Рябінін-Скляревський О.О. Херсонський гурток Русова.1885-1889

Рябінін-Скляревський О.О. Херсонський гурток Русова. 1885-1889


Розділ "Генеза херсонського гуртка"


Херсонський гурток 1885-1889 рр. за документами архіву, трохи не цілком вийшов зі складу єлизаветградського гуртка . Тільки нема О.І. Михалевича та коло русовського осередка бачимо декілька нових дієвих осіб.
Опанаса Івановича Михалевича 5 травня 1885 р. було заарештовано вдруге і він сидів в одеській в'язниці трохи не два роки, коли його "з етапом" було заслано до Східнього Сибіру, звідки йому доля судила повернутися вже старою людиною до Єлисаветграду, і він не вернувся до громадської роботи. "Справа 40" або справа про єлисаветградські гуртки (український, народовольський і робітничий) розв'язувалась досить мляво в шефа жандармів та міністра юстиції. 4 січня 1887 р. шеф жандармів таємним листом повідомив генерал-губернатора Роопа про "височайшее повеление" 10 грудня 1886 р.:
Опанаса Михалевича, яко керівника всіх гуртків, заслати до Східнього Сибіру на 5 років, Омеляна Дяченка - на 3 роки; народовольців: Тарновського Андрія, Журавського, Горбунова, Орловського, Шкловського, Дудіна, Хороманського та двох братів Вірниківських - на 3-5 років, Ребчевського до Західнього Сибіру, а Марію Ковалеву до Архангельської губ. Членів українського гуртка (крім Михалевича) -Івана Тобілевича, Олександра Русова, Теофана Василевського, Олександра Волошинова, Андрія Грабенка та народовольців - Івана Пономарьова, Івана Дубровинського та Олександра Журавського призначено під догляд поліції на 2 роки на місцях перебування; Михайла Васильєва - з українського гуртка - під догляд учбового начальства (студент), а з робітничого гуртка - Бузько, Нестеренко, Онуфрій Левицький, Мирошников, Никуленко та Єлизаветченко - дістали по 3 - 5 місяців ув'язнення. Трьох лібералів - урядовців округового суду - Дмитра Марковича, Філоненка і Протопопова, за зносини з Михалевичем та Русовим, взято під "негласний" догляд поліції. Маркевич приймав участь в зібраннях українського гуртка Михалевича і Русова, збирав гурток у себе в помешканні, одвідував часто Тобілевича, тому Марковича прокурор Одеської судової палати призначив на службу до Херсонського округового суду, виділивши "лібералів" із загального слідства.
ОЛ. Михалевич сидів в одеській тюрмі як таємний в'язень; здається, Русов і не знав, куди його вивезли жандарми з Єлизаветграду. Лише з дописів одеського градоначальника до генерал-губернатора відомо, як 14 січня 1887 р. лікаря Опанаса Михалевича разом з робітником Василем Горбуновим було вислано "зтапом" з одеської в'язниці до Сибіру звичайним шляхом засланих - на Москву, Нижній, Казань, по Камі до Пермі й далі пішки з етапу на етап сибірськими пустелями страждати в холодній країні за кращу долю народу.
З Михалевичем зійшло зі сцени революційне українське народництво 1870-х років.
Русову, яку в липні 1884 р. звільнили з в'язниці, було призначено на 5 років під догляд поліції в місцевостях, що не були в стані охорони. Вона офіційно вибрала місцем свого життя Верхнєдніпровське тієї ж губернії, а таємно переїхала до Олешок Таврійської губ., що проти Херсону за Дніпром. З лютого 1885 р. Русов повернувся з Єлизаветграду до Херсону офіційно, як земський статистик на постійну працю при Херсонській земській управі.
Дніпровський повіт, з повітовим містом Олешками, в справі експропріяції 3 червня 1879 р. народовольцями 1 мільйона карбованців із Херсонського казначейства, відіграв значну ролю: в Олешках ховалась Олексієва та Федір Юрковський, тут же знайшлися півмільйона карб.; звідти Юрковський утік, коли справник Маловичко по¬відомив його про можливість арешту. Маловичка усунуто з посади та на 6 місяців ув'язнено в Одесі. З приводу цього Дніпровський повіт декілька років належав до відома Херсонського (а не Таврійського) жандармського управління. І ось 1885 р. Херсонське жандармське управління довідалось з поліційної хроніки про крадіжку речей з помешкання Русової. Тоді виникла справа про перебування її без дозволу в Олешках. Генерал-губернатор Рооп запитав херсонського губернатора і той згодився дати дозвіл Софії Федорівні з 27 березня 1886 р. жити в Херсоні. Русови вперше після Одеси 1882 р. тепер зібралися в Херсоні .
