український письменник, військовик, генерал-майор,
Член Національної спілки журналістів України
В’ячеслав Савченко народився 18 лютого 1969 року в місті Миколаєві. У 1986 році закінчив школу-інтернат спортивного профілю за кваліфікацією “Кандидат у майстри спорту з академічного веслування”. Вищу освіту здобув у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
1987 року почав працювати слюсарем у Миколаєві. У 1987–1989 рр. проходив строкову армійську службу в прикордонних військах на Закавказзі. Збудував кар'єру в органах державної безпеки (1989–2014), спочатку у Миколаєві як помічник коменданта, потім на офіцерських посадах у системі Служби безпеки України. З 27 березня 2010 р. В’ячеслав Іванович – начальник Управління СБУ в Херсонській області. Військове звання “генерал-майор” йому присвоєно 24 серпня 2011 року. Звільнився з військової служби в запас за власним бажанням 25 грудня 2014 року.
З листопада 2015 року по січень 2016-го В’ячеслав служив добровольцем на Сході України як інструктор (без військового звання) у батальйоні патрульної служби поліції спеціального призначення “Миколаїв”, перебував на ротаціях у секторах “А” та “М”. Потім був інструктором батальйону Національної гвардії України в Херсоні.
З жовтня 2016 року по листопад 2018-го В’ячеслав Савченко – позаштатний радник голови Херсонської обласної ради з питань безпеки та оборони, брав активну участь у діяльності підрозділів територіальної оборони області.
Хроніки хунти
В'ячеслав Савченко «за сумісництвом» блогер – автор мініатюр «Хроніки хунти», які писав, захищаючи Маріуполь, ще 2015 року.
"Свої фейсбучні нотатки я назвав «Хроніки хунти». Коли ми були вже в Маріуполі (грудень 2015 року), зі мною зв’язалися Інтернетом журналісти з Херсона: «А не могли б ви 29 грудня підійти в обласну бібліотеку? Ми вам вручимо відзнаку в номінації «Військові оповідання» – за вас проголосували читачі як за блогера року в Херсонській області». Для мене, буду відвертим – це абсолютна несподіванка. Кажу: не можу підійти фізично – я в Маріуполі (саме на посту стояв). Коли вже відбув на ротацію в січні, мені вручили грамоту й подарунок – чашку. Дуже вдячний, що організатори, по-перше, мене так стимулювали, а по-друге, показали, що правильним шляхом іду. Відтоді пішло й пішло… Допомогли близькі люди. Дякую дружині, яка давно мені казала – пиши. І друзі так само. А коли вже накопичилася критична маса – сів працювати", - розповідає В’ячеслав Савченко.
Він стисло, інколи просто кількома влучними словами або місткою думкою, повідомляє з фронту про особисто бачене й пережите – під Києвом, у Бучі…
Вчора стали на ніч у цьому будинку.
Він був мертвим…
Нелюди вбили його ракетою. Хлопці довго сперечалися, якою саме?..
А ранком ми пили в ньому каву – і будинок почав оживати. ЗСУ стали кров’ю, яка пройшла його серцем.
Диво воскресіння – в любові.
І у вірі.
Попереду ще багато місць, де ми маємо випити каву.
З любов’ю…
Христос воскрес!
І – Слава Україні!!!
Обійняв.
Іспанець.
Хроники хунты. Шеврон
Да... Кровь - не водица. Спасибо бабушке. Увидел в военторге и застыл.
"МАЛОН ЛАВЕ",- ответил посланнику персов Леонид на требование сдать оружие. Прийди и возьми.
Глянуть бы хоть на мгновение в глаза этого воина, царя-солдата, патриота. Мне бы хватило: ощутить, наполниться, вдохновиться.
Его поступок прямой, как копье. Без виляний и зэхеров.
Он руководствовался принципом: делай, что должен и будь, что будет.
Это дома, в тылу, были какие-то сомнения, переговоры, то ли праздновали, то ли отмечали...
Знакомая история, правда? Стара, как мир...
Решился, нацепил шеврон. Авансом, буду отрабатывать.
