Закарбовано у вічність (про Миколу Каляку)

ЗАКАРБОВАНО У ВІЧНІСТЬ 

19. 12.1929

Моє життя іще не одцвіло,
Нових доріг щодня шукає.
Упевнено в руках держу весло
І човен на Дніпрі чекає.
М. Каляка.

Микола Михайлович Каляка – журналіст, прозаїк, драматург, поет, член Національної спілки письменників України, лауреат обласної літературної премії імені Миколи Куліша (2007).
Народився 19 грудня 1929 року в місті Херсоні в робітничій родині. Рано залишився без батька, який трагічно загинув, коли хлопчику було лише вісім років.
Під час окупації міста німецько-фашистськими загарбникам у роки Великої Вітчизняної війни був вивезений на примусові роботи до Німеччини. В кінці 1944 року опинився в австрійському концтаборі. Звільнений із неволі у 1945 році. Учасник війни. Повернувся у рідне місто і пішов працювати на завод імені Куйбишева слюсарем. Із 1948 по 1953 рік перебував на Крайній Півночі, будував у нестерпних умовах вічної мерзлоти Транссибірську залізницю Селехард – Ігарка. Саме тоді почав писати вірші російською мовою під псевдонімом Малорос.
Навчався в Московському інституті метрології і якості.
Закінчив Херсонський судномеханічний технікум. Чверть віку працював на суднобудівному заводі, де довгий час був керівником робкорівського поста, відповідальним секретарем заводської багатотиражної газети «Судосторитель» (1959-1964) та одночасно –членом редколегії обласної газети «Наддніпрянська правда».
Микола Каляка надрукував понад чотириста статей, нарисів, журналістських розвідоку у різних газетах і журналах.
На конкурсі обласної газети «Наддніпрянська правда» (1961) нагороджений журналістською премією за нарис «Здрастуй, майбутнє!». Із 2004 року і донині Микола Каляка є керівником літературного клубу «Елінг».

ТВОРЧИЙ ДОРОБОК

Микола Каляка автор книжок:
1993 – Гуморесок із херсонських стапелів «Не смішно».
1993 – Оповідання «Херсон не забуде».
1993 – Документального нарису з історії корабельного краю «Довічний хрест».
1994 – Збірки оповідань «Грот-щогла».
1996 – Оповідання «Моє перше кохання».
1997 – Смішні оповідки для малят «Звідки береться туман?».
1997 – Довідника «Шевченко і Херсонщина». (Історія. Люди. Долі.)
1998 – Збірка творів «Без тебе мені бракувало б повітря».
1999 – Довідника «Великі слова – велика сила». (Крилаті слова Т.Г.Шевченка).
1999 – Довідника «Шевченко і Херсонщина. Жива історія Наддніпрянського краю».
2000 – Збірки оповідань «Портрет на замовлення».
2001 – Збірки п’єс «Драматургія». (у двох книгах).
2001 – П’єси «Я вас любив». (Про любов Олександра Пушкіна до графині Собанської).
2007 – Художньо-мемуарного роману «Рукопис знайдено в каюті Ушакова»(твори з п’яти книг).
2008 – Роман-пам'яті «Осокори пам’ятають про все». 169
2002-2008 – організував і видав вісім випусків альманаху «Елінг».
2009 – Довідника у двох томах «Літературна лоція Херсонщини (ХVІІ – початок ХХІ століття).

