СЕРГІЙ БАЛТАЗАРОВИЧ СКАДОВСЬКИЙ
(1863-1918)

Підприємець, благодійник, громадський діяч

Сторінками біографії

Сергій Балтазарович Скадовський (1863 – 1918) – нащадок польського шляхетського роду гербу Доленга. Онук засновника Таврійської гілки Скадовських – Якова Яковича. Народився у Херсоні 2 березня 1863 року. Здобув середню освіту у Херсонському реальному училищі. Вищу освіту отримав у політехнічному інституті в м. Карлсруе (Німеччина), однак закінчити навчання не встиг. У 1884 р. помер батько, Балтазар Якович, тому Сергій Балтазарович повернувся на батьківщину та успішно продовжив родинну справу. В 21 рік успадкував батькове майно: 33 тисячі десятин землі, 35 тисяч тонкорунних овець, два табуни коней (близько 500 голів) i велику кількість рогатої худоби. Маєток Зоринка, що належав тітці, спочатку перейменував в Олександрівку на честь тестя, а після утворення поштової контори – в Балтазарівку, на честь батька.

З 1886 року – почесний член «Херсонського губернського піклування дитячих притулків». З 1887 року – предводитель дворянства Дніпровського повіту Таврійської губернії, переобраний на цю посаду в 1890 та 1893 роках. З 1889 по 1995 роки – почесний мировий суддя по Дніпровському повіту Таврійської губернії.

У 1904 році Сергій Балтазарович Скадовський – дійсний статський радник. З 1887 по 1897 роки – голова повітових, а потім, з 1897 по 1906, губернських Земських Зборів.

З 1906 по 1912 рік працював у Державній раді, брав участь у ряді закордонних візитів російських парламентарів. У 1913 – 1917 роках обраний гласним земських зборів Дніпровського повіту і одним з чотирьох гласних Таврійської губернії від Дніпровського повіту. Був також почесним мировим суддею Сімферопольського повіту, попечителем Сімферопольського реального училища та дитячого будинку Таранова – Бєлозерова.

Сергій Балтазарович Скадовський мав ордени Св. Ганни I-ого ступеня із зіркою; Св.Станіслава I-го, II-ого та III-ього ступенів; орден Св. Володимира III-ього і IV-ого ступенів; Турецький орден Османія II-ого ступеня; Срібні медалі на згадку про коронування (1896 рік) для носіння на Андріївській стрічці; Романівська відзнака II-ого ступеня; Срібна медаль на згадку про Олександра III на Олександрівській стрічці.

Родина

У 1887 році на кінських перегонах у Сімферополі Сергій Балтазарович Скадовський знайомиться з Марією Олександрівною Шліппе (1868 – 1917), племінницею Софії Богданівни Фальц-Фейн. Знайомство Скадовського зі Шліппе закінчилося тим, що у 1888 році у Москві Сергій Балтазарович і Марія Олександрівна одружуються. Молода пара спочатку жила у Скадівці, де й народилися перші двоє синів – Олександр та Лев. Через три роки родина Скадовських переїжджає до сусіднього маєтку Балтазарівка. Ще до переїзду тут було збудовано новий будинок, без особливої розкоші. Згодом народилися ще двоє синів – Сергій та Юрій (Георгій) та чотири доньки – Марія, Єлизавета, Ольга, Ніна. Сини по досягненню 18 років отримали по 500 десятин землі і добре змагалися в кращому їх використанні.

Дружина Марія Олександрівна підтримувала Сергія Балтазаровича у всіх його починаннях, поділяла погляди чоловіка та до кінця життя була вірним другом. Вона також була яскравою особистістю, займалася благодійністю і громадською діяльністю. Була головою товариства взаємодопомоги «Благо дітей». У 1914 році Марія Олександрівна власним коштом організувала у Скадовську лазарет для поранених на 39 ліжок, а потім у складі Червоного Хреста пішла сестрою милосердя на Західний фронт. Під Львовом допомагала пораненим у зоні бойових дій. Значні сімейні та суспільні навантаження негативно вплинули на стан її здоров’я. Марія Олександрівна померла восени 1917 року в Херсоні, коли поверталася разом з чоловіком із Петрограда до Скадовська. Смерть дружини і важкі часи, що почалися в країні, доконали і Сергія Балтазаровича. Він помер, як повідомляла Херсонська преса, від паралічу серця у Скадовську 1918 року на 56-му році життя. Після смерті С.Б. Скадовський залишив 20000 десятин землі. Йому належали маєтки: Балтазарівка, Михайлівка, Скадівка, Миколаївка, Антонівка та острів Джарилгач.