Слышу сквозь века призывный воинственный клич: -Ауп! Ауп! Ауп!!!
Мне бы солдатом, да в армию к такому царю. Впрочем, я уже солдат. Выходит, дело за малым. Где ты, Леонид?!!! Хочу глянуть в твои глаза, поверить, и пойти с тобою в бой. Теперь уже - за Украину.
... и будь, что будет!!!
13 грудня 2015 року
Хроники хунты. Праздничное.
Кусками интернет доносит поздравления. Открылось не все, но то, что я прочел, навеяло:
стая шакалов, подобрав даже тигренка, все равно вырастит шакала. Стая же тигров, подобрав шакаленка, воспитает в нем ТИГРА.
Не берусь решать, кто я, но точно знаю: меня воспитывают тигры. Это вы, - мой народ, народ Украины.
И значит, для меня еще не все потеряно... )
Праздничная открытка, вероятно, не очень красивая, но правдивая.
Тоже празднуем... )
С наилучшими пожеланиями, и любовью: из сектора "А".
6 грудня 2015 року
"… перелітні птахи повертаються додому, щоб вити гнізда весною. Ми ж повернулися взимку, - щоби захистити свої"
Від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну став на захист Батьківщини, як воїн-доброволець армійського підрозділу українських героїв-танкістів (“Галицьких левів”). "Того вечора ми вже не лягали спати, - готувалися. Був мандраж. Були сумніви і страх: за сім’ю і за себе. Так, дійсно, були, - кого і нащо мені обманювати? Втім, вже за кілька годин кожен із нас зробив вибір. Як і раніше, повторю: я - не герой. Але обрав бути поруч із героями. Добра, - своїм!Переможемо!!!" - говорить В'ячеслав Савченко.
Під час спекотної оборони Києва, 9 квітня 2022 року, письменник заспокоїв своїх читачів жартом у соцмережі Facebook, написавши: “Ситий вовк – собака”. І додав: “Маємо бути вовками. Поки що. Обійняв”. Оце фірмове письменницьке «обійняв» (аж ніяк не «вовче») і традиційне побажання «добра», як і закарбовані в читацькій пам’яті слова «ми – народ України» (з творів митця), вселяють силу й упевненість – наша нація здолає будь-якого ворога.
У листопаді 2022 року В'ячеслав Савченко разом зі своїми побратимами брав участь у деокупації рідного міста Херсон. "В Херсон нас тягне щось набагато більше, ніж оселі. То взагалі не про матеріальне, - якась неймовірна суміш любові, суму і люті. Як і у багатьох із вас. Сподіваюсь, скоро. Добра, - своїм!!!" Такий пост він розмістив на особистій Фейсбук-сторінці 10 листопада 2022 року. 11 листопада В'ячеслав Савченко поділився фото з коментарем: "День, який ми згадуватимемо решту свого життя. День, коли ми повернулися!" А вже 14 листопада 2022 року - "Херсон розквітнув синьо-жовтими кольорами, ніби завершилася найдовша і найстрашніша зима в житті нашого рідного міста. Втім, битва ще триває… Добра, - своїм! Решті… до зустрічі)".
Стежинами літературної творчості
В’ячеслав Савченко – автор трьох романів, написаних російською мовою: “Морской узел” (2018), “Морской узел-2. Бремя ангелов” (2020) та “Морской узел-3. Слезы ангелов” (2022). Сам автор так розповідає про свої твори: "Ці книги не тільки про війну. Вони про наше життя. Яким воно буде далі, залежить від кожного вже зараз. Ці книги, перш за все, - енергетика, емоції. Емоції майже трьох десятиріч роботи в українській спецслужбі, емоції шляху від солдата до генерала, емоції генерала, який знову, за примхою долі, став солдатом. Емоції східних ротацій у складі батальйону "Святий Миколай", емоції любові до кращої з жінок на землі і щастя народження дітей, - улюблених, обожнюваних мною. Емоції дружби і зради, емоції гріхопадіння і набуття віри. Все це в мені, - весь мікс, вся палітра фарб, якими я намагаюся чесно поділитися з читачами на сторінках своїх книг".
