Народився 18 липня 1948 р. у Каховці в родині службовця. Закінчив Київський художній інститут (1972). По закінченні спеціалізованого вищого навчального закладу працював учителем малювання у школі (з 1972 року). З 1978 року працював художником-постановником на Київській кіностудії ім.Олександра Довженка. 

«Якби я не знав, що таке кіно, я б там не працював. У кіно є така «хиба», магічна, притягальна: завжди можна зробити дубль. У живописі це неможливо, хоч є олія, в графіці – ні, хоча є олівець, у театрі – ні. А в кіно – дубль… і це так чудово!» - так про свій вибір професії казав Олексій Левченко.

 Художник кіно, кінорежисер, сце­нарист

Працював у фільмах М.Михалкова, Р.Балаяна, В.Криштофовича, М.Мащенка, В.Попкова, В.Греся, М.Малецького, М.Бєлікова, М.Мащенка, М.Рашеєва, А.Матешка, О.Ітигілова, Р.Варньє, А.Яхніса Д.Фікса, О.Дулерайна, С.Карягіна, С.Горова. І.Грабара тощо.  Художник-постановник стрічок: «Своє щастя» (1979 р.), «Які ж були ми молоді», «Володя великий, Володя маленький» (1985 р.), «Самотня жінка бажає познайомитися» (1986 р.), «Чорна курка, або Підземні жителі» (1980 р.), «Будемо чекати, повертайся!», «Ніч коротка» (обидві – 1981 р.), «Які ж були ми молоді…» (1985 р.), «Карастоянови» (1983 р., т/ф, 4 серії), «Бережи мене, мій талісмане» (1986 р.), «Два місяці, три сонця» (1998 р.), «Любов до ближнього» (1988 р.), «Смиренне кладовище» (1989 р.), «Це ми, Господи…» (1990 р.), «Ха-бі-аси» (1990 р.), «День народження Буржуя» (1999 р., 15 серій), «Схід-Захід» (1998 р.), «Після війни» (1999 р.), «Той, що несе бурю», «Вечори на хуторі біля Диканьки» (обидві – 2001 р.), «Попелюшка» (2002 р.), «Самотні сусіди» (2003 р.), «Бункер, або Вчені під землею» (2006 р., 20 серій), «Червона перлина кохання» (2007 р.), «Полювання на Вервольфа» (2009 р.), «Лють» (2011 р., телесеріал), "Гайдамака" (2011), «Таємний щоденник Симона Петлюри» (2018), «140 децибелів тиші» (2020) тощо. 

Олексій Левченко - автор сценарію і режисер фільму «Луна» (1991 р.), режисер і художник кінокартини «Єлисейські поля» (1993 р.).

"В кожному фільмі я чомусь навчався: у режисера, оператора, художника-гримера, декораторів, організаторів… Усі творили оцю ауру дубля, повторення… Оцим повторенням я і захворів. Живеш тільки раз, не повторюється нічого. А тут повторюється: і дев’ятнадцяте століття, і двадцяте, і яке завгодно. Як чудово! Оце і є кіно".