"Ти не загинеш, Україно! І мова прадідна твоя"

Упродовж багатьох століть українська мова та українці зазнавали жорстоких утисків і заборон, зокрема з боку Російської імперії, а згодом Радянського Союзу. Політику лінгвоциду продовжує нині Росія як «правонаступниця СРСР». Як відомо, мова і культура формують національну ідентичність кожного народу. Саме тому Росія на різних етапах свого існування, від царських часів і до сьогодення, так цілеспрямовано намагалася нищити все українське.

Слід одразу зазначити, що лінгвоцид щодо української мови був цілеспрямованою державною політикою всіх російських режимів, починаючи з XVII століття і донині. Активний наступ на українську мову та культуру розпочався після приходу на царський престол у Московії на початку XVII століття династії Романових. Продовженням такої політики лінгвоциду став Емський акт 1876 року, таємно підписаний імператором Олександром II. Цей указ доповнював положення Валуєвського циркуляру і забороняв друкувати книги українською мовою (навіть тексти до нот), викладати нею у початкових школах, влаштовувати концерти з українськими піснями чи виставами, ввозити на територію Російської імперії книги українською мовою.

Але, не дивлячись ні на що, у 80-х роках XIX ст.. на Херсонщині з’являються перші українські гуртки земських діячів і письменників – Херсонська громада, яка неквапливою щоденною просвітницькою роботою згуртувала біля себе віддану українській ідеї молодь. Яскравими представниками цього руху були Дмитро Маркович, Михайло Чернявський та Іван Челюк.

Після Валуєвського циркуляра (1863 р.) та Емського указу (1876 p.) вимушену двадцятирічну «перерву» було припинено лише 1885  р., коли в Одесі у світ вийшов літературний альманах «Нива», упорядкований Дмитром Марковичем. Уже наступного 1886 р. визначною подією для регіону став вихід херсонського белетристичного збірника «Степ».

(1848-1920)

Дмитро Маркович разом зі своєю дружиною Оленою Маркович був ініціатором і організатором видання літературного альманаху "Херсонський белетристичний збірник "Степ", віддрукованого в Петербурзі у 1886 році. Ідея випуску альманаху «Степ» виникла не в Херсоні чи Одесі, а, так би мовити, на периферії — у когорті єлисаветградських українофілів на початку 80-х років XIX  ст. Ще в Єлисаветграді Дмитро Васильович разом з дружиною розпочав упорядкування белетристичного збірника. За спогадами А. Грабенка-Конощенка, упродовж 1881–1884 рр. місцеві ентузіасти видавничої справи надіслали на розгляд цензурного комітету до Санкт-Петербурга з десяток рукописів як оригінальних, так і перекладних творів, але «всі вони так і загинули в цензурі. Тоді ж таки (1884 р.) наш невеличкий гурток український надумав скласти «альманаха» й почав збирати для його матеріали». Однак, в 1884 р. альманаху не судилося побачити світ: у зв’язку з розпадом українофільського руху в повітовому Єлисаветграді (тепер м. Кропивницький), на початку 1885  р. його активні учасники були заслані до губернського Херсона. Ця справа була продовжена в Херсоні. Як згадувала С. Русова, цей період "відзначався серед українців деяким оживленням; хоч правильного розвитку літератури й не було, але настала мода на збірники, - до них і цензура ставилась якось лагідніше, і розходились вони ліпше, бо в них більше авторів брало участь. На чолі цієї справи в Херсоні стояла офіційно Є.І.Маркович, як видавець, і, неофіційно, сам Д.В.Маркович, як душа цілого збірника всі ставились прихильно і підтримували його, хто чим міг".

Упорядкування та видання україномовного альманаху "Степ" (згідно з обов’язковою на той час вимогою цензури, українські твори у збірниках надруковано російською абеткою) стало справою честі та принципу для Марковича. Він, як міг, збирав на них кошти, частина з яких була його особистим внеском. Тому, зрозуміло, що на жоден авторський гонорар письменники та публіцисти, які подали твори до друку, не претендували. У той час, як російські збірники та газети заохочували авторів до друку чималою грошовою винагородою, Маркович міг запропонувати письменникам як плату лише один авторський примірник альманаху. У листі до Михайла Грушевського від 7 лютого 1886 року Маркович відверто зізнається: «Кондицій у нас ніяких немає, бо злидні, та й ще із перцем. Грошей на видання збирав, робимо усі і знаємо один гонорар: розвій української мови. Книжку Вам пришлемо».

