«Летять птахи мої понад літами…»
4 квітня відзначає свій ювілей, 75-річчя, Анатолій Кичинський – один із найвідоміших сучасних українських митців з Херсонщини, народний поет України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, талановитий художник.
До дня народження митця фахівці відділу краєзнавства нашої Гончарівки провели онлайн-зустрічі «Летять птахи мої понад літами…», на які завітали спеціалісти Міського центру професійного розвитку педагогічних працівників; учителі мовно-літературної галузі міста; здобувачі освіти Фізико-технічного ліцею, ліцею № 52 «Перспектива», ліцею № 1 Херсонської міської ради, Закладу загальної середньої освіти № 12, Спеціалізованої школи I-III ступенів № 54 з поглибленим вивченням іспанської та інших іноземних мов, гімназії № 3 Херсонської міської ради та навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа I-III ступенів» № 33.
Емоційне різнобарв’я краєзнавчих годин просто зашкалювало! Присутні, тамуючи подих, слухали вірші поета у виконанні ювіляра – метафоричний «Жива і скошена тече в мені трава» та ліричний «Зoлoтa мoя жiнкo…»; милувалися ніжністю й тендітністю зображення природи у вірші «Малесенька, малюсінька, манюнька…» та захоплювалися глибинно-життєвим «Срібна голка і нить золота», які декламувала Марія Гончар; підспівували під акорди гітари пісню «Кінь трави не їсть» у виконанні гурту «Чорні черешні» та зі сльозами на очах слухали «Повернення додому» у виконанні Павла Дворського. Саме повернення додому є сьогодні чи не найбільшою мрією кожного жителя Херсонщини, хто змушений був покинути рідний дім через вторгнення російських окупантів. Мріє про це й Анатолій Кичинський, який виїхав у травні 2022 року з окупованого тоді Херсона спочатку до Рівного, а потім – до Івано-Франківська.
Разом з учасниками зустрічей говорили про те, як митець зумів поєднати в собі талант літературний із талантом живописця. Із захопленням розглядали картини Анатолія Кичинського: «Лісочок на піску», «Під призахідним небом», «Квіти для мами», «Степ засніжений», із серії «Ніч яка місячна» та інші. Рідний степ для Кичинського займає особливе місце у серці. «Я дуже багато їздив країною, бачив багато природних красот, але з рідним степом ніщо не зможе зрівнятися, мені навіть здається, що душа моя більше схожа саме на степ», – говорить Анатолій Іванович.
Під час заходу було відзначено поетичну збірку «Срібна голка і нить золота» (2010 р.), що представила митця у двох іпостасях: як поета і як живописця, оскільки вмістила більше десяти репродукцій Кичинського-художника.
Не оминули увагою книги поезій «Пролітаючи над листопадом» і «Танець вогню», за які Анатолій Кичинський отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка (2006 р.).
Говорили про єдине видання, яке поет зміг вивезти під час евакуації з Херсона – «Сотворіння цвіту» (2020 р.). Книга проілюстрована репродукціями живописних полотен автора. З цією збіркою Кичинський переміг у номінації «За кращий художній твір» Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка. Видання містить автограф генерала Валерія Залужного, який був вражений віршем, написаним ще 2003 року:
Оце – мій меч. А це – мій плуг.
Ось – ворог мій. А ось – мій друг.
А вся моя тривога –
в тім, що ніяк я не збагну,
чи це дорога на війну,
чи це з війни дорога.
Далеко від рідного дому митець живе переважно творчими зустрічами – вони надають душевного врівноваження та підтримки. Проте зазначає, що чим би не займався, але постійно мріє про повернення додому. «Оптимізм не полишає – дуже вірю в нашу Перемогу. Для мене сьогодні важливими є три слова, які я повторюю дуже часто, де б не був: якнайшвидшої української Перемоги», – говорить народний поет України.
Анатолій Кичинський – Людина великої скромності та чіткої твердої позиції у всьому – від загальнонаціональних ідей до особистих переконань. Війна, яка прийшла в Україну, поставила його перед рядом випробувань, проте він продовжує:
Крок за кроком, день за днем
Богом даною межею
йду між димом та вогнем,
між залізом та іржею.
Мов крізь кригу напролом,
йду між нею та росою,
між травою та косою,
між потворним та красою,
між добром іду і злом.
Йду між мороком та світлом,
між зів’ялим та розквітлим,
між богемним та багном,
між багаттям та золою,
між нектаром та бджолою,
між лозою та вином.
Між мечем іду і плугом,
йду між ворогом і другом,
між реальністю і сном.
Йду між миром і війною,
і між тими, хто зі мною
йде межею, ще земною,
між вершиною і дном
цього світу, у якому
я не раз іще скажу,
що люблю цю незникому,
прижиттєву цю межу.
Не месія, не пророк,
сам собі даю урок,
як іти за кроком крок,
всупереч пересторогам,
через терни до зірок.
Між дияволом та Богом
мої кроки... роки... строк...
(Зі збірки «Жива і скошена тече в мені трава»)
Анатолій Іванович є самобутнім поетом у сучасній українській літературі, його творча спадщина – це безцінне надбання для майбутніх поколінь, закоханих у силу слова. Художник за покликом серця, він по-мистецьки відтворює світ у поезіях. І в цьому – його унікальність.
Вітаємо митця з ювілеєм! Бажаємо многая літа, творчого натхнення, щоб кожен день надихав на нові ідеї та творіння, яскравих барв на полотні та у поезіях, сповнених миром і щастям!
