Сторінками біографії

Віктор Гошкевич народився 9 березня 1860 року в Києві, у родині професора (ректора) Київської духовної семінарії та протопресвітера і настоятеля церкви святих Костянтина та Олени – Івана Антоновича Гошкевича (1824 – 1871). Мати В.І. Гошкевича – Ганна Іванівна Веледницька-Гошкевич була власницею дерев’яного будинку в Києві. Окрім старшого брата Михайла (1853 – ?) у Віктора Гошкевича були молодші: Леонід (1868 – 1963) і Микола (1871 – ?). Усі отримали духовну початкову освіту. У Кліровій відомості його батька є інформація, що Віктор «навчається вдома, але значиться у Києво-ІІодольському духовному училищі».

Вищу освіту Віктор Іванович почав здобувати у Київській духовній семінарії. Закінчивши духовне навчання у 1881 році, вступив до фізико-математичного факультету Університету святого Володимира. Але на другому курсі університету змінив спеціальність та перейшов на історико-філологічний факультет.

Фактично з початку навчання Віктор Гошкевич увійшов до так званої «київської школи істориків» Володимира Антоновича (1834 – 1908), де студенти вивчали історію України паралельно з офіційним університетським курсом. Ці студії дорого йому коштували – з третього курсу університету В.І. Гошкевича відрахували. Виключення з університету не зупинило вченого, який продовжив вивчення історії та археології у вільний від роботи час.

Віктор Іванович багато працював: у 1880 –1883 роках – обчислювачем університетської астрономічної обсерваторії Університету святого Володимира, а з 1882 року – позаштатним кореспондентом кількох київських газет, де публікував матеріали переважно з історичної тематики.

У результаті неформальних зустрічей організованих Антоновичем, Віктору Гошкевичу вдалося сформувати коло перших інтелектуальних контактів, до якого увійшли Михайло Грушевський, Василь Ляскоронский, Адріан Прахов, Стефан Дроздов, Микола Петров, Володимир Завітневич та багато інших. І якщо Володимир Антонович більше вплинув на становлення громадсько-політичних поглядів вченого, плекаючи в нього любов до «українськості», то першим науковим здобуткам Гошкевич завдячує професору Київської духовної академії, археографу, історику та етнографу Миколі Івановичу Петрову (1840 – 1921).

У 1890 році Віктор Гошкевич відгукнувся на пропозицію свого брата Михайла переїхати до Херсона. З часом в Херсоні оселилися й молодші брати Віктора Івановича – Леонід, що став пресвітером, та Микола, який переїхав сюди після служби начальником Ломжинської навчальної дирекції Варшавського округу.

Причиною переїзду В.І. Гошкевича могли послужити фінансові труднощі або ж «сімейний скандал»…

Родина

У 1881 році студент Віктор Іванович Гошкевич одружився з Клавдією Олександрівною Бакановською. Через рік у подружжя народжується донька Катерина. Сім’я В.І. Гошкевича вела скромне і в той же час наповнене бурхливими і цікавими подіями життя в середовищі київської богеми. Частими гостями у них бували літератори, поети, художники і вчені. Сам глава сімейства, який пристрасно захоплювався археологією, присвячував їй увесь свій вільний час. Напружений графік наніс відбиток на родинне життя. У 1890 році, коли доньці Катерині було всього 8 років, сім’я Віктора Гошкевича та Клавдії Бакановської розпалася (донька залишилася з матір’ю).

Віктор Іванович зближується з Варварою Амосівною Фабриціус, яка від першого шлюбу з київським вченим-астрономом Василем Івановичем Фабриціусом (1845 – 1895) мала трьох дітей: Федора, Ірину та Леоніда.

Саме в цей час, у 1890 році, Віктор Іванович Гошкевич відгукується на пропозицію свого старшого брата Михайла Івановича Гошкевича переїхати до Херсона і зайняти посаду секретаря губернського Статистичного комітету. Разом із Гошкевичем до Херсона переїхала ще заміжня Варвара Амосівна Фабриціус із дітьми. Уже після смерті Вільгельма Фабриціуса, 13 квітня 1895 року, В.А. Фабриціус офіційно бере шлюб з В.І. Гошкевичем.

Зі своєю донькою Катериною Віктор Іванович зустрівся лише одного разу – в липні 1910 року, коли вона відвідала Херсон та Голу Пристань, однак родинних відносин між ними не склалося. Близькими ж до В.І. Гошкевича були його прийомні діти.

