Григорій Янченко (всеукраїнський позивний – «Дядя Гриша») – символ нескореності Херсона та України. Військовий волонтер, лицар ордену «Народний Герой України», переможець конкурсів «Благодійна Херсонщина – 2014» та «Благодійна Україна – 2014», почесний громадянин м. Херсона, володар почесної нагороди «Бурштиновий ангел добра» та відзнаки Президента України «Золоте серце» – усе це про Дядю Гришу, який має свій «фірмовий» стиль: завжди у береті десантника і тільнику.
Народився майбутній волонтер 3 липня 1947 року у м. Ічні Чернігівської області, в сім'ї робітників. Його батьки були глухонімі, тому в пошуках роботи змушені були часто переїздити з міста в місто. Хлопця виховувала бабуся. У 1954 році Григорій пішов до Ічнявської середньої школи № 1. По закінченню дев'яти класів вступив до Авдіївського професійно-технічного училища, яке закінчив 1963 року. Здобув професію муляра, працював у Донецьку на будівництві.
У 1966 році був призваний проходити військову службу у Псковській десантній дивізії, яка брала участь у придушенні повстання в Чехословаччині, де Григорій отримав численні осколкові поранення, які лікарі не ризикнули виймати. Через роки це й спричинило його інвалідність.
«Я став інвалідом у результаті поранення. І було це в Чехословаччині. Під Прагу я потрапив у 1968 році у складі обмеженого контингенту радянських військ, коли мене призвали до армії. Я ніс термінову службу в тій самій псковській десантній дивізії, яка під час нашої війни стріляла в українських бійців, а це означає, що з часів СРСР нічого не змінилося в сусідній росії – солдатів продовжують посилати на чужі війни, і гинуть вони, захищаючи не свою країну, а будучи окупантами в чужій, куди їх ніхто не звав. Тоді, п'ятдесят років тому, я цього не розумів. І віддавав борг батьківщині, як годиться»,– згадує Григорій Янченко.
Після армії разом з молодою дружиною оселилися в Херсоні, де на той час жили батьки Григорія. Молоде подружжя ростило двох синів. Григорій працював будівельником на домобудівному комбінаті міста (1971–1993 рр.). Про місто, до якого переїхав, зазначає: «Херсон… Він прекрасний. Окремо виділити якийсь один район важко. Все місто красиве, над Дніпром, зелене… це райське місце».
У 1975 році Григорію Миколайовичу ампутували праву ногу через розвиток гангрени, а 1992 року лікарям довелося ампутувати і ліву ногу. Певний час він мав протези, але через їх незручність перейшов на крісло колісне. Потім, через ускладнення, довелося видаляти пальці на руках. Загалом Григорій Янченко переніс 34 операції. Однак Дядя Гриша не вважає це особистою трагедією. Головне, каже, щоб душа не була покалічена й голова працювала.
«…Дуже хотілося бути корисним…»
Волонтерська діяльність Дяді Гриші почалася ще з початку Антитерористичної операції на сході України, чоловік мав велике бажання допомогти українській армії. Дружина Тамара, нині вже покійна, сказала: «Якщо не можеш нічим допомогти, бери свій візок, відро, прапорці – і вперед, збирай гроші на допомогу». Григорій Миколайович цією порадою скористався і не тільки збирав пожертви, а й сам регулярно їздив до бійців на передову.
Перша його поїздка була на Чонгар 2014-го року із концертною програмою для українських бійців. Як він сам зізнається, тоді концерт слухали навіть «зелені чоловічки», так називали російських військових.
Після цієї поїздки одна людина поцікавилася у волонтера-початківця, чи не візьметься він відвезти для військових 600 банок тушкованки. Дядя Гриша вважає, що саме з цієї тушкованки й почалася вся його волонтерська діяльність.
«Возили ми з самого початку все: шкарпетки, труси, майки, берці, потім теплі речі – все те, що було на перших порах потрібно для наших бійців. Потім уже перейшли на більш суттєву допомогу: оптика, різноманітні будівельні матеріали, скоби, гвіздки, плівка, мішки – все-все. Це теж накладало деяку відповідальність… Весь передок Донецька, Луганська область були в нашому забезпеченні...», – зазначає волонтер.
Гроші для ЗСУ волонтер збирав, стоячи у людних місцях. Згадує: «Ви не уявляєте, як важко було ставати “жебраком”. Коли почалася війна, я собі не міг місця знайти. Дуже хотілося бути корисним. Та будь у мене хоч одна нога, я б пішов на фронт. А так… Ось і знайшов спосіб допомагати своїй країні. Вважаю, соромно нічого не робити для того, щоб звільнити наші землі і повернути країні незалежність».
До початку повномасштабного вторгнення російських загарбників він зібрав для ЗСУ 4 мільйони гривень.
