Владислав Ковальов

ВЛАДИСЛАВ КОВАЛЬОВ
(ПОЗИВНИЙ "ДОК")

 

Лікар-хірург добровольчого батальйону
патрульної служби особливого призначення УМВС України «Херсон»
(01.10.1984 - 29.08.2004)

Народився 1 жовтня 1984 р. у місті Каховка  Херсонської області. Після закінчення загальноосвітньої школи та фізико-технічного ліцею вступив до Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, отримав спеціальність "Лікувальна справа". Потім повернувся до рідного міста, працював у лікарні ім. Тропіних, згодом — лікарем-хірургом у відомчій лікарні при УМВС. 

  • "Пригадую, коли він був ще підлітком, ми мусили лишити його вдома із хворою бабусею. Я сказала, що коли їй стане зле, він має зробити їй укол. На подушці тренувалися. Влад трохи заметушився, але потім таки справився, не злякався. Коли постало питання, ким бути, він сказав, що хоче бути лікарем. Це була моя нереалізована мрія, й так хотіли в родині. Тому ми його підтримали. Переломний момент був на третьому курсі, коли помер наш тато. І хоча навчатися на контрактній основі було важко, ми вирішили, що Владу необхідно здобути освіту. Він також почав працювати: то різноробочим, то промоутером,.. постійно шукав, де підзаробити, щоб батьками було легше". - так згадує його рідна сестра Алевтина Ковальова.. 

На Херсонському Євромайдані

Під час Революції Гідності Владислав із родиною підтримував справедливі вимоги Майдану до влади. Коли почалася анексія Криму, активно заговорили про можливе вторгнення російських військ на Херсонщину. Тоді він прийшов до будівлі ОДА і разом із друзями з друзями організував там медичну варту Херсонського Євромайдану, які охороняли будинок від провокацій сепаратистів. 

Позивний "ДОК"

"Владу з дитинства снився один і той самий сон, – згадує сестра Алевтина Ковальова, – він відправляється на війну. Цей сон він часто переказував, але ми не сприймали його всерйоз, ну яка війна…А 19 серпня зранку зателефонувала дружина Владислава Вікторія. Я відразу зібралась і поїхала в Школу міліції, звідки їхній батальйон проводжали в зону АТО. Влад вийшов в повному екіпіруванні, з автоматом. На формі у нього була нашита мітка з групою крові, а на рукаві – червоний хрест. Я запитала: «Владік, як же ти міг залишити дітей, вони такі маленькі, маму, мене? Я його запитувала як старша сестра, я завжди вважала, що краще знаю життя… Але несподівано зрозуміла, що переді мною стоїть вже зовсім інший Влад, якого раніше не знала: мужній та суворий. Він відповів з якоюсь внутрішньою силою: «Я їду виконувати свій обов’язок . Що ми будемо робити, якщо вони прийдуть сюди? Ось повернусь, вип’ємо коньяку, та про все з тобою поговоримо». Мені стало очевидно, що обговорювати його рішення немає сенсу, бо це тверда сформована позиція".

Саме завдяки Владиславу Ковальову особовий склад був укомплектований всіма необхідними медпрепаратами. А коли з’ясувалось, що жінкам та дітям, що переховувались від артобстрілів в підвалах Іловайська, потрібна медична допомога, Владислав зібрав з індивідуальних аптечок ліки та віддав їх місцевим мешканцям.

У батальйоні «Херсон» Владислав проявив свої нові риси: хоробрість, готовність битися за життя своїх товаришів не лише зі скальпелем, а й з автоматом.

  • «Влад хотів, аби хлопці сприймали його не лише як медика. У бойових умовах він був повноцінним стрілком, заступав на бойові чергування, ходив «на рубіж». Навіть під час мінометного обстрілу йшов у небезпечну зону, щоб витягнути пораненого бійця. Ми його відмовляли, але він казав, що допомогти треба якнайшвидше, бо потім може бути пізно. Завжди міг підняти настрій хлопцям, хоч як би скрутно і часом страшно там не було. Останній раз я бачив Влада на БМП, ми перезирнулись, показали один одному, що все гаразд».

    Учасник бойових дій Андрій Шраменко

Біль. який не вщухає...

Бог неначе випробовував Владислава Ковальова на міцність духу, двічі даючи можливість ухилитися від участі у бойових діях. Мав броню як медичний працівник відомчої лікарні УМВС. А вдруге, уже на полі бою під Іловайськом, випала можливість залишити небезпечну зону, супроводжуючи тяжко пораненого. Не зрадив побратимів. Та й не міг. Востаннє його бачили, коли під шаленим вогнем поспішав на допомогу таким, як і він — вірним і люблячим, котрі визначили для себе: «Ні кроку назад, за нами найрідніші люди — діти і батьки, дружини, сестри і брати, наша земля, дорога для усіх Україна». 

  • « Ми разом сиділи під «градом» та мінами, ми разом оперували поранених, ми розкурювали одну сигарету, ділили одну консерву на всіх… Останній раз ми бачилися в коридорі смерті, коли Влад передав мені тяжко пораненого і побіг в «зеленку», бо там були інші наші бійці»

    Керівник медслужби батальйону «Миротворець», лікар-реаніматолог, Народний герой України Всеволод Стеблюк

Владислав Ковальов загинув 29 серпня 2004 року. Наскільки дозволяла ситуація, він допоміг пораненим і рушив із побратимами з-під Іловайська сумнозвісним коридором смерті. Біля БМП, на якому їхав Влад, розірвалася міна. Йому було 30 років...