Роман «Морський вузол» – це перший великий прозовий твір цього автора. Узятися за перо його спонукало побачене й пережите в зоні проведення Антитерористичної операції на Сході України, де він служив кілька років тому рядовим інструктором-добровольцем. У романі чимало описів побаченого В'ячеславом та глибоких психологічних переживань.
«Я потрапив до батальйону «Миколаїв» на загальних засадах: четверта глава «Бастіон» написана про реальні події, там мало вигаданого, – зазначив генерал. – Два з половиною місяця була дуже важка служба – в нарядах добу через добу, що вкрай виснажувало людей і накопичувало втому. У романі пишу про це гостро, щоб порушити болючі теми і щоб на них принаймні звернули увагу. Особисто для мене ще й психологічно була непроста ситуація: генерал – формально найстарший (хоч погони там, звичайно ж, не носив) – потрапляє як рядовий інструктор у підрозділ, сформований на базі Миколаївського обласного управління МВС. Особовий склад батальйону – «збірняк»: солдати й офіцери різних родів військ, пенсіонери МВС… Правду кажучи, перший тиждень ходив… наче з-за рогу мішком прибитий – я просто мовчав. Усвідомлював, хто я, що я, куди потрапив. Там були хлопці, які мені в сини годяться. І були бійці, що пройшли по шість ротацій – у них я вчився (ми в чомусь своєму сильні, але ж війна – це зовсім інша справа).
Сам художній твір написано й видано російською мовою. Як пояснив В’ячеслав Савченко, цією мовою (так уже склалося) він спілкується в житті й нею «говорить більшість прототипів героїв роману», а дехто з них і нині в бойовому строю – боронить національну державність на Сході України.
«Художні образи героїв твору – збірні, брав потроху від різних людей, – розповідає автор «Морського вузла». – Не треба шукати там мене чи когось іншого… Найбільш цільно виписаний, вважаю, образ Ніки – я брав його зі своєї дружини. І не помилився. Уявіть ситуацію: 2014 рік, я в розпорядженні, «героїчно» сиджу і дивлюся в телевізорі, як розгортаються події, як зусиллями країни-агресора розповзається південно-східними областями України так звана руська весна… Моя дружина, вважаю, не пішла тоді на війну добровольцем лише тому, що мала тримісячну дитину на руках. Це єдине, що її, мабуть, стримало. Отож дивилися телевізор, чергова якась вакханалія на Луганщині з «обранням народних губернаторів»: того – туди, цього сюди, а в Херсон – якогось Дениса… (прізвища раніше не чув і не знаю). Дружина в цей час щось готувала на кухні, різала ножем (я запам’ятав ту мить – це доленосні речі) і раптом вона кидає ніж на стіл і різко обертається до мене: «Ти збираєшся, нарешті, щось робити?!» Послухайте! Мені після того залишилося тільки зібрати мішок, купити спорядження і йти воювати…
Катана (героїня роману) – є така реальна людина, живе в Херсоні, дівчина дуже цікава… Були прототипи снайпера Химери й деяких інших полеглих героїв. Друга глава виписана зі слів мого друга – Олександра Бондаренка – снайпера батальону «Донбас», який дивом залишився живим після трьох кульових поранень під час виходу з Іловайська. Ронін має аж двох прототипів. Сам я (чому й кажу – я не герой) у реальних боях не брав участі й не знаю, як би там повівся... Один з командирів розповідав про Іловайськ: відстрілювалися в депо, там частина бійців – стріляють, ще стільки ж під підвіконнями набивають магазини, а дехто – отак у підвалі (показує, що сидять, охопивши руками голови. – Авт.). Де був би я – не знаю, не можу сказати. Тому з дуже великою повагою ставлюся до людей, що воювали. Я спілкувався з хлопцями, які були на передовій і які ходили на «той» бік. Для мене вони – справжні герої. Я не міг про них не написати. Це був потужний емоційний посил»...
Роман має успіх серед читачів і критиків. Наприкінці 2019 року Вячеслав отримав премію імені Богдана Хмельницького у номінації «Літературні твори військової тематики».