Федір Васильович Фабриціус обрав кар’єру військового і до 1912 року мав звання поручика. Протягом 1909 – 1912 років Ф.В. Фабриціус виконав десятки планів античних городищ і зробив для заснованого В.І. Гошкевичем Музею старожитностей безліч фото археологічних предметів. Під керівництвом В.І. Гошкевича він брав участь у багатьох розкопках на теренах Херсонської губернії та був його найближчим помічником.

Ірина Василівна Фабриціус фактично продовжила справу Гошкевича. З 1913 року виконувала обов’язки помічника зберігача Музею старожитностей.

Леонід Васильович Фабриціус, як і його старший брат Федір, обрав військову кар’єру. Помер у 24 роки від інфекційної хвороби в туркестанському Мерві, де служив офіцером залоги.

Засновник газети «Югъ»

Переїхавши до Херсона, паралельно з науковою та просвітницькою роботою Віктор Гошкевич розпочав видання першої приватної щоденної газети «Югъ». Цікавим фактом є те, що гроші на створення нової редакції Віктор Іванович отримав від онука імператора Миколи І, князя Олександра Михайловича, що був знаним в імперії колекціонером. Із листування Гошкевича з князем відомо, що краєзнавець продав йому 15 ольвійських монет за 500 рублів. У листі за 13 січня 1898 року Віктор Іванович зазначав: «На цьому нумізматичному фундаменті основую першу в Херсоні газету, а в ній звичайно історія і нумізматика займуть видне місце. Тому я дозволю собі просити включити ім’я Вашої Високості в число підписників мого «Юга». Відповідь від князя прийшла 2 лютого 1898 року у вигляді телеграми: «...Згоден підписатися на Ваш «Югъ». Олександр». До речі, отримавши гроші, обіцянку вчений виконав, адже через певний час «Югъ» почав виходити не з типографії «М.І. Ковальова», а з власної типографії «Югъ». Видаватися газета почала з березня 1898 року.

В.І. Гошкевичу вдалося зробити модерну на той час газету. Редактор згуртував довкола видання найвідоміших науковців, краєзнавців, літераторів та економістів. На сторінках «Югу» публікувалися найважливіші події з життя та історії міста й регіону. Культурне життя міста, яке концентрувалося в кількох локаціях: музей, театр, бібліотека та виставковий зал, відображалося в переважній більшості газетних статей. У перші кілька років існування газети публікації були певною мірою «спокійними»: редакція аналізувала регіональні новини та суспільні проблеми.

«Югъ» набув популярності не лише серед прогресивної інтелігенції регіону, а й серед освічених, заможних селян. В газеті все частіше зустрічалася інформація про діяльність Конституційно-демократичної партії. Висвітлення подій революції 1905 року, критика самодержавства і боротьба за лібералізм обходилась видавцеві газети досить дорого. Він був під постійним негласним наглядом поліції. З січня 1905 до 28 вересня 1906 року публікацію газети було призупинено. Пізніше влада пішла на поступки головному редактору й дозволила відновити роботу редакції «Юг». Однак адміністративні покарання не зупинили публікацію на сторінках газети «заборонених тем». Після відновлення роботи було видано серію статей про переслідування інтелігенції. Через пів року, за рішенням губернатора Михайла Малаєва, видавництво газети заборонили остаточно, а самого Гошкевича було вислано за межі Херсонської губернії. Родина мусила переселитися в невеликий будинок за річкою Дніпро й формально жити в Таврійській губернії. Та Віктор Іванович все ж продовжив їздити на роботу в створений ним музей. Цю «справу життя» в нього забрати не могли.

Останній номер газети під редакцією Гошкевича вийшов 25 лютого 1907 року. А вже через місяць «з молотка» було продано права на видання та все друкарське устаткування типографії «Юга». Однак журналістику В.І. Гошкевич не покинув і продовжив публікувати свої статті у різних місцевих виданнях під літературним псевдонімом «Голянец».

Музейна робота та археологічні дослідження

Наукова діяльність В.І. Гошкевича після переїзду в Херсон стала логічним продовженням розпочатої в Києві наукової роботи. Умовно її можна розділити на два напрями: музейна робота та археологічні дослідження.

