Андрій Валерійович Пєтухов (позивний «Боксер») – Людина, яка стала «ангелом-охоронцем» там, де земля здригається від вибухів, а небо затягнуте димом. Він – справжній символ відваги. Уже понад два роки херсонець ризикує життям, евакуюючи цивільних, поранених та тварин, а також вивозячи тіла загиблих із «червоної» зони Херсонщини. Завдяки його мужності було врятовано тисячі життів.
Кожен виїзд Андрія Пєтухова – це не просто маршрут, це дуель зі смертю. Боксер переконаний: милосердя не має винятків. Він не чекає на накази чи дозволи. Його веде серце, що б’ється в унісон із болем понівеченої Херсонщини. Це Людина, яка вириває життя з лап війни саме тоді, коли надія майже згасла.
Андрій Пєтухов (позивний «Боксер»)
Херсонський боксер-професіонал, майстер спорту Андрій Пєтухов, маючи за плечима п’ять професійних боїв, після 24 лютого 2022 року змінив спортивну арену на волонтерську діяльність. Він поставив кар’єру на паузу, щоб присвятити себе допомозі країні та порятунку людей.
«Я не прагнув стати волонтером, а лише хотів бути корисним для Херсона, і саме так волонтерство до мене прийшло. Спочатку ми розвозили їжу, ліки, загалом допомагали з гуманітаркою, з поширенням важливої інформації. Усе це я публікував у соціальних мережах. Люди бачили, телефонували, писали – і так воно все передавалося. Було важко, бо все це робилося на звичайному легковому автомобілі», –розповідає Андрій.
«Знаєте, це була чи то дурість, чи то сміливість», – додає Боксер, згадуючи про своє рішення волонтерити.
З перших днів повномасштабної війни їздив до селища Антонівка Херсонської міської громади Херсонського району та допомагав місцевим, фільмував усе на телефон. Потім звітував про свою роботу в Instagram. У перші дні і місяці російсько-української війни мешканці Херсонщини, власники кафе і магазинів, телефонували Андрію і казали, що закриваються, просили забрати їжу, яка залишилася, аби роздати нужденним.
«Ніхто не виходив з будинків, тому що було дуже небезпечно. Ніхто не знав, чого очікувати», – згадує А. Пєтухов.
Після підриву окупантами Каховської ГЕС 6 червня 2023 року Андрій не зміг стояти осторонь. Щойно вода почала стрімко затоплювати вулиці Херсона, він об’єднався з друзями-волонтерами для рятувальної місії. Чоловік працював у найнебезпечніших точках. Основними напрямками їхньої роботи стали мікрорайон Корабел в обласному центрі та території Лівобережжя, де ситуація була найбільш критичною.
Волонтер ділиться спогадами: «Вода дуже швидко підходила. Спочатку я їздив на своїй автівці та дивився, що відбувається. Був у Гідропарку, Кіндійці, Річпорту та на набережній; проїхав усі села, розташовані поряд із Херсоном».
Андрій розповів, що евакуація проходила в дуже швидкому темпі: людей оперативно забирали, висаджували на березі та одразу поверталися за наступними. Аналогічно діяли й з тваринами: котів та собак перевозили й одразу передавали волонтерам і людям, які чекали на березі, після чого тварин відправляли до Миколаєва та Одеси.
З тимчасово окупованих Олешок Херсонського району хлопцям вдалося евакуювати десять дітей та стільки ж дорослих. Зазвичай за людьми їздили кількома човнами. Під час однієї з поїздок їх помітив російський дрон. Команда перебувала в очікуванні сигналу біля дерева, коли ворожий безпілотник почав стрімко наближатися. Волонтери негайно рушили з місця на великій швидкості. На думку Андрія, їх врятувало те, що на човнах були закріплені білі прапорці та символіка Червоного Хреста. Дрон не атакував і полетів геть, що дозволило рятувальникам продовжити роботу та успішно вивезти людей з лівого берега.