2 вересня 2014 р. тіло Ковальова Владислава  разом з тілами 87 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами. Похований в Херсоні на кладовищі Геологів, меморіал пам'яті загиблих бійців АТО. 

  • … В мене два протилежних відчуття: скорбота і гордість, – каже вдова Вікторія Вагнер. – Я безмежно сумую за Владом, і в той же час горджусь, що мій чоловік, маючи, як лікар, «бронь» від мобілізації, залишив перспективну роботу, записався рядовим бійцем добровольчого батальйону і пішов захищати Україну. Він загинув як герой. Він залишив мені двох дітей. Це мої смисли в житті, це його продовження, і я хочу, щоб вони стали достойними людьми, знали, хто їхній батько, і своїми ділами довели, що він загинув недаремно.

Указом Президента України № 873/2014 від  14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" Владислав Ковальов нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

У 2015 р. нагороджений  недержавною нагородою - орденом "Народний Герой України" (посмертно)

25 грудня 2014 року на будівлі Херсонської відомчої лікарні при УМВС було відкрито меморіальну дошку загиблому в АТО Владиславу Ковальову.

27 січня 2017 року в Харківському університеті ім. Каразіна відкрили меморіальну дошку студентам, які загинули в зоні АТО. Серед закарбованих імена учнів та випускників вишу є прізвище Владислава Ковальова. 

Джерела:

Хронологія мужності, 2014-2015: альбом-реквієм/ ідея проекту, текст Упр. культури і туризму Херсон. облдержадмін.; кер. проекту С. В. Думинська, голов. ред., авт.-упоряд. Л. Д. Лагутенко, упоряд.: Л. Гаражій, Я. Пренько, фот.: О. Корняков, І. Бойченко, Д. Жильцов [та ін.] - Херсон : Наддніпряночка, 2015. - 107 с., 

Антипенко І. Біль, який не вщухає /Іван Антипенко [Електронний ресурс] / Іван Антипеко // День : щоден. всеукр. газ. - Режим доступу: https://day.kyiv.ua/article/vony-zahynuly-za-nas-cuspilstvo/bil-yakyy-ne-vshchukhaye

В університеті ім. Каразіна відкрили меморіальну дошку студентам, які загинули в зоні АТО [Електронний ресурс]. - Текст та відеодані - Опублік. 27.01.2017 р- Режим доступу:https://kharkivoda.gov.ua/news/84586?sv

В Херсоні встановили меморіальну дошку загиблому в АТО лікарю-хіріргу Владиславу Ковальову [Електронний ресурс]. - Текст та відеодані - Опублік. 25.12.2014 р. - Режим доступу: https://www.5.ua/86/v-hersoni-vstanovili-memorialny-doshky-zagiblomy-v-ato-likaruhiryrgy-65829.html

Гаражій Л. Для Дока «зелений коридор» став останньою дорогою /Любов Гаражій // Урядовий кур'єр. - Режим доступу:https://ukurier.gov.ua/uk/articles/dlya-doka-zelenij-koridor-stav-ostannoyu-dorogoyu/

Іловайський взвод небесної роти Херсонщини // Наддніпрянська правда. - 2018. - N 55(31 серп.). - С. 3

Меморіальна дошка герою АТО Владиславу Ковальову // Наддніпрянська правда. - 2015. - N 69(9 верес.).

Про встановлення пам'ятної дошки на будівлі фізико-технічного ліцею при Херсонському національному технічному університеті.

Під Іловайськом загинули двоє бійців батальйону "Херсон"  // Наддніпрянська правда. - 2014. - N 71(10 верес.).
Про учасників антитерористичної операції на сході України П. В. Мазура та В. В. Ковальова.

Україна посмертно удостоїла сімох херсонців-героїв // Наддніпрянська правда. - 2015. - N 1(9 січ.).
Про нагородження орденом "За мужність" III ступеня учасників антитерористичної операції на Сході України: Р. С. Салівончика (м. Каховка), В. В. Ковальова, П. В. Мазура, О. А. Пєшкова, С. А. Стадника та Р. О. Сторчеуса (м. Херсон).

"Герої не вмирають" (Владислав Ковальов) [Електронний ресурс] : [фільм вироб. ТРК «Скіфія» з циклу «Герої не вмирають…», присвяченого світлій пам'яті загиблих у зоні АТО земляків] / творч. група : А. Соболєва, Н. Лухньова, В. Рудаков та ін ; кер. проекту :  В. Долина, Н. Бічева, А. Марущак та ін. – Відеодані (35:50 хв.). – Телеканал Скіфія. – Опублік. 11.12.2015 р. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=BsoV75G5loM&index=2&list=PLQPC3Q_zwh4JrJKd8ZWPAUpsz05tXoUXx , вільний. – Назва з екрана.

Календар подій

1234 5 67
89 10 11121314
15161718192021
22232425262728
293031