«Завжди і в будь-який час я готовий служити кожному» – зазначав на одній із своїх промов отець Леонід (Леонід Іванович Гошкевич). Ці слова якнайповніше характеризують представників династії роду Гошкевичів. Служителі Церкви, чиновники, визнані інтелектуали, науковці та військові - вони жили, творили, займалися вирішенням культурних і освітніх проблем населення як на місцевому, так і на загальнодержавному рівнях, активно включалися в світське та політичне життя.
Українсько-білоруський рід Гошкевичів (Гашкевичів) на теренах України був пов’язаний передусім з Херсоном, а на теренах Білорусі – з Могильовською губернією в її дореволюційних межах. У ХVIII столітті він був класичним прикладом процесу формування спадковості духовного прошарку суспільства Гетьманщини. У всі періоди існування української державності православна церква фактично була науковим та культурним центром суспільства, своєрідним «стрижнем» чи «механізмом», що об’єднував населення, формував політичну і духовну еліту нації. Однак із остаточним знищенням козацької держави УПЦ втрачає ознаки самобутності. У цих умовах, займаючи різні позиції в церковній ієрархії, представникам священницької династії Гошкевичів вдавалося достатньо успішно реалізовувати себе в церковній та адміністративній справах, передаючи парафії та канцелярські посади від «батька до сина».
Тож який внесок родини Гошкевичів у розбудову національної самосвідомості українців? Як трансформувалася священницька династія в умовах радянської влади? Які випробування випали на долю нащадків першого відомого представника роду Гошкевичів – Григорія Гошкевича (Гасиневича, Гашвича)?
Детальніше читайте на сторінках проєкту «Рід Гошкевичів».
