Артем Петрик – херсонський науковець та письменник, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету (Литовська Республіка), Молодий вчений року (2021).
«Я належу до категорії людей, яких можна назвати поколінням незалежності. І в плані віку. І в плані ментального росту, скажімо так, і самосвідомості, я сформувався в період вже незалежної України і пройшов шлях як освітній, так і наукове становлення», – говорить про себе історик.
У лютому 2022 року Артем Петрик приїхав у Херсон до батьків, маючи намір попрацювати над книгою про історію країн Балтії. Натомість його застала війна. Розуміючи, що науковий співробітник Клайпедського університету «зацікавить» представників російських спецслужб, Артему довелось переховуватись. З 24 лютого 2022 року, коли почалося широкомасштабне вторгнення росії в Україну, і до звільнення Херсона (11 листопада 2022 року) науковець детально документував всі події в Херсоні – і саме ці записи в щоденнику пізніше стали основою книги «Сни про Херсон», виданої після деокупації.
«Його звуть Падре» – друга книжка війни, із серії «Мемуари та щоденники», яка вийшла 2023 року, через декілька місяців після першої, у харківському видавництві «Фоліо». У центрі опису книги – легендарний Падре, Сергій Дмитрієв, – капелан, волонтер, людина на тлі епохи.
Артем Петрик зазначає: «Падре – головний герой книги, але тут про ширше, він – силует на тлі трагічної та великої епохи, свого роду свідок часу, хранитель галереї образів і живих, і мертвих».
На обкладинці видання вміщено відоме багатьом фото Юрка Білака, яке облетіло весь світ. На світлині – «Тайна вечеря» на передовій: Падре з бійцями за столом. Проте військових 12, а не 13, як у Леонардо да Вінчі, оскільки, за словами капелана: «Так і має бути, дванадцять, бо тринадцятий – Юда-Іскаріот, зрадник. А серед українських офіцерів Юди бути не може». Це фото не здивувало тих, хто давно знає самого отця Сергія. Той, кого люблять і поважають у війську, є прообразом десятків капеланів і волонтерів, які стали символом нової епохи.
Попередньо задумана повість стала збіркою оповідань, де час виступає одним з героїв видання. Починається розповідь з розмови на двох – автора книги та головного героя – у кав’ярні «Кава на двох». «Саме там, між філіжанками й кексами, писатиметься більшість сторінок цієї книжки», – розповідає Артем Петрик.
Два розділи видання, як два окремі твори, як два окремі життя. У першому розділі «Отець Сергій» розповідається про духовний і життєвий шлях, початок соціального служіння. Тут: дитинство, містичні історії чарівного порятунку, страшнуваті історії та добрі дива, про які розповідає майбутній ловець душ.
Сторінки з книги «Його звуть Падре» А. Петрика
Не обійшлося у розділі і без життєво важливих порад: «Навчу вас старого чоловічого правила “трьох кроків”. Слухайте уважно. Коли чоловік робить крок назустріч жінці, вона робить пів кроку, тоді він робить ще крок, і вона пів кроку. Так вони зустрічаються. Якщо ж чоловік зробив свої два кроки, а жінка – ні, то він розвертається і йде геть, скажімо, у своїх справах. Не бігає роками й не вимолює увагу. Отримуючи натомість поцілунки “холодною котлетою”. Якось так».
Розповідається у першому розділі і про найзаповітніші мрії: «Про що може мріяти людина, як не про власний дім. А чим може марити священник, як не храмом, де він збере громаду й буде їй справжнім пастирем. Особливо в молодості саме так і видається – пастирем душ можна бути тільки в парафії, де ти знаєш кожного, де ти – керівник, вірніше – батько попри вік, для одиниць, десятків, сотень. Хоч потім, з досвідом, розумієш: стіни не зроблять тебе пастирем, як і чисельність приходу ніяк не демонструє особливої благодатності, високих моральних, духовних якостей. Про ідеального священника з такими якостями, своєю чергою, мріють парафіяни, бо не хочуть думати, що перед ними звичайна людина. Сакралізують служителя, як і він сакралізує місце. Минуть роки й виявлять оманливість першого й неповну істинність другого. Пастирем ти є там, де ти є нині. Хоч у в’язниці, у полоні, на фронтових позиціях. Утім, на то потрібен досвід, який набивається численними синцями й гулями. Та коли навіть усвідомиш це, твій храм – той, який ти будував, де служив настоятелем, тебе ніколи не покине, ти завжди відчуватимеш його особливу атмосферу, тепло, навіть від слабко зігрітих або й холодних стін. Ти тужитимеш за ним, а він за тобою. Пройшовши шляхом, де розкидають і збирають те знамените життєве “каміння”, завжди оглядатимешся на провулок, який вів до ТВОГО храму. У чомусь такі речі – хрест для серця, як спогади про перше кохання чи останнє “Прощавай!” самій молодості… Проте ще гірше, якщо його таки не збудував! Отця Сергія оминула ця гірка чаша. Він мав свій “провулок”, свій прихисток пам’яті. Гадаю, храм Святої Варвари у Херсоні був саме таким».