ХУДОЖНЯ ПРОЗА

Любов до українського слова у нашого автора закладена ще з дитячих років, коли його мама залучила хлопчика до читання безсмертних творів Тараса Шевченка, коли найбільшим щастям і можливістю було – тримати в руках найкращий подарунок від неї : збірник «Кобзар» 1934 року видання; коли читав про знедолений народ і чув полум’яне слово Тараса Шевченка із закликом: «…вставайте! Кайдани порвіте!..»; коли слова Кобзаря так запали в душу, що впродовж усього свідомого життя стали орієнтиром і сенсом для нашого письменника.
Тож не дивно, що уже в зрілому віці, Микола Каляка не зречеться своїх уподобань і переконань і буде творчо досліджувати Шевченківський слід на теренах Херсонщини, у творчості інших письменників, побратимів по перу.Так, за багато років скрупульозного дослідження, збирання і впорядкування окремих матеріалів, з’явиться шевченкознавчий довідник (1997, 1999) «Шевченко і Херсонщина», а згодом – «Великі слова – велика сила» (1999). Це настільки копітка робота, що не перестаєш дивуватися ентузіазму автора-дослідника, його широкому спектру обізнаності і нескореному пошуку. М. Каляка з’ясував і навів низку інформації, яка стосується як видатних постатей, відомих у нашому краї: Миколи Чернявського, Бориса Грінченка, Софії Русової, Остапа Вишні, Олександра Довженка, Олеся Гончара, Миколи Куліша та інших, а й менш відомих, хто був пропагандистом творчості, ідей Шевченка, причетним до його поглядів і переконань на теренах Таврії. Він занурив нас у афористичний світ Шевченкового мислення, стилю письма, художньої образності у своїх статтях «Збуджені херсонським степом. Незвичайна знахідка», у книзі «Портрет на замовлення», де подається в дослідженні автора історія вірша Ол. Пушкіна «Я пам’ятник воздвиг себе…», або розвідка про О.Д. Тулуб та його онуку Зінаїду Тулуб, авторку роману «В степу безкраїм за Уралом» про період заслання Шевченка…
Ми відчуваємо, що сам автор мав велике задоволення від доторкання до творчості Кобзаря, його духовного світу і формувався, як особистість, під безпосереднім впливом Тараса-поета, борця, людини, особистості… Так поєднати минуле з сучасним, перекинути місток між творчістю поетів-класиків і сьогоденням, може небайдужа до життя людина. І таким постає перед нами Микола Михайлович Каляка.
Із творчого доробку якого ми переконуємося, що автор будь-якого оповідання, нарису, роману намагається слідувати заповіту Великого Кобзаря: «Борітеся – поборете!», вводить до своїх творів квіт-есенцію шевченківських гасел, наслідує їх у кожному своєму творі, радить іншим доторкатися своїм серцем до тих невичерпних скарбів.
Що характерне для малої і великої прози Миколи Каляки? Це, перш за все, її реалістичність, правдивість зображуваного, небайдужість до порушених проблем, до розкриття тем. Переважають у його доробку твори на робітничу тематику; показ життя і психології не лише дорослих героїв, а й – дітей, підлітків, школярів ; побуту, стосунків саме у тій сфері, яку добре знає автор, що пропущене через власну душу, виболіле і вистраждане особисто. Це оповідання із збірки «Грот-щогла»: «П’ятий «Б», «Без тебе мені бракувало б повітря», «Грот-щогла».
До збірки «Портрет на замовлення» увійшло 27 творів (оповідання, повість, розвідки, статті): «Одеська площа», «Толя Тендітний», «Піонерський галстук», «Перський бузок», «Я візьму її руку», «Клеймо», «Моє перше кохання», «Повінь 1953», «Кара», «Онук», «Бридливий», «Золотиста троянда», «Шлях життя» та інші.
У нарисі «Гордість Херсонщини» йде мова про будівництво в 60 – роках херсонського судна «Юрій Гагарін», зустріч екіпажу судна з представниками профспілок Австралії. Автор акцентує увагу на епізоді, як австралійка Дора Пітчер принесла на зустріч із українськими моряками свою поезію, як турбувалася про стан української мови у радянській Україні, захоплено розповідала, як була присутньою на відкритті пам’ятника Тарасу Шевченку в Канаді, яке відношення до української мови у її батьків-колишніх емігрантів з України. Навзаєм моряк- херсонець подарував Дорі від імені екіпажу книгу творів Кобзаря, що було для неї несподіванкою. Сюди увійшов і нарис «Я мить чудову пам’ятаю», де згадується знаменна подія 1859 року у Лейпцигу – нелегальне видання творів двох великих поетів Росії та України – «Новые стихотворения Александра Пушкина и Тараса Шевченко».