Херсонець згадує: «Була історія, коли евакуювали одну бабусю, вона не хотіла їхати, плакала сильно. Але ми її забрали і доставили до доньки. Нещодавно зустрів доньку тої жінки, вона дякувала, що врятували маму. Питаю, а як вона? А виявилось, що вона померла, не витримала стресу. І таких випадків дуже багато. Люди на нервах, погано сплять, їдять... Я… вже посивів, серце болить. Це важко дається, бо через себе все пропускаєш, коли бачиш цю реальність».
Найбільше волонтеру запам’ятався випадок, коли рятували 93-річного Вадима Соляника. «Ми посадили дідуся в човен і почався обстріл. Влучили біля нас, метрів за сто. Чудом вийшло так, що зачепило тільки дідуся, поранило в голову. Російська армія продовжувала обстрілювати, ми завели човен і почали їхати на сушу, адже підвезти пораненого до Корабельної площі змоги не було. Там його вже забрали військові та доправили до лікарні», – ділиться спогадами Андрій. З Вадимом Соляником він продовжує підтримувати зв’язок. Нещодавно провідував його у Києві.
Волонтерська діяльність Андрія з евакуації мирного населення активізувалася після деокупації Херсонщини. Поступово географія запитів розширилася на всю країну, що потребувало систематизації процесу. За роки небезпечної роботи він сформував власні правила підготовки, які допомагають рятувати життя та виживати в найскладніших умовах.
«Як готуюся до виїзду? Оглянув машину, щоб з нею все було нормально. Потім передзвонив військовим – запитав, чи чисте небо, яка загалом нині ситуація в тому населеному пункті чи на дорозі, куди збираємося їхати. Перехрестився і поїхав. Молюся сам і прошу інших молитися, щоб евакуація пройшла вдало. Бо коли потрапляєш у “червону” зону – мобільного зв’язку там немає. Це вже як рулетка: повезе чи ні. І, як показує досвід, везе не завжди», – пояснює Боксер.
Андрій розповідає, що дістатися вказаної локації – це найбільший виклик. Найнебезпечніший час – ніч і ранок, тому за можливості він намагається їхати вдень, але завжди все передбачити неможливо. Зізнається, до деяких населених пунктів вже знає кілька доріг та під’їздів.
«Зранку їхати дуже небезпечно: ворог знає, що саме зранку починається рух транспорту. У небі постійно висять дрони – вони ганяються і за старими, і за малими дітьми, тому деякі переходять жити до підвалів. Росіяни мінують дороги навіть дистанційно – підірватися можна за секунду. Удень хоча б є шанс побачити дрон, іноді може спрацювати РЕБ або можна встигнути вискочити з автівки й сховатися. Але зараз їх запускають на оптоволокні – на них РЕБи не діють.Але як би окупанти не стріляли – ми все одно не зупиняємо нашу роботу», – говорить Андрій Пєтухов.
Скріншоти з відео Instagram-сторінки Андрія Пєтухова
4 квітня 2025 року волонтер називає своїм другим днем народження. Того ранку в броньовану автівку, якою він вивозив людей із Кіндійки, влучив ворожий дрон.
«У квітні 2025 року я вивозив з "червоної" зони людей із собаками. Ворожий дрон влетів в автівку, прямо в мотор, коли ми рухалися. Якби бус був неброньований, то ми загинули б. Коли дрон нас зупинив, я одразу з’їхав на узбіччя і сказав: забираємо тварин і тікаємо шукати місце, де можна сховатися. Ми взяли їх і почали бігти. Дрони нас шукали, полювали, але врятуватися вдалося. Потім приїхав знайомий таксист Олександр – і нам пощастило вибратися живими. Цьому броньованому бусу було лише два місяці, але я вдячний, що він врятував наші життя», – згадує Андрій Пєтухов.
Волонтер отримав мінно-вибухову травму та контузію. Проте вже наступного дня знову поїхав на евакуацію звичайною автівкою, бо мав запити. Зізнається, було страшно, але відмовити людям не міг, адже розумів, що проживати у «червоній» зоні куди важче. Тоді вдалося вивезти до восьми людей з тваринами.