Доля більшості дітей Сергія Балтазаровича та Марії Шліппе склалася трагічно, після громадянської війни живими залишилися лише двоє синів (Олександр та Сергій). Наприкінці 1919 року, коли Червоні підходили до Скадовська та Одеси, члени сім’ї Скадовських і Фальц-Фейнів, сподіваючись врятуватися від переслідування, наважилися перепливти через море на яхті «Софія II». Яхта належала молодому чоловікові Марії Сергіївни Скадовській, Борису Фальц-Фейну та його брату Анатолію, який жив у Швейцарії. Був січень 1920 року. Море штормило, вітрила вкрилися льодом, яхту викинуло на берег, який контролювала прикордонна варта Румунія. Потерпілі звернулися до варти російською мовою, просячи про допомогу. Але румуни вирішили по іншому. Вони пограбували яхту і вбили всіх пасажирів. На зруйнованій напівзатопленій яхті було знайдено закривавлений щоденник Марії Сергіївни, в якому важко було розібрати слова: «Мы решили с Соней сбежать. Прощайте, не поминайте лихом. М.Ф.». На яхті «Софія II» загинули дочки Сергія Балтазаровича – Марія, Ольга та Єлизавета, його молодший син Юрій з дружиною та донькою, Борис Олександрович Фальц-Фейн та члени екіпажу. Усього 12 осіб.

У 1893 році, на пустельному, захищеному островом Джарилгач, узбережжі Чорного моря, Сергій Балтазарович почав будувати порт і пристань.У 1902 році було збудовано церкву Преподобного Сергія Радонезького у формі судна з 2 щоглами (вежами) та кормою (вівтарем). Величезні два золоті хрести на вежах добре було видно за 20 верст і з моря, і з суші (1938 року церква була знесена). Одночасно, запросивши досвідченого архітектора, С.Б. Скадовський почав будувати місто. Так 1894 року народилося нове містечко – Скадовськ. Будівництво порту та міста було приватним підприємством Скадовського і оплачувалося з його власних коштів. У травні 1897 року порт приймав перший іноземний корабель, який вивіз понад 40 тисяч пудів хліба. А восени того ж року 11 кораблів вивезли 1516 тисяч пудів таврійської пшениці. У місті з’являються бакалійні та мануфактурні лавки, млин, цегляна, столярна, теслярська та колісна майстерні, а також пошта, школа, лікарня, аптека, причому медичне обслуговування для робітників порту було безкоштовним. Скадовський першим у Європі ввів восьмигодинний робочий день – раніше, ніж у Німеччині. З 1897 року між портом та Одесою починаються регулярні пароплавні рейси, а 1 листопада того ж року було відкрито митницю, судна могли відпливати до Константинополя. Вводиться телеграфний зв’язок, з’являється лоцманська служба. У 1898 році дно затоки розчищається та облаштовується гавань, а 1900 року починається споруда маяка, каркас якого було виготовлено у Парижі.

У «Российском Полном Географическом Описании Нашего Отечества» за редакцією П.П. Семенова-Тяньшанського (т. 14, 1910р.) дається опис міста Скадовська: «На берегу Джарылгачского залива на земле г. Скадовского расположен новый порт Скадовск (Джарылгачский порт), в настоящее время имеющий уже вид городского поселения. Здесь имеются каменный храм прекрасной архитектуры, несколько больших каменных домов, агентства пароходов и пр. В 1900 году из Скадовска было отправлено уже до 600 тыс.пуд. различных грузов, по преимуществу хлебных (в том числе свыше 300 тыс. пуд. по внешней торговле и более 280 тыс. пудов по малому каботажу); прибыло товаров более 400 тыс. Пуд. – преимущественно камень, хлеб и др.».

С.Б. Скадовський був широко відомий своєю благодійною діяльністю. У 1899 році передав незаможникам Дніпровського повіту 5000 пудів проса; на гроші Скадовських повністю утримувалась школа. У 1904 році, під час російсько-японської війни Сергій Балтазарович брав участь у створенні шпиталю Червоного Хреста в китайському місті Харбіні, напередодні штурму Порт-Артура. У великому садибному будинку Скадовських було відкрито лікарню для людей, хворих на сухоти. Успіхи в лікуванні таких хворих наштовхнули Скадовського на думку про цілющі властивості місцевого клімату. Так розпочиналася історія Скадовська-курорту.