Майже легендарною стала історія заснування першої колекції херсонського музею. Виконуючи доручення голови Херсонського губернського статистичного комітету, губернатора С.В. Оліва (1844 – 1909), зокрема займаючись пошуком матеріалів на даху канцелярії, Гошкевич випадково знайшов розбиту античну амфору з тавром майстра. Пізніше вчений з’ясував, що такий «мотлох» вже багато років надсилали на розсуд губернського керівництва, яке наказувало нести його на дах. З цього часу Віктор Гошкевич почав збирати власну колекцію, яку з 1893 року офіційно назвав «Археологічним музеєм Херсонського губернського статистичного комітету», в якому нараховувалася одна тисяча предметів. Експонати зберігалися в будинку вченого у спеціально придбаній для цього скрині. Історію створення музею Гошкевич описав в одній зі своїх публікацій у газеті «Югъ» (1905), яку через обвинувачувальні закиди недоброзичливців символічно назвав «Мотлох».

Певний час музейна справа, як і археологія, була для вченого просто захопленням, яке він вимушений був поєднувати з роботою статиста. Під час роботи секретарем Херсонського губернського статистичного комітету Віктор Іванович підготував 11 статистико-економічних оглядів Херсонської губернії. 11 лютого 1895 року губернатор Михайло Весьолкін (1842 – 1897) призначив Гошкевича старшим чиновником з особливих доручень при херсонському губернаторі, зберігаючи за ним посаду секретаря статистичного комітету.

В експозиції археологічного музею Гошкевича чисельну перевагу займали знахідки з археологічних розвідок та розкопок вченого, які Віктор Іванович називав «екскурсіями по піскам лівого берегу Дніпра». Перша експедиція під керівництвом Гошкевича відбулася у с. Димівка 1893 року.

В.І. Гошкевич досить часто здійснював розкопки на приватних землях херсонських поміщиків. Адже результати цих досліджень вчений міг не відсилати до імператорської археологічної комісії, а з дозволу власника залишати в музеї.

Результатом тринадцятирічних археологічних розвідок та курганних розкопок стала книга Віктора Івановича «Клады и древности Херсонской губернии», видана у 1903 році.

З 1896 по 1898 роки чиновницька робота не давала змоги В.І. Гошкевичу займатися улюбленою справою. Його було обрано діловодом під час перепису населення Херсонської губернії, результатом чого стала публікація книги «Список населенных мест Херсонской губернии: статистические данные о каждом поселении». Також Віктор Іванович розслідував справу розкольників у Тирасполі, сприяв представникам «менонітського братства» отримати дозвіл на спорудження в селищі Тіге молитовного будинку, проводив на громадських засадах вже міський перепис Херсонської міської переписної комісії. У 1897 році В.І. Гошкевича за вислугою років підвищили «з губернського до чину колезького секретаря». За активну громадську діяльність 6 грудня 1897 року Віктора Івановича було нагороджено орденом святого Станіслава ІІІ ступеня.

З 1898 року чиновницька робота Віктора Гошкевича відійшла на другий план. Вчений зміг дозволити собі більше часу приділяти своїм захопленням. Із розширенням археологічної діяльності Віктора Івановича зростала й кількість музейних експонатів. З роками Археологічний музей перетворився з особистої колекції археолога в солідну музейну. Колекцію музею поповнювали й дарунки від місцевих жителів та колекціонерів. Вагомий внесок у збагачення музейної колекції зробив друг та однодумець Віктора Гошкевича місцевий поміщик та археолог Георгій Львович Скадовський. У 1898 році музей вже фізично не вміщувався в приміщення будинку Віктора Івановича та статистичного комітету. Тому Гошкевич погодився на пропозицію Георгія Скадовського перемістити колекцію музею до приміщення новозбудованої міської бібліотеки.

31 травня 1898 ріку відбулося офіційне відкриття експозиції Губернського археологічного музею. В.І. Гошкевич у своїй промові на відкритті зазначав: «Результати перевищили всі очікування. Тут виявилися сукупність пам’яток кам’яного віку, скіфської епохи, часів переселення народів та різних пізніших кочівників… [...] Віддаючи музей вченій архівній комісії, я тільки можу від усієї душі побажати йому подальшого розквіту та розвитку». Для управлінням музеєм була створена Херсонська губернська вчена архівна комісія (ХГВАК), якою протягом 1898 – 1911 років керував Г.Л. Скадовський. А зберігачем музею на громадських засадах став В.І. Гошкевич.