«Коли пишеш книжку – весь час у творчому процесі, живеш життям своїх героїв, – сказав В’ячеслав Савченко. – Якось прокинувся о третій ночі й подумалося: якщо є роман, то чому не бути пісні? Накидав слова, вранці надіслав Сергію Кузіну – радіоведучому, людині творчій і патріотичній. Сергій Васильович оцінив: «Годиться!» Музику написав наш херсонський композитор Валерій Сітак, а Сергій Кузін виконав пісню.
Нагороди за мужність і творчість
В’ячеслав Савченко став переможцем в одній з номінацій V Щорічного конкурсу блогерів і громадських журналістів Херсонщини від співтовариства “Інформпростір Херсонщини” за постійну авторську рубрику “Хроніки хунти”, яку вів на своїй сторінці в соцмережі Facebook (2015). Був учасником кінофестивалю “Золота панда” у Китаї з фотофільмом “Сузір'я тигра”.
Нагороджений орденом Данила Галицького (2012), медаллю “За бездоганну службу” (2005), отримав почесну відзнаку Оперативно-тактичного угруповання “Маріуполь” “За оборону Маріуполя” (2016) та премію імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва (2019). Нагороджений медалями та іншими відомчими заохочувальними відзнаками СБУ.
"Не втомлюся повторяти: немає армії без народу, як не буде і народу без армії. Для мене честь бути в одному строю з левами ЗСУ, - в будь-якому статусі, на будь-якій посаді, або, навіть, без неї. Честь воїнам, - чоловікам і жінкам, - що боронять країну! Схиляю голову перед тими, хто пішов у вічність… Слава героям! Слава ЗСУ!!!", - каже генерал, воїн, письменник В'ячеслав Савченко.
Твори
Морской узел : [роман] / Вячеслав Савченко ; [гл. ред. О. В. Красовицкий ; худож. оформ. Е. А. Гугалова]. – Харьков : Фолио, 2018. – 285, [1] с.
Морской узел – 2. Бремя ангелов : [роман] / Вячеслав Савченко. – Киев : Простир , 2020. – 309, [2] с. : ил.
Морской узел – 3. Слезы ангелов : [роман] / Вячеслав Савченко. – Киев : Простир , 2022. – 272 с.
Про життєвий і творчий шлях
Генерал-майор В'ячеслав Савченко: “Життя – Батьківщині, честь – нікому” / записав Володимир Менисенко // Кахов. Зоря. – 2012. – 22 берез. (№13). – С. 4.
Інтерв'ю з начальником управління Служби безпеки України в Херсонській обл.
Сорокина Елена. Творчество по-херсонски, или когда хобби становится искусством / Елена Сорокина // Херсон. факти. – 2015. – 24 квіт. (№15). – С. 6.
Про творчий доробок начальника управління Служби безпеки України в Херсонській обл. В. І. Савченка – відеопроєкт “Яськіна троянда”, присвячений дітям та їх сприйняттю життя та фотопроєкт про історію кохання двох дорослих людей.
Шевченко Сергій. “Морський вузол” В'ячеслава Савченка “на колегії СБУ” / Сергій Шевченко // Культура і життя. – 2019. – 14 черв. (№23/24). – С. 11.
Про презентацію книги в книгарні “Довженко. Книги. Кава. Кіно” м. Києва.
Маляренко Олена. "Морской Узел" - дебютный роман генерала Савченко // X-кілометр. – Електрон. дані. – Режим доступу:https://www.youtube.com/watch?v=Tp6NMG2oA-g. – Назва з екрану. – Дата публікації : 19.09.2018. – Дата перегляду : 11.02.2024.
Морской узел // Созвездие тигра: YouTube-канал. - Електрон. дані. – Режим доступу:https://www.youtube.com/watch?v=VVckaGdUzkU&t=246s. - Назва з екрану. – Дата публікації : 15.07.2016. – Дата перегляду : 11.02.2024.
Песня из фоторомана "Морской узел" // Созвездие тигра: YouTube-канал. - Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=jre2o9K62g8 . – Назва з екрану. – Дата публікації : 26.12.2016. – Дата перегляду : 11.02.2024.