У 2014-му отець Сергій зустрів війну священником Московського патріархату і одним з перших перейшов до Київського патріархату. За цей час Падре ініціював багато суспільно важливих проєктів. Так, перший розділ розповідає про допомогу отця Сергія пацієнтам онковідділення. У ньому – й про грандіозну ідею з очищення міських кладовищ та порятунку пам’ятників, адже: «Раніше краще пізніше краще ніколи – таке тобі моє пастирське слово, а коми сам розстав…».
Другий розділ книги розповідає про войовничу реінкарнацію – переродження отця Сергія на військового капелана Падре. Революція, Донбас, повномасштабне вторгнення росії в Україну змінюють отця: «У формі. Бушлат. Берет. Шеврон та емблема легендарної тридцятки. Від початку війни на Сході він у ній капеланом – у 30-й окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького. Знаменита, елітна, пройшла вогонь 2014-го, проходить пекло 2022–2023-го».
Сторінки з книги «Його звуть Падре» А. Петрика
«Падре болить бачити війну. Бачити своїх духовних дітей в окопах. Боляче вкотре відспівувати, замість хрестити та вінчати. Справді, війна – найгірше, що може бути. Так важко прощатися. Гинуть хлопці, а то йдуть за власною волею, вкорочують вік ті, хто відвоював та не пережив війни. Обличчя. Ціла галерея. Тих, хто не повернеться з походу за волею, тих, хто у вічному строю».
Цитати з книги «Його звуть Падре» А. Петрика
Книга «Його звуть Падре» Артема Петрика про дива, що приходять непомітно, про те, що Бог у людях, він поряд і зараз носить нашивку з літерами «ЗСУ». Бог для кожного, а не тільки для обраних. Одних він судить за вірою, інших – по совісті. Але ніколи не зачиняє двері. Ця книжка про вибір, волю, поклик; про трагедію окупації, полон; про біль та ненависть; про лють та, поруч із усім, ця книга про віру і надію; про воїна – героя часу; про українську силу, що у матерях; про людину, що не стає на коліна; про стійкість, дружбу, милосердя; про мрії і, насамперед, про любов та її плоди. Книжка про шлях та філософію Падре, про те, що завжди є другий шанс, завжди є право усвідомити помилку й звернутися до світла, оскільки: «Нічого по тобі, окрім зробленого…».
На сторінках книжки війни представлені притчі та роздуми від Падре, а також діалоги про найважливіше. Щоденник війни розкриває живі оповіді, подекуди сумні, подекуди з гумором та іронією, про духовне народження, моральні цінності, падіння і злети, подвиг полеглих героїв та рани живих, справжню дружбу, про те, що людина залишає по собі тільки зроблене. У коротких життєвих історіях учасників та жертв війни згадується про воєнні злочини інтервентів, про тригери війни, про страх як хворобу, а не природну реакцію, про проблеми подолання посттравматичного синдрому та багато інших аспектів, адже: «Кожен, хто поїхав на війну, має шанс повернутися, але разом з пасажиром – поруч повсякчас сидітиме вона, війна. Вона й удома займе окрему кімнату. Життя триватиме, але в оселі душі з’явиться ще один постійний мешканець».
Падре зазначає: «Нам довелося жити в страшні роки, але вони й найкращі. Ми бачили трагедію, але й спостерігали безприкладний подвиг, бачили зраду, але й звитягу, велич духу та пожертви заради інших. Час, епоха – так, це дійові особи. Але час творять люди, тому вони – сильні й слабкі – головні герої».
«Його звуть Падре» Артема Петрика увійшла до списку «Лідерів літа» у номінації «Обрії» Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2023».
Актор та режисер Ахтем Сеітаблаєв говорив: «Знаю, що кожне слово, написане в цій книжці, – правда. Вона іноді нестерпна. Вона страшна. На цих сторінках – свідоцтва жаху, болю, наслідків людської жорстокості. Водночас книжка сповнена прикладів гідності, мужності, відданості, прагнення до свободи та любові. У ній так багато світла та ніжності, що врешті, прочитавши її, ви насправді відчуєте жагу до життя, а також нестримне бажання приїхати на землю, де народжуються такі люди, подивитися в синє небо, випити з того самого джерела, що й головний герой оповіді…».
У 2024 році фахівцями відділу краєзнавства нашої книгозбірні було створено буктрейлер на книгу війни Артема Петрика. Тож запрошуємо до перегляду.
Джерела
1.Буктрейлер на книгу Артема Петрика «Його звуть Падре» [Електронний ресурс] : [відеоролик на каналі Херсонської ОУНБ ім. Олеся Гончара] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=vTQ2IH_eXP4. – Назва з екрана. – Дата публікації : 05.03.2024. – Дата перегляду : 09.09.2025.
3. Петрик Артем. Його звуть Падре / Артем Петрик. – Харків : Фоліо, 2023. – 206 с. – (Мемуари та щоденники).
4.Петрик Артем Миколайович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Петрик_Артем_Миколайович. – Назва з екрана. – Дата публікації : 23.05.2025. – Дата перегляду : 09.09.2025.
5.Презентація книги Артема Петрика «Його звуть Падре» [Електронний ресурс] : [відеозапис зустрічі] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=SEJAzc3dqQU. – Назва з екрана. – Дата публікації : 18.10.2023. – Дата перегляду : 09.09.2025.