ЮРІК СТЕПАНЯН

1958-2022

скульптор

Юрік Грантікович Степанян – відомий скульптор в Україні і за її межами, заслужений діяч мистецтв, член Національної Спілки художників України, власник численних нагород, дипломів та подяк, Почесний громадянин міста Херсон.
Народився майбутній скульптор у вірменському місті Капан 28 січня 1958 року. Доля послала цій людині немало випробувань, в тому числі і на вірність обраній справі. Ще в школі Юрік багато чим захоплювався: і спортом, і музикою, і ліпкою.
Основи художньої освіти отримав у Єреванському художньому училищі імені П.Терлемізяна, яке закінчив 1978 року. Закінчивши художнє училище в Єревані, юнак опинився в лавах тоді ще радянської армії у Хмельницькому в Україні. З 1979 по 1991 рік проживав у м. Санкт-Петербурзі - майбутній маестро мріяв продовжити освіту у славнозвісному Ленінградському (нині Петербурзькому) вищому художньо-промисловому училищі імені Віри Мухіної. Тоді Юрік Степанян і уявити собі не міг, яким тяжким і довгим виявиться його шлях до професії скульптора. Справа в тому, що у скульпторську групу набирали всього сім чоловік. А два місця з цього числа віддавались іноземним абітурієнтам. Юріку Грантіковичу випало шість років підряд здавати вступні екзамени (кожного разу не вистачало якоїсь половини бала), поки нарешті не став студентом. Щоб досягти своєї завітної цілі, жив у підвалах і мансардах, працював двірником, вахтером, будівельником, а весь вільний час віддавав творчості.  Він закінчив Вище художнє училище імені В.І. Мухіної. Під час навчання в «Мухінці» познайомився і потоваришував з багатьма відомими художниками, скульпторами. В майстерні професора Валентини Рибалко навчався не лише скульптурі, а й відкривав для себе свої можливості. Навчався в майстерні професора Валентини Рибалко. Згадуючи юність, говорив: «Сколько себя помню, хотел стать скульптором. С 5-го класса принял для себя такое решение. Потом было училище и длинный путь, который прошел. И никогда не было желания  сказать: зря все это. Это уже творческий образ жизни».
З 1991 року Юрік Грантікович ввійшов у художнє життя Херсона як скульптор, що постійно шукав нових художніх рішень і проявляв себе оригінальними ідеями. «Я пробовал все материалы: и мрамор, и песчаник, и гранит, много делал из бронзы. (...) Камень очень нравится – очень теплый, твердый. Это чисто профессиональные моменты – не люблю мягкий материал, который легко поддается. Когда приходится преодолевать – в этом что-то есть».
Скульптор активно працює в мармурі – «Мелодія кохання» (1994 р.), «Кокетка» (1993 р.), «Відродження» (1993 р.); в дереві – «Весна» (1994 р.), «Двоє», «Мрія»; в камені – «Звіздар» (1997 р.); в металі «Народження», «Біль» (1992 р.).
Захоплюючись пластикою Індії, Єгипту та Мексики, у своїх роботах намагався знайти сполучну ланку між античністю і сьогоденням. Яскравими прикладами такого поєднання є роботи «Викрадення Європи» (1999 р.), «Місячна соната», «Затемнення», «Притягання» (1999 р.). Серед найвідоміших робіт скульптора Степаняна «Оберіг» у Каневі, «Сфінкс» у кримському Партеніті, «Врата пам’яті» в Чернігові, «А. В. Суворов» у Голій Пристані. 
Степанян Юрік Грантікович відомий більшості жителям міста Херсона як автор пам’ятників «Дари Таврії» (2005 р.), «Червона калина» (2012 р.), «Цариця таврії» (2013 р.), «О.В. Суворов» (2009 р.), «Пам’ятник князю Потьомкіну Таврійському» (відновлений 2003 р.), 
Багато хто з херсонців та гостей міста бував на Центральному ринку, але далеко не кожному відомо, що символізує пам'ятник, встановлений безпосередньо перед головним ринковим павільйоном. Автор і творець пам'ятника Юрик Степанян віддав належне народам, які проживали в давнину на території сучасного міста Херсона та об'єднав в одній скульптурі форму скіфської ритуальної прикраси (пекторалі) і слов'янську богиню родючості, врожаю і достатку Ладу. Пам'ятник був встановлений на площі перед головним павільйоном Центрального ринку та отримав назву "Дари Таврії". Пектораль виконана з бронзи. Висота пам'ятника - 4,5 метра. Скульптурна композиція складається з трьох ярусів, кожен з яких має своє символічне значення. В центрі верхнього ярусу знаходиться куля, одночасно втілює щедру землю і тепле південне сонце, що дає життя всьому живому. Середній ярус займає богиня Лада в оточенні казкових птахів, яка тримає в руках плоди та колосся, а нижня частина пам'ятника символізує красу і багатства Дніпровських плавнів
Свої роботи порівнював з музикою: «Не все готовы слушать джаз или классические произведения. А когда ты в глине, камне или бронзе джаз играешь – извините, это дорого стоит. Есть вещи бесценные». Саме під джазові композиції Юрік Грантікович імпровізував мазком, розкривши себе ще як художник, проявивши неябияку майстерність у графіці.
Степанян Юрік Грантікович був доцентом кафедри дизайну Херсонського національного технічного університету. Творче натхнення черпав у своїх учнях, джазі та жінках. «Сколько раз я ломал, все переделывал заново!». Адже, як сам зазначав: «Я – скульптор. Люблю, когда меня окружает красота». Він намагався проникнути у таємниці людської душі і передати своїм творам життєву, гармонійну стійкість і оголеність.
Художник та скульптор Іван Буловицький каже, що художня мова Юрика Степаняна відзначається розкутістю та емоційністю. Він вміло використовує виразні можливості фактури матеріалу та гру світла. І все це ще більше підкреслює та доповнює його задум.
Степанян Юрік Грантікович неодноразово брав участь у республіканських і обласних виставках, був членом Національної спілки художників України (1995 р.), Заслуженим діячем мистецтв України (з 2012 р.), організатором симпозіуму скульпторів України «Легенди Таврії» (2013 р.), а 2015 року йому було присвоєно звання «Почесний громадянин м. Херсона» за значний внесок у розвиток монументального скульптурного мистецтва в місті, формування естетичних смаків херсонців.
Останнім проєктом видатного творця у Херсоні став пам’ятник Анатолію Малишевському – сліпому співцю з вулиці Суворова. 
Помер Степанян Юрік Грантікович 21 жовтня 2022 року у Херсоні, не доживши до деокупації міста-героя усього три тижні. Митець говорив: «Когда человек проходит какой-то путь, сначала бывает очень тяжело, но в конце концов появляется результат. И думаешь: наверное, так и должно было бы быть».