Івана Карповича Тобілевича (Карпенко-Карий) постановою "Особого совещания по охране" 6 квітня 1884 р. призначили під догляд поліції на 3 роки за перебування Русової нелегально в місцевостях на стані охорони в помешканні сім'ї Тобілевичів . У справі єлизаветградського гуртка Тобілевича вдруге призначено під догляд поліції на 2 роки. Отже, Тобілевич за своїми плечима мав 5-літній догляд поліції. Тому він за 1884 -1888 рр. зовсім не мав змоги ні працювати в театрі, ні займати які-небудь службові і громадські посади. Рішення влади захопило й затримало його в Новочеркаському. Він намагався двічі повернутися на Україну - восени 1884 р. і на початку 1887 р.
Ось перше прохання його, що малює новочеркаську добу життя нашого драматурга й діяча. Прохання написано 6 липня 1884 р. на ім'я катеринославського губернатора (Ростов до 1889 р. входив до складу Катеринославської губернії, а Ростовське жандармське управління підлягало Катеринославському):
"По одному подозрению в политической неблагонадежности меня увольнили от должности, которую я занимал 17 лет, и я остался без всяких средств к жизни.Не имея никакой специальности. я избрал новым занятием сцену, к которой был подготовлен, участвуя очень продолжительное время в любительских спектаклях - и, прослужа 6 месяцев, получив ангажемент до поста 1885 года по 400 рублей в месяц, но едва только начался летний сезон, по распоряжению Особого совещания, я подчинен гласному надзору на три года, на основании Положення о котором, - не имею права участвовать в публичных сценических представленнях. Таким образом, я опять остался без занятий, без куска хлеба и без права жить в местностях, обьявленных в усиленной охране, а в том числе и в хуторе покойной жены, находящемся в Елизаветградском уезде , при дер. Кардашевой, где проживает трое моих малолетних детей без матери и без всякого присмотра, так как я вдов, а наемное попечение о детях лишен возможности им предоставить потому, что лишен права зарабатывать даже средства к существованию.
Представляя зти обстоятельства, имею честь испросить разрешение о дозволении мне проживать на хуторе моей (покойной) жены при д. Кардашевой Елизаветградского уезда постоянно и безвыездно в течении того времени, на которое учрежден надзор, где я буду заниматься хлебопашеством и зтим трудом добывать средства для своего существования и для воспитания детей. Цели же надзора, при условии безвыездного жительства в малонаселенной местности, будут достигнуты вполне, так как безвыездное мое пребывание на хуторе дает возможность администрации наблюдать самым точным образом за моими действиями и сношениями.
А между тем, как воспрещение мне жить на родине последовало неожиданно и я не сделал никаких распоряжений с имуществом и с детьми, немедленное мое прибытие в Елизаветградский уезд необ-ходимо теперь же, позтому прошу дозволить мне прибыть временно месяца на два для приведення в порядок дел имущественных и семейных".
Півтора місяця лежало прохання в губернатора. В липні звільнено з в'язниці С.Ф. Русову і одночасно 28 серпня губернатор надіслав прохання Тобілевича до генерал-губернатора Роопа. Час був не слушний: Рооп тільки що одержав від жандармського управління огляд революційного руху в Єлизаветградськім повіті за 1880 -1884 рр., що написав Дудін. Початок революційного руху цей оглядвиводив з гуртка Івана Тобілевича - його першої дружини Надії Тобілевич та Опанаса Михалевича (1878 р.). В огляді також згадується клопотання Івана Тобілевича та Надії Тобілевич улаштувати легальну друкарню з дозволу влади з метою друкувати українські книжки. Дозвіл було здобуто, а тільки грошей не зібрали. Так друкарня і не існувала.