Від проведення археологічних досліджень Віктора Івановича постійно відволікали музейні організаційні проблеми. З 1905 року відбулося загострення відносин між керівництвом міської бібліотеки, в будівлі якої знаходився археологічний музей, та вченою археологічною комісією. Керівництво бібліотеки вимагало негайного переносу музею в інше місце, аргументуючи це значним ростом бібліотечних фондів. Суперечки затягнулися на кілька років, вихід із ситуації знайти було складно, адже грошей на нову будівлю Вчена губернська архівна комісія не мала. 29 травня 1908 року члени архівної комісії одноголосно вирішили передати археологічний музей у дарунок місту Херсону, це рішення того ж дня затвердила Херсонська міська дума. З цього часу музей отримав і нову назву – Херсонський міський музей старожитностей і витончених мистецтв (1909 – 1923). А 1 серпня 1911 року відбулося офіційне відкриття музею на вулиці Говарда, в будівлі колишнього нічного притулку Фальц-Фейна.

Одним із найбільших відділів Музею старожитностей був відділ Запорозької старовини. Екскурсії у відділі, як зазначав В. Кедровський, Віктор Іванович проводив виключно українською мовою: «Він казав, що цей куток слави України, ці козачі речі вимагають, щоб тут уживали лише тої мови, якої вживали їх власники». І зазначав: «Речі, зібрані в цій кімнаті, належать до найбільш героїчного, блискучого періоду життя цього краю, коли на цих степах жило і боролося за свою віру й свободу з ворогами-напасниками запорозьке військо».

Під час екскурсій та лекцій Віктор Іванович любив декламувати українські пісні, вірші та козацькі думи.

На екскурсії до запорізької фортеці «Олександрів Шанц» історик обов’язково заводив учнів у Свято-Катерининський собор, побудований за наказом імператриці Катерини ІІ. У соборі він з іронічною посмішкою звертав увагу на кілька ікон «Великомучениці Катерини» – змальованої з самої імператриці та «Григорія Просвітителя» – змальованого з коханця імператриці князя Потьомкіна. Але найбільшою іронією було зображення «Пир у Кані Галелейській» де, окрім самої Катерини, були зображені князь Потьомкін, граф Орлов, Румянцев та інші фаворити імператриці: «Це, – казав Гошкевич, – доказ безбожності Катерини та її улюбленців».

З 1909 році В.І. Гошкевич почав проводити археологічні розвідки на території Кам’янської Січі. Із матеріалів газети «Родной край» відомо, що 1910 року В. Гошкевич разом із другом та колегою Д. Яворницьким здійснили екскурсію до руїн Базавлуцької Січі біля річки Підпільна та відвідали могилу І. Сірка. Офіційні експедиційні роботи на території Кам’янської Січі під керівництвом Віктора Гошкевича розпочалися у 1913 році.

Основні археологічні здобутки в Херсонській губернії В.І. Гошкевич описував в науковому періодичному виданні «Літопис музею». Всього, під редакцією вченого, вийшло сім випусків «Літопису музею»: перший – 1910 року, а останній – 1916 року.

Справою життя вченого став підбір матеріалу для задуманої ним археологічної карти Херсонщини. Але видати роботу вчений не встиг. Через голод 1921 – 1923 років стан здоров’я археолога значно погіршився. На схилі років у нього загострилися симптоми загального склерозу. Справу батька у виданні археологічної карти продовжила й успішно завершила Ірина Фабриціус.

Складні часи

Голодні 1921 – 1923 роки були, напевно, найскладнішими в житті вченого. Становище південної інтелігенції в порівнянні з іншими районами було одним із найгірших. Тут голодувала майже половина населення. У 1922 році Гошкевич почав листуватися із Всеукраїнським комітетом сприяння вченим (ВУКСВ). У одній з телеграм від нього вимагалося швидко надіслати імена працівників культури та освіти, що найбільше потребували допомоги. У фонді ВУКСВ міста Херсон, що зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України зберігається кілька списків, надісланих В.І. Гошкевичем. У цих листах є й інформація про голодування в родині вченого.