Попри те, що жив за часів колишнього СРСР, Григорій Янченко має патріотичну позицію і вільнолюбивий український дух: «Можливо, тому, що родом я з Чернігівщини, і 5-ро моїх пращурів – українці. Тому й вийшов такий хохол, бендерівець і українець Дядя Гриша. Втім, до 2014 року я розмовляв суржиком. А коли почав волонтерити, і мене запрошували у школи, дитячі садки чи в інші аудиторії, – почав виступати українською мовою. Довелося поповнювати запас слів, читати українську художню літературу, книги про гетьманів України, намагався скрізь розмовляти українською».
«…24-го все змінилося, стало з ніг на голову...»
10 лютого 2024 року Дядя Гриша був на передку, а 24-го почалася війна... «24 лютого мене застало в Херсоні. Перед цим, 10 лютого, я був на передку. Приїхав звідти і почав збирати гроші для наступної поїздки. Але 24-го все змінилося, стало з ніг на голову. Із самого ранку я почув у місті вибухи… 25-го числа вирішив поїхати на своє звичайно місце – до “Фабрики”, щоб збирати кошти. Мені назустріч ішли люди і казали: “Фабрики” як такої більше не існує. Вона не діє, тому що туди потрапив снаряд із танка, все згоріло… На той момент росіяни вже перейшли Антонівський міст. Точилися бої. Біля міста тоді перебували наші десантники. Багато поранених і загиблих було…», – ділиться спогадами Григорій Янченко.
Найважчим днем після початку повномасштабного вторгнення Григорій Миколайович називає той, коли було окуповано рідний Херсон.
Волонтер згадує:«Мені найтяжче було пережити, що за добу Херсон окупували. Як так можна було??? Дуже тяжко було пережити це. Потім пішла окупація, і як бачив тих орків… Всі ці пів року я їздив на роботу, як на мінне поле».
В окупації Дядя Гриша залишався сім місяців, було важко, страшно, та він не зламався – продовжив збирати кошти, знайшов можливість переказувати їх на допомогу українській армії. Категорично відмовившись покидати рідне місто, волонтер зухвало їздив вулицями Херсона з українською музикою і у вишиванці.
«Дуже тяжко… бачиш, ідуть 5-6 чоловік, і думаєш, чи звертать з дороги, чи ні, а потім думаєш: буде як буде. Мені знайомі казали, що за мною стежать. Я боявся колаборантів, тих, які жили в Херсоні. Вони якось мені сказали: “Зніми берет”. А я кажу, що на нього пахав кілька років. Вони кажуть: “Тоді не грай Гімн України, щоб люди не чули”. Я сказав “ні”», – розповідає Григорій Янченко. А ще пригадує, що донатили навіть російські військові.
«…Я просто людина, яка переживає і турбується про нашу Україну…»
Влітку 2022 року український інфопростір облетіло відео з окупованого Херсона, на якому літній чоловік на кріслі колісному збирав донати на ЗСУ, ввімкнувши національний гімн. Дядя Гриша надихав та вселяв віру у цілий народ, він став легендою, символом українського спротиву.
В тимчасовій окупації йому вдалося зібрати 700 тисяч гривень для ЗСУ.
Сам чоловік каже:«Я не легенда. Я просто людина, яка переживає і турбується про нашу Україну. Я роблю ту роботу, яку повинен робити. Якби кожен з нас робив усе, що може, ми вже б давно перемогли».
Кадри про те, як він, на зло рашистам, збирав донати на армію в окупованому Херсоні під українську музику, облетіли інтернет. Попри погрози рашистів, Дядя Гриша продовжував робити свою справу і вірив у звільнення Херсона. Історію видатного волонтера, який прославився на весь світ, розповідає проєкт власного виробництва телеканалу СТБ «ДНК. Свої».
Колаборанти «попереджали» Дядю Гришу 5 чи 6 разів. Волонтер вже навіть звик і не звертав на те уваги, але завжди старався бути поміж людей. Проте одного дня до нього підійшла людина у цивільному одязі й, показавши посвідчення фсб, сказала: «Їздиш останній день-два». Таке «попередження» ігнорувати не можна було. Дядя Гриша евакуювався: катером – до Олешок, звідти, через Василівку, – до Запоріжжя. Чоловік зізнається, що не хотів їхати з Херсона, але так склалося… У звільнене рідне місто Дядя Гриша заїжджав на броні: «Комбриг 59-ї бригади, мій давній друг Вадим Сухаревський пообіцяв мені, що як тільки місто звільнять, мене завезуть туди на броні. 11 листопада місто знову стало українським. 14-го я виїхав із Запоріжжя. У Посад-Покровському мене пересадили на беху. На ній я заїхав у звільнене рідне місто».