Нездійсненна мрія Сергія Балтазаровича Скадовського

На початку ХХ століття Сергій Балтазарович Скадовський, які і інші володарі приморських маєтків, хотів налагодити залізничне сполучення з Херсона до Скадовська. 11 січня 1907 року він навіть направив клопотання до ради міністрів Російської імперії. В цьому документі перераховувались негативні наслідки, до яких може призвести відсутність залізничної дороги до Скадовська. Зокрема наступне:«Жизненными интересами южного приморья, которому угрожает прекращение настоящего его быстрого роста и даже полное запустение…».( газета «Родной край», № 260).

Серед планів діяча була розробка транспортного сполучення порту з Лозово-Севастопольською залізною дорогою. Лінія «Михайлівка (Пришиб)-Скадовськ» призначалась для доставки зернових культур та мала забезпечити новий вихід для транспортування донецького вугілля в південному напрямі. Це відповідало загальноімперським тенденціям розвитку залізничної галузі. Обговорювалися й інші варіанти напряму шляху. Таврійський губернатор клопотав про проведення дороги через Агаймани (нині с. Фрунзе Іванівського району), Нижні Сірогози та Гаврилівку Мелітопольського повіту. Успішна реалізація проекту могла суттєво змінити економічну систему південноукраїнського регіону, передусім завдяки перерозподілу обсягів товарних перевезень між портовими містами – Маріуполем, Бердянськом, Херсоном та Скадовськом.

Сергій Балтазарович клопотав про будівництво залізничного сполучення від Херсона до Скадовська як раз у той час, коли будували залізницю до самого Херсона: «Можна припускати, що Скадовський хотів, аби залізницю, яку саме в цей час будували, протягнули від Херсона далі – до Скадовська. Адже через півроку після його звернень у Херсоні з'явилась залізниця. Вочевидь, як людина, яка добре тямила в інфраструктурі, він хотів, аби її одразу подовжили далі. Але, на жаль, не судилось», – зазначає кандидат історичних наук, екскурсовод  Єгор Сидорович.

Вшанування пам’яті

У 2007 році на могилі Скадовських було встановлено гранітний пам’ятник зі словами викарбуваними на ньому: «Я хотів би створити привітне місто, в якому всім людям приємно було б жити. Засновнику міста і порту Сергію Балтазаровичу Скадовському, на честь 113-ї річниці з дня заснування міста Скадовська  від вдячних портовиків». Його іменем у 2000 році названо українське торгове судно «Сергій Скадовський». А з 1999 року Сергій Балтазарович Почесний громадянин міста Скадовська (посмертно).

Джерела та література:

1. Ганна Черкаська Сергій Скадовський [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://uahistory.com/topics/famous_people/14514. – Назва з екрану.

2. Залізничний шлях до Скадовська: яку мрію не встиг втілити засновник містечка-курорта // Кавун.Сity [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://kavun.city/articles/67346/zaliznichnij-shlyah-do-skadovska-yaku-mriyu-ne-vstig-vtiliti-zasnovnik-mistechka-kurorta#. – Назва з екрану.

3. Памятник С.Б. Скадовскому [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://monuments.top/pamyatnik-s-b-skadovskomu-v-skadovske/ . – Назва з екрану.

4. Скадовский, Сергей Балтазарович [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://eponym.ru/Person/783 . – Назва з екрану.

5. Скадовський Сергій Балтазарович [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія. – Електрон. дані. – Режим доступу: Скадовський Сергій Балтазарович — Вікіпедія (wikipedia.org) . Назва з екрану.

6. Строганова М.Н. Скадовские (Таврические) [Електронний ресурс] – Режим доступу: 239_257.pdf (msu.ru)

7. Теплова І. Походження дворянського роду Скадовських [Електронний ресурс] // Scriptorium nostrum. Електронний історичний журнал / голов. ред. В. Андрєєв. – Херсон, 2018. – Вип. 2 (11). – 354 с. – Режим доступу: https://findbook.in.ua/books/pokhodzhiennia-dvorians-kogho-rodu-skadovs-kikh

8. Чорноіваненко І. Господарські ініціативи представників роду Скадовських в контексті економічного розвитку Південноукраїнського регіону / І. Чорноіваненко // Краєзнавство. – 2014. – № 1. – С. 157–162. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/kraeznavstvo_2014_1_21