На своїй сторінці в Instagram він написав: «Сьогодні у мене був другий день народження. 4.04.2025 – день, який я запамʼятаю назавжди! День, коли у голові була одна думка "невже це все"… Неймовірна вдача супроводжувала нас у цю хвилину... Ми вижили і ми цілі – це саме головне і я дійсно щасливий від цього… Броньоване авто врятувало нам життя... Саме через броню авто винесло перший удар і нам вдалось врятуватись…».
Небайдужі люди розуміли, що броньований бус команді вкрай необхідний, і знову об’єдналися, щоб зібрати кошти на новий. Але за кілька місяців, у серпні 2025 року, волонтера знову атакували ворожі дрони і цього разу в селі Ромашкове Білозерської селищної громади Херсонського району. Спільними зусиллями авто вдалося полагодити.
Боксер називає однією з найважчих евакуацію 4 лютого 2026 року з Берислава. Рятувальна місія перетворилася на дводенне виживання в пастці під вогнем. О 06:45 ранку, коли шестеро з десяти жителів, яких мали евакуювати, були в мікроавтобусі, Андрій побачив у небі великий безпілотник. Почалася боротьба за життя.
Волонтер пригадує: «Це мав бути черговий виїзд, але він став одним із найважчих у нашому житті. Під час евакуації ми потрапили під ворожий обстріл. Спочатку прилетів дрон на оптоволокні, який неможливо заглушити звичайним РЕБом. Дрон! Ховаємося! Потім пам’ятаю, що зробив два-три кроки і впав. Пролунав вибух, я перелякався. Потім наш квадрат накрили з артилерії».
Попри контузію Андрія та поранення його напарника Сергія, вони почали рятувати людей з понівеченого авто. У результаті обстрілу одна маломобільна людина загинула на місці, іншу поранену жінку вдалося евакуювати до укриття. Через високу інтенсивність бойових дій та постійну загрозу (включно з прямим влучанням БПЛА та артилерійськими ударами) група перебувала в ізоляції у «червоній» зоні понад дві доби.
«Я розумів, що потрібно вижити. Треба кудись бігти, шукати місце, бо нас будуть вбивати. Потім було ще 11 скидань на автівку. Дрони-"ждуни" посідали навколо. І близько 10 ударів – з артилерії, "Градів", танка – чим тільки не били по цьому сектору. А там були просто звичайні люди, які хотіли виїхати», – зазначив Боксер.
Група людей сховалася у найближчому підвалі. Найстрашнішим була невідомість і відсутність зв’язку. Перша спроба прориву зірвалася, але наступного дня українські захисники змогли витягнути групу з пекла. Ціною цього порятунку став повністю розбитий евакуаційний бус та втрачена техніка, яка щодня допомагала рятувати життя.
Всупереч усьому Боксер говорить: «Ми пережили два з половиною дні пекла. Але ми не зупиняємося. У нас просто немає на це часу. Війна триває…».
Незважаючи на втому, Андрій Пєтухов не полишає робити добрі справи у своєму місті та проводити евакуацію. Каже, що просто не може зупинитися. Всі його знайомі підтверджують: він надто впертий, щоб здатися. Волонтер мріє, як і всі українці, щоб війна закінчилася і повернувся той спокій, що був до повномасштабного вторгнення.
Боксер наголошує: «Ти вже радий тому, що прокинувся у фронтовому місті, бо не знаєш, чи це станеться. Лягаєш спати, тільки і чуєш сирени, тривоги, вибухи від КАБів. Зранку прокидаюся, виїжджаю туди, куди кличуть. Щось десь горить, десь приліт в будинок, дрон когось убив. Повертаюся лише ввечері. Робота є постійно».
Життя на межі секунди – так сьогодні виглядає Херсонщина. Тут усе вирішує швидкість: чи встигнеш добігти до укриття, чи встигнеш евакуюватися під обстрілами. Це відчайдушна боротьба за життя, де зволікання коштує надто дорого.
