ВАЛЕНТИН АВРАМЕНКО

український письменник-фантаст

Народився в Херсоні 6 липня 1973 року. З 1990 року навчався у Миколаївському кораблебудівному інституті, а 1995 закінчив Херсонський державний університет за спеціальністю «Історія». У 90-х роках брав участь в археологічних експедиціях на розкопках давньогрецького поліса Ольвія та на Мангупі, центрі середньовічної держави Феодоро.

Брати-письменники Олег і Валентин Авраменки 

Писав у співавторстві з братом Олегом Авраменко (1967 – 2018), якого колеги називали херсонським самітником. Сам же Валентин Авраменко повністю уникає публічності, останній раз з'являвся на фестивалі «Єврокон» у 2006-му році.

Брат Валентина, Олег, згадував: «Я завжди хотів видаватися саме українською, але з цим мені щастило дуже рідко». Почавши писати в улюбленому жанрі фантастики українською мовою, Олег виявив, що одне з іншим не суміщається. Молодим письменникам-фантастам тоді, на зорі Незалежності, лідери Спілки письменників щиро, по-батьківські, радили: «Хлопці, писати треба не про космонавтів, а про комбайнерів!». Хронологічно перший роман «Принц Галлії», брати написали ще на початку 90-х, але виданий він був лише в 2005 році. А у лютому – серпні 1998 року брати-фантасти спільно написали роман українською мовою «Сутінки Великих», який був перекладений російською мовою під назвою «Накануне Армагеддона» і пізніше став складовою частиною роману «Все Грани мира» (2000).

У співавторстві з братом Олег та Валентин Авраменки видали книги «Грани Нижнего Мира» (2000), «Звезды в ладонях» (2001), «Галактики, как песчинки» (2002), «Сутінки Великих» (2003), «Жменя вічності» (2004), «Игры Вышнего Мира» (2007), «Зруйновані зорі» (2007).

Майже ніколи не уточнювався внесок окремо кожного з братів у роботі тандему в конкретній книзі. Дослідники творчості відзначають схильність до симбіозу історичного, фантастичного та любовного романів, а також потяг до неймовірної масштабності та побудови складних багатогранних світів. Виходячи з чималої кількості технічних подробиць, під час роботи над творами, приділялося багато уваги вузькогалузевим питанням з астрономії, фізики тощо.

У пролозі до книги «Жменя вічності» читаємо: «Зорі видавалися мені такими близькими, такими досяжними. Вони заворожували, гіпнотизували, вабили до себе з надзвичайною силою. Дивлячись на них, я забував про все земне і думками злітав угору, в безкрайні космічні простори. Я не розумів, як люди можуть жити під таким чарівним небом і не думати про зорі, що сяють у височині».

А у романі «Зруйновані зорі» – пригодницькій оді необмеженим можливостям людства –  письменник говорить вустами одного зі своїх героїв: «Усі ці вогники є галактиками, віддаленими від нас на десятки, сотні й тисячі мегапарсеків. Нещодавно вони здавалися нам недосяжними, ми могли тільки мріяти про них. Та й тепер нам під силу дістатися лише до найближчих. Але колись настане час, і наші нащадки зможуть вибрати навмання будь-яку з цих цяток і долетіти до неї, хоч би як далеко вона не була. Я вірю в це – для людства немає нічого неможливого».