Волонтерські мандри Дяді Гриші
Після деокупації Херсона населення міста у рази зменшилося, і Дядя Гриша, розуміючи, що для допомоги ЗСУ потрібні люди, прийняв рішення залишитися жити в Запоріжжі, а через рік – почав мандрувати містами України, збираючи донати для українських військових.
Дядя Гриша акцентує:«Запити армії дуже великі. Головний акцент – на дрони та автомобілі. Це дороговартісні речі. Мені один командир сказав: "...обираючи між скобами, гвіздками і дроном, надавай перевагу дрону...". Очі потрібні кожному підрозділу, щоб стежити за ворогом і завдавати йому повноцінного удару».
Популярність Дяді Гриші – лише на користь у волонтерській діяльності. Він зазначає: «Всі міста України я відвідав і дуже задоволений тим, що мене сприймають, як знайомого. Кожен намагається бути до мене привітним і донатити. Кожен раз ти хочеш привезти якомога більшу суму. А в загальній кількості, якщо взяти з 2014 року, – то до десяти мільйонів я зібрав».
Дядя Гриша має чимало нагород за волонтерську діяльність. Але найдорожчою вважає нагороду від 72-ї бригади. Він говорить: «Мені вона сама дорога. Бригада мінометного взводу подарувала зріз дерева сантиметрів 5 товщиною, а на ньому вибитий із гільз Герб України. Він висить удома на найпочеснішому місці. Коли отримав нагороду “Народний Герой України”, приїхав до бійців, а вони сказали, що то була нагорода від Батьківщини, а це – від них, і вручили її. Повісили мені на шию, і вона ледь не перевернула мене з коляски. Усі нагороди дорогі. Я дуже пишаюсь цим».
Історія Дяді Гриші увійшла до збірки «Народні герої України. Історії справжніх». У ній вміщено 45 історій бійців, волонтерів, медиків, які отримали народну нагороду за надзвичайний вчинок заради нашої Перемоги.
«Воїни з радістю мене зустрічають. Можливо, не мене особисто, а ту допомогу, яку я привожу. А допомога завжди потрібна. В мене під опікою 25-та бригада Січеславська, Дніпро, Вінницька, 59-та бригада, 108-й окремий механізований батальйон “Вовки Да Вінчі”. Це мій внесок в нашу перемогу», –розповідає Григорій Янченко.
Народний Герой України говорить:«Душа болить за Батьківщину, за наших воїнів. Тому моя мрія – якнайшвидша Перемога. А потім мрію на Червоній площі випити бокал пива і поїхати відпочити в рідні українські Карпати. Ми повинні перемогти цих орків! Я разом з нашими захисниками впевнений: все буде Україна!».
4. Кіртока Віолетта. Григорій Янченко [Електронний ресурс] / Віолетта Кіртока // Народний Герой України : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uaheroes.com/story/hryhoriy-yanchenko/. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 09.05.2025.
1. В ОКУПАЦІЇ зібрав 700 тис. грн для ЗСУ. Дядя ГРИША – незламний символ Херсона [Електронний ресурс] : [репортаж на каналі ICTV] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=wP6xBFYCeFY. – Назва з екрана. – Дата публікації : 31.10.2022. – Дата перегляду : 10.05.2025.
2. До Черкас завітав 77-річний волонтер із Херсона, відомий як «Дядя Гриша» [Електронний ресурс] : [репортаж на телеканалі АНТЕНА] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=VscGU3rrsOc. – Назва з екрана. – Дата публікації : 06.02.2025. – Дата перегляду : 08.05.2025.
3. Дядя Гриша: «Я хочу відзначити нашу Перемогу на Красній площі...» [Електронний ресурс] : [репортаж медіа-простору Front 18] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=J-0OtfJfQ6E. – Назва з екрана. – Дата публікації : 21.04.2023. – Дата перегляду : 10.05.2025.
4. Жахи Херсона: як Дядя Гриша грав на нервах окупантів, – ДНК. Свої – випуск 4. [Електронний ресурс] : [репортаж на каналі СТБ] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=wQWIdHg3Dwc. – Назва з екрана. – Дата публікації : 04.01.2023. – Дата перегляду : 08.05.2025.
5. «За один рік я пізнав Україну більше, ніж за 76 років свого життя», – волонтер Григорій Янченко [Електронний ресурс] : [репортаж на каналі Суспільне Хмельницький] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=MH3KiJ6D0TI. – Назва з екрана. – Дата публікації : 21.01.2025. – Дата перегляду : 08.05.2025.
6. «Моє місце проживання – вся Україна»: 77-річний волонтер «Дядя Гриша з Херсона» завітав до Чернігова [Електронний ресурс] : [репортаж на каналі Суспільне Чернігів] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=FA84a4-_mdw. – Назва з екрана. – Дата публікації : 06.08.2024. – Дата перегляду : 08.05.2025.