Андрій говорить: «Намагаюся дуже швидко реагувати. Коли є заявка, люди просять, плачуть, я кидаю все і їду. Їду витягувати живих і неживих людей, тварин...». Волонтер додає: «Щодня може бути від п’яти до десяти евакуацій – і живих людей, і тіл. І все в різних напрямках: Томина Балка, Кізомис, Станіслав, Херсон, Берислав, Антонівка та ще безліч інших. Нещодавно ми вивезли три тіла загиблих людей, одну жінку, чоловіка з пораненням і ще одну людину (з хворим серцем) з Білозерки. З Микільського вивозили загиблого священника, який роздавав там гуманітарну допомогу, і під час цього його вразив російський FPV-дрон. А з району Склотари евакуювали песика, який був поранений через обстріл».
Волонтер порівнює поїздки в небезпечні зони з рулеткою, де ризик для життя є постійним. Найважчим моментом він називає відмову від евакуації. Не дивлячись на смертельну загрозу та наші зусилля, деякі люди залишаються або згодом повертаються додому. У таких випадках волонтери відчувають емоційне безсилля, адже примусова евакуація заборонена, і все, що залишається, – це надія на силу переконання.
«Ми приїжджали забрати тіло загиблого чоловіка, а його мати залишилася вдома і не евакуювалася. Через місяць дзвінок – мати теж загинула у будинку, сидячи за столом, уламки потрапили їй в голову і вона померла на місці. Тож вдруге виїжджали вже за нею. Одну жінку зі Станіслава я вивозив тричі до дітей у Херсон: вона підлікувалася і знову поверталася у “червону” зону, і ти нічого не можеш вдіяти. Є такі приклади. І родини з дітьми часто повертаються через скрутне фінансове становище, – розповідає Андрій. – Інший випадок – жінка приїхала з Києва, залишила дітей, щоб поїхати зі мною в “червону” зону на евакуацію батька. Він у розмові по телефону наче погодився, а коли ми приїхали – лаявся і не сів в автівку. Вона дуже засмутилася, плакала. Дорога була складною. Через пів року ми повернулися, щоб забрати його тіло. І таких історій десятки», – ділиться Боксер.
Херсонець наголошує на важливості максимальної зібраності під час евакуації. Його часто засмучує неквапливість людей: замість того, щоб за лічені хвилини завантажитись у машину, вони змушують волонтерів чекати та вмовляти їх. Він нагадує, що в «червоній» зоні кожна зайва хвилина очікування – це величезний ризик, адже ціною зволікання може стати людське життя. Саме тому, побачивши запит, Андрій кидає усе та вирушає на поміч.
Скріншоти з відео Instagram-сторінки Андрія Пєтухова
Діяльність волонтера не обмежується лише порятунком із небезпечних зон. Він забезпечує повний супровід переселенців – від логістики до пошуку прихистку. Завдяки співпраці з владою та небайдужими містянами, йому вдається розв’язувати питання розселення у шелтерах Херсона та знаходити житло для евакуйованих в інших регіонах України.
Кожна евакуація – це важке моральне випробування. Волонтери, окрім живих чи поранених, забирають і загиблих. Часто тіла настільки понівечені або змінені часом, що працювати доводиться в протигазах. Однак вони роблять все, щоб кожен отримав гідне поховання. Від емоційного вигорання Андрія рятують спорт, друзі та прості радощі життя.
«Щоб підтримати свій фізичний та моральний стан – займаюся спортом за першої ж нагоди. Можу боксувати, ходити на пробіжку. Бо досить часто доводиться виносити людей, і в такому випадку сили знадобляться. Також проводжу час з друзями: жартуємо, гарно проводимо час, можемо поїхати до сусідньої Одеси. Нічого надзвичайного. Такі дрібниці дають мені сили й допомагають триматися», – розповідає Андрій.
Сьогодні його кар’єра, як і життя мільйонів українців, поставлена на паузу війною. Але загартований на ринзі характер не дає опускати руки. Боксер переконаний: кожен виснажливий раунд тренувань у минулому був підготовкою до найголовнішого випробування – вистояти та дочекатися Перемоги.
