, тут все по-дорослому», – зазначає письменник.

У якийсь момент Василь піймав себе на думці, що події, які він пережив разом з хлопцями, забуваються, накладаються одні на одні й просто губляться у днях. Саме тоді він вирішив вести відеощоденник. Кожного ранку, якщо дозволяли обставини, чоловік брав телефон і вмикав камеру. Розповідав, як минув попередній день та про людей, які прожили його поруч із ним. Записував думки побратимів.

  • «Оскільки хлопці навколо були прості, інститутів здебільшого не кінчали, то свої думки вони викладали просто, із застосуванням слів і висловів, які найкраще, на їхню думку, відповідали моменту. Тому в книжці багато ідіоматичних висловів. Хотілося передати ту атмосферу, колорит, і дітям книжку варто читати тільки з дозволу дорослих», – пише у вступі автор.

Після демобілізації засів разом із цим відеощоденником за комп’ютер – описувати все, що пройшли він та його підрозділ за ті кілька місяців на Донбасі. Коли рукопис був готовий, Василь Паламарчук почав шукати видавництво, вирішив публікуватись самотужки. Видання профінансував один із побратимів та героїв книжки.

  • «Іноді під час роботи Василь зачитував мені якісь уривки. Часом бідкався, що йому не подобається те чи інше речення. Обкладинку ми вигадували разом, – згадує дружина Наталія. – Коли прийшов перший наклад, Василь був дуже щасливим. Він брав до рук ці книжки так, наче це були немовлята. Того ж вечора сів їх підписувати. Першими його читачами були друзі та побратими. Василь дуже хвилювався, якими будуть їхні відгуки. Але зрештою хлопці сказали: "Так, все було саме так". І дякували за правду».

Проте так книжку сприйняли не всі. Були й ті, хто дорікав немилозвучною назвою. На що ми лише можемо привести рядки з передмови автора до видання. Саме в них Василь пояснює свій вибір.

  • «А назва Військовий непотріб – це вже історія. Це словосполучення, яким один високий військовий чин назвав інших військових, котрі мали не такі високі звання і не так багато вислуги. Спочатку це було образливо, але потім цей вислів став відмінною ознакою для підрозділу і сприймався, як жарт, як мем, як “карателі” чи “бандерівці”». Тож ця книга – про простих військових однієї артилерійської батареї, які жили і воювали, виконуючи свою роботу. Такий "тракторний підрозділ із бригадою вантажників"».

Знайшлися і ті, кому не сподобалося, що війну та її людей було показано без прикрас та військового пафосу... Геть не всі виявилися готовими прочитати цю правду.

  • «Тут ви не прочитаєте, як мобілізовані військовослужбовці ЗСУ різали ворогів ножами чи зі зв’язкою гранат кидалися під танк, усього цього немає, – попереджає читача Василь Паламарчук. – Взагалі війна в житті відрізняється від того, що показують у кіно чи пишуть у книжках».

Гроші, отримані від продажу першого тиражу книги «Військовий непотріб», Василь спрямував на лікування його побратима Назара, який на той час потребував термінової операції на серці. Назар, як і Василь, був ветераном війни та одним із героїв книги. На жаль, під час стрімкої окупації Херсонщини у 2022-му, Назар опинився серед тих, хто не встиг виїхати і потрапив до рук росіян, які його катували. Він помер у лікарні від зупинки серця.

  • Згодом у 2024 році в розмові з журналісткою Валерією Саранчею, яка брала інтерв’ю у автора для Громадського радіо, Василь Паламарчук так прокоментував свій досвід письменництва: «Писалася вона довго, нудно, однак був період в житті, коли вона все-таки була написана. І в 2019 році вона побачила світ. І, в принципі, це книжка, яка вже пережила 5 перевидань. З різним накладом, десь по тисячі штук. Досі має право на існування».

Після виходу книги «Військовий непотріб» Василеві Паламарчуку зателефонували зі Львова з пропозицією стати учасником Першого Всеукраїнського форуму військових письменників.

  • «Він приїжджав до нас на форум кожного року, окрім останнього, – розповідає співорганізаторка події Тетяна Пилипець. – Був учасником Літературного десанту – поїздок військових письменників Львівщиною, де вони зустрічались із місцевими мешканцями та презентували свої книжки. Під час цих зустрічей Василь завжди був веселим, розповідав про війну легко, часом навіть бравурно, аж поки не починав говорити про загиблих побратимів – тоді він умить змінювався, і це було дуже драматично. А ще Вася ніколи не тягнув ковдру на себе. Коли слухачі дослуховували його уривки, він завжди радив прочитати книжки його побратимів і посестер».

В. Паламарчук хотів, аби ветеранів чули. Аби за допомогою книжок українці нарешті дізналися про війну та ціну, заплачену за мирне життя в тилових містах. Коли на одному з книжкових фестивалів ветеранам та їхнім книжкам не знайшлося місця, військові автори вирішили створити власну локацію. Встановили великий армійський намет, де зібрали кілька десятків книжок про війну, й самотужки продавали свої твори. Цей намет став більше, ніж локацією, і згодом переріс у рух із популяризації ветеранської літератури та підтримки військових письменників.