У збірку оповідань «Херсон не забуде», написану до 50-ти річчя визволення України від фашистських загарбників входять п’ять оповідань: «Богдан Квитка» (російською мовою), «Помста», «Піонерський галстук», «Останній день дитинства», «Перський бузок». Ці твори переносять читачів у роки окупації рідного міста німцями і румунами, розкривають їх звірства у Херсоні: розправи над мирними мешканцями острова, євреями, непокірними рибалками на очах дітей і підлітків, які не хотіли миритися з таким становищем. Криваві справи окупантів викликали у душах юних месників: (Толі Запорожчука, Петька Чернявського, Сашка Рубльова, Шури Падалка та інших) супротив і вони, як могли, чинили опір, ризикуючи життям, викрадали зборю у ворога, засипали пісок у стволи гаубіц, розклеювали листівки, хоча знали, яка небезпека чекає на їх дії. І тут автор вносить елемент своєї любові до творчості Тараса Шевченка на прикладі єврейського хлопчика Гриші (Гершка), який у перерві між розвантаженням вагонів із деревиною читав полум’яні слова Т. Шевченка із його «Кобзаря». Коли за цією справою його застав поліцай, він виривав із рук дитини книжку, погрожуючи розправою. Цей епізод зацікавив гітлерівця.
Такі твори несуть не лише пізнавальне, а й виховне значення для підростаючого покоління, учать шанувати рід, родину, країну.
У нарисі «Слово народне» автор подає Шевченкову оцінку творчості Юрія Лермонтова, зокрема вірша «Выхожу один я на дорогу».
У 2008 році Микола Каляка надрукував роман-пам'ять «Осокори пам’ятають про вас» про херсонських партизанів із заводів імені Комінтерну, Куйбишева та юних героїв Карантинного у роки жахливої окупації міста німецькими та румунськими загарбниками під час Великої Вітчизняної війни.
Уже в передмові до роману автор писав: «То були важкі роки окупації. Дуже важкі !!! 940 днів і ночей Херсонщину топтали чужі ковані чоботи загарбників. Майже щоночі та щоденно наддніпрянці жили в глибокому тилу ворога. Поневіряння, недоїдання, щохвилинне очікування арешту, відправка на чорні роботи в Німеччину. Вулицями гуляла смерть. Все що відбувалося у долі рідного краю, у долі кожної людини окремо, було насправді»(с.2, 4). Широке коло подій знайшло відображення у романі.
Довгим був шлях цього роману до читачів від часу написання перших рядків до останньої крапки. Письменник пригадує: «Перші начерки роману з’явилися на початку 1964 року. Перший варіант був завершений у 1989 …і майже сорок мовчання» (с.286).
І на те були свої причини, – згадував автор. Заборонялося писати про труднощі, конкретні факти, називати прізвища безвинно страчених чи оббріханих людей, знищувалися рукописи, «зверху» велено мовчати. І лише, коли прийшла нова пора, народ піднявся з колін, почав розбудовувати незалежну державу, з’явилася можливість сказати правду про героїчне минуле, про тих, хто мріяв бачити власне місто, країну вільною і незалежною від будь-кого, хто ціною власного життя заплатив за мирне сьогодення.
Починається і завершується роман словами Любові Забашти:
… Проминуть роки й десятиліття,
Будуть інші люди на землі,
Тільки бережіть оті суцвіття,
Що ми їх ростили в бурі злі!
Ми можемо впевнено стверджувати, що Микола Каляка вписав у вічність сотні імен тих, хто був причетним до Слова, культури, духовності не лише рідного краю, а й історичних подій у державі Україна, у долі народу. Він написав і видав у двох томах колосальний довідник «Літературна лоція Херсонщини» (ХУІІ- початку ХХІ століття), де (за визначенням автора) запалено вічний вогонь нашої пам’яті для тих, хто захоче глибше познайомитися з неповторною історією літературної акваторії рідного краю. Ось думка видатного українського поета Бориса Олійника про цей задум: «Достойне діло. Потрібне. Спілкуючись із херсонською молоддю, я радів, що у вашому письменницькому морі не безлюдно, з’являються нові й нові поети, письменники, лоцмани своєї справи; впевнено прокладають нові траси, шляхи, випливаючи на високі словесні хвилі. Робіть!. За це Вам подякують нащадки»