Президент України Володимир Зеленський під час візиту до Херсона, присвяченого третій річниці звільнення міста від російських загарбників, відзначив державними нагородами українців, які проявили відвагу та самовідданість.
Серед нагороджених – волонтер Андрій Пєтухов, голова громадської організації «Бути добру на Херсонщині». Йому присвоєно орден «За мужність» ІІІ ступеня (Указ Президента №837/2025).
На своїй сторінці в соцмережі Боксер написав: «Дякую пану Президенту за таку високу оцінку моєї діяльності. Дякую моїм друзям, підписникам, всім, хто підтримує і допомагає, за можливість служити людям, підтримувати військових та рятувати життя. Вистоїмо! Боротьба проти зла триває».
Сторінка херсонського волонтера Андрія Петухова (Боксера) в Instagram рясніє попередженнями про «потенційно неприйнятний контент». Однак те, що алгоритми соцмереж маркують як шокуючі кадри, для мешканців прифронтової Херсонщини є щоденною реальністю. Андрій працює там, де межа між життям і смертю максимально тонка: у «червоних» зонах, куди через високий ризик практично не виїжджають навіть екстрені служби.
Під постійним прицілом російських дронів Боксер виконує подвійну місію. Він не лише евакуює цивільних із епіцентру обстрілів, а й бере на себе найважчу ношу – вивезення тіл загиблих. У той час, як цифрові платформи намагаються «захистити» користувачів з усього світу від жорстоких кадрів, Андрій Пєтухов щодня доводить: справжня мужність полягає в тому, щоб не відвертати очей від трагедії та рятувати людей там, де надія майже згасла.
Після успішної евакуації чотирьох людей із села Станіслав Андрій Пєтухов написав на своїй сторінці в соцмережі: «Сіро. Болісно. У кожному погляді – страх. У кожному русі – втома. У руках – сумки, в серці – уламки дому, який довелося залишити. Мені щиро боляче перед ними: за те, що не можу повернути їм спокій; за те, що вони змушені переживати цей жах; за те, що їхній біль став буденністю. Але ми не маємо права зупинятись. Коли за твоєю спиною чотири життя, ти не можеш дозволити собі слабкість. Ми маємо продовжувати боротьбу. Маємо триматися одне за одного. Маємо не дати болю стати тишею».
Інтернет-ресурси
1. andry_boxer [Електронний ресурс] // Instagram : [соц. мережа]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.instagram.com/andry_boxer/. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 20.04.2026.
5. Евакуація без права на помилку: як волонтери вивозять людей із «червоної» зони Херсонщини та окупованого Лівобережжя [Електронний ресурс] // Херсон плюс : [вебсайт регіон. телеканалу]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://khersontv.com/evakuacziya-bez-prava/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 20.01.2026. – Дата перегляду : 20.04.2026.
6. Лапіна Дарина. Херсонський волонтер Боксер отримав орден «За мужність» [Електронний ресурс] / Дарина Лапіна // Гривна : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://grivna.ua/publikatsii/hersonskyj-volonter-bokser-otrymav-orden-za-muzhnist. – Назва з екрана. – Дата публікації : 12.11.2025. – Дата перегляду : 20.04.2026.
9. Пєтухов Андрій Валерійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Петухов_Андрій_Валерійович. – Назва з екрана. – Дата публікації : 27.02.2026. – Дата перегляду : 20.04.2026.
1. Денис Христов та Андрій «Боксер» про забобони при евакуації, ждунів та емоційні моменти в роботі [Електронний ресурс] : [запис програми «Дачний Двіж» на каналі онлайн-медіа «РАМІНА»] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=N5gTmqYAE-M. – Назва з екрана. – Дата публікації : 04.11.2025. – Дата перегляду : 20.04.2026.
2. «Я відданий своїй справі на всі 200%», – історія херсонського волонтера Андрія Пєтухова [Електронний ресурс] : [інтерв’ю на каналі «Суспільне Херсон»] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=l7hw2hj4Jxg. – Назва з екрана. – Дата публікації : 17.06.2025. – Дата перегляду : 20.04.2026.