В проханні Тобілевичу Рооп відмовив. Через 2 роки Тобілевич поновив прохання і на початку 1887 р. одержав дозвіл.
В квітні 1887 р. його було переведено з Новочеркаська на хутір Надеждівку.
Теофан Олександрович Василевський одночасно з Русовим повернувся з Єлизаветграду до Херсону, як помічник Русова на посаді земського статистика. Андрія Мих. Грабенка, як особу, що була під доглядом поліції звільнили з посади вчителя, і він теж поїхав з Русовим до Херсону на посаду помічника статистика.
Список осіб, що стояли під доглядом поліції в Херсоні на 1 січня 1887р.:
Ол. Ол. Русов — "определенных занятий не имеет".
Софія Фед. Русова — "жена его" з Алешни Черніг. губ.
Т.О.Василевський - з приміткою: народженням з села Селезеновки Сквирського повіту Київської губ., 33 років, має дружину Людмилу14 та дочку Оксану.
А.М. Грабенко - з приміткою: селянин, власник, з с. Обозновки Єлизаветградського повіту, 30 років, має дружину і трьох дітей.
І.К. Тобілевич, живе на хуторі Надеждовка з квітня 1887 р., 43-х років, займається хліборобством, має дружину .
14 січня 1887 р. Опанас їв. Михалевич з одеської в'язниці помандрував до Сибіру.
В списках Департаменту поліції на 1 вересня 1887 р. були за кордоном два емігранти: М.П. Драгоманов та Ф.К. Волков.
Такі загальні риси українського руху на Херсонщині склалися після ліквідації Єлизаветградського гуртка.
Наприкінці 1884 р. з Одеси хотів стати на земську статистичну службу Мих. Петр. Боровський, відомий член Одеської Громади 1870-х рр. Складено було вже умову з Херсонською губернською земською управою. Але 1887 р. Боровський одмовився від переїзду. Порівнюючи дати, виясняємо дві причини його відмовлення: Боровський хоч мав 9-тилітній стаж економіста на виборчій посаді, як секретар "Общества сельского хозяйства Юга России" в Одесі, і низку друкованих праць в "Записках" Общества, але він не відповідав роботі статистика. Друга причина примушувала Боровського не кидати поки що Одеси: в грудні 1884 р. він дав до одеської цензури рукопис українського збірника "Ныва". Молодший цензор В.М. Молосов написав сприятливий висновок. Рукопис надіслано до Петербургу. Головне управління в справах друку 31 січня 1885 р. дозволило друкувати, викинувши оповідання Волошинова "Злодій", збірку народних пісень Шишковського і статтю М.Ф. Комарова "Дещо про Руданського". Видання збірника "Ныва" затримало Боровського в Одесі, і він не виїхав до Херсону.
Таким чином, на початку 1885р. в Херсоні опинились: О.О. Русов, Т.О. Василевський, А.М. Грабенко, а згодом переїхав В. Маркевич. С.Ф. Русова жила за Дніпром в Олешках. Коло них зібрався ще гурток земських статистиків. Дописи жандармів поділяють на дві групи членів русовського гуртка - одних ясно неблагонадійних, з погляду жандармів, з українським відтінком, а других - тільки під впливом Русових. Рооп проте не надавав гурткові значення революційної організації, хоч дописи й особисті доповіді досягали його. Рооп 1885 р. (записано олівцем) висловився, що взагалі тримати людину під доглядом поліції не забезпечує край від революційних організацій - Михалевич в Єлизаветграді перебував 3 роки під доглядом і все ж таки тоді керував трьома гуртками (українським, народовольчим та робітничим) та ще скерував до них і "лібералів" (Маркевича, Філоненка і Протопопова). В справі Єлизаветградського гуртка з огляду Дудіна Рооп не знайшов сепаратизму, що так лякав жандармів, і писав навіть міністрові юстиції Манасеїну звільнити Опанаса Михалевича на забезпечення його брата, лікаря Костянтина Опанасовича в Хотинський повіт, але міністр не згодився на це. Рооп в українському гуртку в Єлизаветграді примітив тільки ультранародницький напрямок.