  • «Ми познайомились якраз у Ветнаметі, де він продавав свій Військовий непотріб. Це була дуже влучна назва. Як їх свого часу називали військовим непотребом на початку війни, так і в нас літературу про війну багато хто вважав непотребом. Василева книжка була блискучою, і ми також вирішили її видати, – розповідає власниця видавництва «Білка» Ірина Білоцерківська. – Вася – людина, яка гріла всіх навколо. Він був дуже соціальним, розумів людей і багато чого їм прощав. Обожнював сам продавати свої книжки. Мені пощастило, що я його видала. Він став не лише нашим автором, а й моїм другом».

Письменник почав працювати над другою книжкою – теж про війну. За його словами, встиг підготувати 70% твору.
На ноутбуці й телефоні Василя залишились нотатки рукопису його незакінченої книги. Дружина зізнається: не дивилася, що там, – надто боляче. Колись, згодом, вона прочитає ці записи. І, можливо, ми знову почуємо голос Паламарчука: без пафосу і надриву, але з притаманним йому гумором, розповідь про справжню війну та її людей, які у найважчий для країни час покинули домівки та пішли її захищати.
У 2025 році у Львові було засновано літературну премію «Військовий непотріб» для вшанування пам’яті загиблого письменника, юриста та військовослужбовця Василя Паламарчука. Ця премія присуджується за визначні здобутки в галузі літератури за гумористичні та сатиричні твори. Засновано премію за ініціативи дружини письменника Наталії Паламарчук, Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука, керівниці юридичної фірми «Світ права» Тамари Бахтіної та громадської організації «Всеукраїнський форум військових письменників». Планується назвати його іменем і конкурс малої прози від видавництва «Білка».

Інтернет-джерела

1. Горлач Поліна. «Військовий непотріб»: у Львові заснували ще одну літературну премію імені Василя Паламарчука [Електронний ресурс] / Поліна Горлач // Суспільне Культура : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://suspilne.media/culture/934381-vijskovij-nepotrib-u-lvovi-zasnuvali-se-odnu-literaturnu-premiu-imeni-vasila-palamarcuka/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 27. 01.2025. – Дата перегляду : 27.04.2025.

2. Подобна Євгенія. «Військовий непотріб» Василя Паламарчука [Електронний ресурс] / Євгенія Подобна // PEN Ukraine : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://pen.org.ua/palamarchuk. – Назва з екрана. – Дата публікації : 02.12.2024. – Дата перегляду : 27.04.2025.

3. Попович Маріанна. «Я становив загрозу для родини». Історія військового з Олешок Василя Паламарчука [Електронний ресурс] / Маріанна Попович, Тарас Базюк // Суспільне Львів : [інформ. інтернет-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://suspilne.media/lviv/768421-a-stanoviv-zagrozu-dla-rodini-istoria-vijskovogo-z-olesok-vasila-palamarcuka/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 16.06.2024. – Дата перегляду : 28.04.2025.

4. Саранча Валерія. «Твої книги стануть популярними тільки якщо башку собі знесеш», – військовий письменник Василь Паламарчук [Електронний ресурс] / Валерія Саранча // Громадське радіо : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://hromadske.radio/publications/tvoi-knyhy-stanut-populiarnymy-tilky-iakshcho-bashku-sobi-znesesh-viyskovyy-pysmennyk-vasyl-palamarchuk. – Назва з екрана. – Дата публікації : 13. 02.2024. – Дата перегляду : 28.04.2025.

Відеоматеріали

1. Василь Паламарчук «Військовий Непотріб» [Електронний ресурс] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=AHQk9KYeiP8&ab_channel=VlaSkor. – Назва з екрана. – Дата публікації : 06.04.2020. – Дата перегляду : 29.04.2025.

2. «Один день із життя військового». Василь Паламарчук [Електронний ресурс] : [репортаж на каналі Суспільне Херсон] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=ZQPoPP5m4Ug&ab_channel=%D0%A1%D1%83%D1%8. – Назва з екрана. – Дата публікації : 05.12.2019. – Дата перегляду : 29.04.2025.

06.05.2025
 
Без пафосу, без прикрас, без фільтрів
01.05.2025
 
Віктор Гурба: «…Тут моє кохання, тут моє коріння, тут моєї долі вічне джерело»
24.04.2025
 
«…Вигляд мав він мужній, погляд – рішучий, а рукостискання – міцне…»
18.04.2025
 
Олег Фотіаді: гідний син та хоробрий воїн своєї Батьківщини
15.04.2025
 
Збірка «Цвіт акації в окупації» Михайла Олійника
06.04.2025
 
Звільнена, зранена та нескорена Осокорівка (До третьої річниці деокупації населеного пункту Бериславського району)
04.04.2025
 
«Летять птахи мої понад літами…»
01.04.2025
 
Їх звільнили першими… Дякуємо нашим Захисникам! (До третьої річниці деокупації населених пунктів Херсонської області)
29.03.2025
 
«Хто, якщо не я? Ті хлопці, що мають по двоє-троє дітей?..». Історія загиблого захисника Херсонщини Володимира Кремінського
25.03.2025
 
Поетична збірка «Незламний Херсон» Михайла Олійника

Календар подій

    1 234
5 6 7891011
12131415161718
19202122232425
262728293031