У листі від 21 лютого 1922 року до наукового відділу Головмузею, Народного комісаріату освіти, на майже 20-ти рукописних сторінках, В.І. Гошкевич найбільш чітко висловив свою позицію щодо голоду. Віктор Іванович дуже детально описав новій владі історію заснування музею та результати його діяльності за 22 роки. Крім своїх наукових здобутків вчений акцентував увагу на мережі міжнародних наукових комунікацій херсонського музею, пояснюючи значимість установи для наукової спільноти. Кінцівку листа, у якому вимушено попросив допомоги, вчений виділив окремим пунктом: «…А у цьому «голодному» році вимога законного пайка зустрічає іронічні відмови місцевої «влади». За січень мені, на трьох їдців, було видано 4,5 фунти хліба й попередили, що більш нічого не дадуть [...] Мої колеги, що також отримують академпайок, одні вже залишили Херсон, інші на днях виїздять, кидаючи своє жалюгідне господарство [...] Для мене виїхати неможливо: я не можу кинути напризволяще і розграбування музей, зібраний кропіткою працею впродовж всього життя. І все ж я сумніваюсь між перспективою продовжити культурну роботу в інших кращих умовах та необхідністю охороняти своє дітище, піддаючи себе, хвору дочку і малолітню онуку голодному ризику. Єдиним виходом з мого тяжкого становища є термінова матеріальна підтримка в розмірі, що забезпечить мене і мою сім’ю від голоду, холоду і гострої скрути...». Найімовірніше саме після цього листа нова влада негласно обрала В.І. Гошкевича «комунікатором» між херсонськими освітянами та ВУКСВ. Зважаючи на зв’язки і повагу до В.І. Гошкевича не лише у Південному регіоні, а й поза його межами та внесок вченого у розвиток археології і краєзнавства, радянська влада пішла на поступки, нагородивши його у 1922 році званням Героя Праці. Протягом наступних сімдесяти років із Віктора Івановича намагалися зробити саме цього «Героя Праці» радянської влади, яку він ніколи не підтримував. Допомогу вченому виділили лише після листа уповноваженого ВУКСВ в Херсоні Мирненка до центрального керівництва комітету. Загалом учений та його родина голодували майже рік.

Довге голодування погіршило стан здоров’я вченого. Символічним був той факт, що з 1924 року в експозиції музею з’явилися нові експонати, що віддзеркалили перші роки утвердження радянської влади в регіоні – зразки сурогатів з періоду голодомору 1921 – 1923 років.

У 1924 році при музеї було засновано Товариство вивчення Херсонщини (Херсонське краєзнавче товариство).

У вересні 1925 року «Герой Праці» В.І. Гошкевич вийшов на пенсію. За офіційною версією, його рішення було добровільним, але співпало з розгортанням в Україні кампанії репресій проти відомих вчених, серед яких було й ім’я Віктора Гошкевича. За свідченнями завідувача київського університету М.М. Ханенко вченого звільнили з посади безглуздо, звинувативши в «приховуванні майна буржуазії». Зважаючи на ситуацію, Віктор Іванович написав листа до голови Центрального бюро секції наукових працівників УСРР Дмитра Багалія (1857 – 1932), в якому попросив керівництво музеєм передати Ірині Фабриціус, яка з приходом радянської влади, як і батько, зайняла позицію аполітичності. Але це не врятувало її від репресій, адже Ірина Василівна залишалася «антирадянським елементом». Аби врятувати в майбутньому від переслідувань з боку радянської влади доньку Ірини Фабриціус Катерину (яка була його похресницею), Гошкевич вдочерив 11-річну дівчинку.

В.І. Гошкевич був типовим представником тієї категорії дореволюційної наукової інтелігенції, яка й за радянської влади прагнула служити науці та культурі, пристосувавшись до умов більшовицького режиму та вбачаючи в цій справі свій громадянський обов’язок.

Пішов із життя Віктор Іванович 2 березня 1928 року. До річниці смерті вченого вийшов останній випуск «Летописи» музею. Археологічна секція Одеської комісії краєзнавства влаштувала на честь вченого траурне засідання. На ньому було заслухано доповідь голови секції й комісії С. Дложевського «В.І. Гошкевич як краєзнавець, археолог та громадський діяч».

Незважаючи на наукові здобутки вченого та його внесок у розвиток регіону, вже через три роки після його смерті в «Наддніпрянській правді» було опубліковано статтю «Класові вороги в археологічному музеї», де зазначалося про «засміченість» штату Херсонського державного історико-археологічного музею за «13 років пролетарської диктатури». Ця стаття яскраво описувала реальне ставлення партійної влади до вченого. «Штучне більшовицьке геройство», приписане йому «будівниками соціалізму», було вимушеним кроком. Через повагу до Віктора Гошкевича простих селян та інтелігенції, новоспечена влада намагалася вплинути на утвердження «пролетарської диктатури» у Південній Україні.

У 2016 році, в ході декомунізації, одну з вулиць в центрі Херсона було названо на честь визначного краєзнавця Віктора Івановича Гошкевича.