З цього видно, що у Роопа не було такого різко ворожого відношення до українського культурного руху. Причина може бути і в тім, що сам Христофор Хр. Рооп був з родини фінляндського походження (шведське прізвище), листувався з Германом Прокопе (прізвище Прокопе відоме як сепаратистів Фінляндії, які викликали вибух проти режиму Бобрикова в Фінляндії). Рооп кар'єру зробив на військовій службі за штурм Карса 1877 р., а раніш скінчив курс військової академії.
Того ж 1885 р. одержано з Головного управління в справах друку список театральних п'єс, що до 1 квітня 1885 р. дозволені цензурою як додаток до списку 1879 р. В ньому ми бачимо небагато нових українських п'єс: 1) "Пошились у дурні" М.Л. Кропивницького, 2) "Сужена не огужена" Олени Пчілки, 3) "Утоплена", опера за Гоголем, текст М. Старицького, музика М. Лисенка, 4) "Утоплена", муз. комедія і 5) "Чорноморці", опера за Кухаренком В. Давиденка - ось і все на 40-ка сторінках списку. В резолюції в справі єлизаветградського гуртка Рооп написав доглядати за вибором п'єс для українського театру. Проте за 1886 - 1887 рр. він не відмовив ані разу в проханні ставити українські п'єси.
"Одесский Вестник" (видання і редакція П.О. Зеленого) вмістив цілу низку статей про українську музику і театр. Український композитор Петро Сокальський написав велику статтю з приводу вистави "Різдвяної ночі" як опери в Одесі. Олександр Матвєєв, що разом з Русовим брав участь в першій виставі "Різдвяної ночі" як комедії в Києві 1874 р., тепер 1884 р. написав статтю "К истории южно-русской музыки"' .
Коли в Одесі друкували рецензії на українські опери та п'єси і по всій Степовій Україні ставили українські вистави, в 5-ти губерніях київського генерал-губернаторства український театр цілком було заборонено.
Такі були загальні обставини культурної праці гуртка.
Тепер нам треба ще трохи зупинитися на Олешках, де перебувала 1885 - 1886 рр. С.Ф. Русова. Її часто відвідували сам О.О. Русов, Дм. Маркевич та інші члени гуртка. З Олешками йде листування, яке при жандармських розшуках прикладено до протоколів.
Не тільки географічні умови (Олешки поблизу Херсона) притягли С.Ф. Русову туди. Вона мала тут старі знайомства.
Паулина Мик. Невстроєва, ліберальна поміщиця, - як каже в доказах Куріцин 1879р., - давала притулок землевольцям та південним бунтарям 1875 --1878 рр.; перевозила з-за кордону революційну літературу
Василь Кравцов (процес Лизогуба 1879 р.) про неї розповідав з великими подробицями. Він згадує зв'язки з Городищенським заводом Симиренок і Яхненок. Землеволець Білоконський за її дорученням їздив до Мюнхену і привіз багато літератури на завод. Білоконський учителював на заводі й поширював пропаганду народництва. На тому заводі часто перебував О.О. Русов у 1870-х рр. Кравцов, як і Білоконський, після Чернігівщини сам їздив в Таврійську губ. в Олешки, маєток Невстроєвих, Дніпровського повіту. Чоловік Пауліни Мик. вороже ставився до соціалістів, а все таки в маєтку мали притулок Дробязгин , Дрбровольський, Віра Віттен, Олена Віттен, Івановська, Костюрин, Віташевський розповідав, як Олена Віттен після екскурсії на село з метою пропаганди, переодяглася в маєтку Невстроєвих з народного одягу на інтелігентський. Всі нелегальні пропагандисти перебували тут ніби вчителі, прикажчики, робітники тощо. Після експропріяції Херсонського казначейства 3 червня 1879 р. народовольці Олексієв та Юрковський переховувались в Олешках, тут же було захоплено половину експропрійованих грошей. Справник Маловичко дав змогу втікти Юрковському, попередивши його про можливість арешту і тому Панютін звільнив його з посади і ув'язнив в Одесі на 6 місяців. Тоді Невстроєву призначили під догляд поліції і 1879 - 1883 рр. вона прожила в Києві, де знову в її приміщенні примічено було зібрання радикальної публіки і соціалістів.
Осередок С.Ф. Русової в Олешках має радикальний напрямок, може і не такий, як його малював Кравцов за 1870-ті рр. за часи революційного народництва, а все ж таки був культурно-народницький
 

Календар подій

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930