Розуміючи складність подолання цензурних бар’єрів, упорядники певний час шукали авторитетну людину, яка б усвідомила важливість виходу у світ збірника й виступила його «адвокатом». Під час однієї з розмов про «Степ» співавтори вирішили звернутися за допомогою до відомого українського письменника й видавця з Санкт-Петербурга Д. Мордовця. Колишній урядовець і цензор Мордовець відгукнувся на прохання про допомогу й таки посприяв гуртківцям.

Дата виходу - 1896

Упродовж кількох місяців «Степ» уперто мандрував коридорами царської цензури, а херсонці чекали дозволу на друк. Про очікування дозволу друкувати альманах Д. Маркович у листі до М. Грушевського від 24 березня 1886 року писав: «Степ» поїхав у «Головне Управління у справах друку». Коли розрішать не знаю; коли друкуватимем — не знаю. Коли прийде, тоді й в друкарню піде». Після першого разу з рукопису збірника було викинуто чимало вартісних проукраїнських творів. Збірник став надто тонким і непретензійним. Тоді Маркович, щоб задовольнити апетити цензорів, додав до рукопису кілька російськомовних творів. 

Наприкінці травня 1886 р. цензура таки дозволила друк збірника за винятком «небезпечних» творів, «всю остальную часть сборника «Степь» как незаключающую в себе ничего тенденциозного, дозволить к печати под условием соблюдения в тексте правил правописания русского языка, согласно Высочайшему повелєнию от 18–30 Мая 1876 года». Восени 1886 р. суттєво усічений цензурою «Степ» нарешті побачив світ. Він вийшов тиражем 1200 примірників та коштував 1 р. 25 коп. Збірнику судилося стати другий колективним виданням, яке з’явилося на Півдні України за російського царювання й містило більшість творів українською мовою. Більш докладно про життя та громадську діяльність Дмитра Васильовича Марковича - за посиланням.

1868-1938

Микола Федорович Чернявський прибув до Херсона у 1903 році і майже одразу зайнявся культурно-просвітницькою діяльністю разом зі своїми однодумцями. Так,1905 року Чернявський видає в Херсоні збірку «Перша ластівка». У передмові до альманаху Чернявський-укладач пише: «Гукнув я оце якось до нашої молоді: гей хлопці-молодці, сестри-чарівниці, у кого з вас є охота до роботи та добрі крилята, збирайтеся до гурту та полетімо у той наш рідний край, чудовий край, де незахідне сонце сяє святої поезії... І зібралась чимала купка молодят, а то й старших трохи, і всі вони щебечуть, і все летіти пориваються у той чудовий та звабливий край».

Микола Федорович Чернявський не був просто письменником чи педагогом — він був громадським діячем та борцем за незалежність України в часи визвольних змагань 1917-1921 рр. Він боровся без зброї в руках. Разом з активною діяльністю на літературному полі, поет брав також жваву участь в житті Херсонської української громади, що діяла під проводом Андрія Михайловича Грабенко, старався всебічно розбудувати українське національне життя в першу чергу навколо себе, а потім і ширше - організовував перші українські мітинги, курси української мови,  На загальних зборах, що відбулися в квітні 1917 року, головою товариства обирають Миколу Чернявського, а товаришем голови − відомого українського актора П. Саксаганського.

З початком революційних подій 1917 року Микола Федорович приймає активну участь у підготовці і виданні випусків Вісника Товариства «Українська Хата», друкує численні статті: поетичне привітання учасникам Всеукраїнського з'їзду, нарис «Чого плакали люде?» про маніфестацію в Херсоні, проведену на заклик «Української хати», матеріали про українське державотворення і культурно-національні проблеми в краї − «Україна, автономія, федерація», «Рідна школа» та ін. Крім того в цьому ж році письменник стає редактором українського відділу «Херсонского уездного земства». 6 січня 1918 року, на загальних зборах товариство «Українська хата» перетворюється на культурно-освітню «Просвіту», її очолив Чернявський. Микола Федорович бере активну участь у діяльності «Просвіти», яку згодом забороняють, як «контрреволюційну націоналістичну організацію». Більш докладно про життя та громадську діяльність Михайла Федоровича Чернявського - за посиланням.

З іменем Івана Микитовича Челюка пов'язано утворення культурно-просвітницької організації "Українська Хата" у 1917 році, пізніше він стає головою ради товариства "Просвіта" у Херсоні. Товариство під керівництвом Челюка проводить велику роботу в галузі пропаганди історії України, літератури, мистецтва, влаштовуються лекції, концерти, організовуються курси українознавства, український хор, національний театр. Більш докладно про життя та громадську діяльність Івана Микитовича Челюка  - за посиланням.