Післямова

Для каховчан Стефан Михайлович був духовним вихователем, неповторною особистістю. За 25 років духовної діяльності він встиг своєю любов’ю зігріти тисячі сердець, врятувати від морального розпаду сотні молодих сімей, вилікувати тисячі душ людей, прилу­чив­ши їх до таїнств православної церкви. Своїми пропові­дями і співбесідами він допомагав людям зрозуміти, що християнська православна віра – це релігія вічності – вона постійна, незмінна, має тер­піння, смирення, молитву, про­хання, любов і благодать Божу, всім допомагає й вселяє в душу Віру й Надію.
Протоієрей Стефан Щербан прикладом особистого жит­тя допомагав людям подолати кризу духу як най­страш­нішу кризу людства, яка породжує великі страж­дан­ня і душевні муки, негативно впливає на життя суспільства.
Він навчав людей у молитвах просити Бога дати можливість допомагати іншим, бо тільки через допомогу людям можна пізнати себе, тільки через спасіння інших можна врятувати себе.
Дякуючи мудрості отця Стефана, багато людей нашого часу народилися вдруге, духовно. І це не випад­ково. Нині відбувається радикальна зміна пріори­тетів у структурі системи цінностей усього людства, почуттєва система цінностей розпадається, народжуючи із своїх гли­бин­них надр культуру нового циклу із цінністю над­чуттєвої реальності – через Бога, душу, моральний закон.
І як висновок, можна сказати, що український народ незалежно від суспільного ладу і політичного курсу має своє незалежне мислення і мудрість серця. Незважаючи на те, що радянська влада більш як 70 років викорінювала віру в Бога, релігія, як форма суспільної свідомості, як певний вид духовно – практичного сприйняття світу, продовжує існувати й діяти. Завдяки таким носіям християнських цінностей, як отець Савелій, отець Йосип, отець Іоанн та кандидат Богослов’я Стефан Михайлович православна церква надавала і надає Україні велику допомогу у розбудові суспільного життя.
Із історії відомо, скільки добрих справ зробила церква, особливо монастирі для просвіти на Русі. Потім, в тяжкі часи татарського іга, саме релігійні діячі багато працювали в напрямку возз'єднання київських князів для перемоги над ворогом. Це була свого роду патріотична робота. Ім’я монаха преподобного Сергія Радонежского ввійшло в історію Русі як Великого подвижника і вихователя сили народного духу. Він у ХІVст.. оживив, розбудив моральні і патріотичні почуття народу, підняв їх дух вище звичайного рівня і благословив на перемогу над татарами Дмитра Донського. І битва на Куликовому полі 8.09.1380 р. завершилася перемогою наших предків – русичів. Була врятована наша нація.
Духовний вклад Великого світильника у спасінні свого народу від рабства 633 роки тому став традицією серед православних священиків та активістів церкви. І коли страшним лихом увірвалася на наші землі Друга світова війна то, не дивлячись на репресії, вони, як могли, Божим словом і молитвою захищали духовний клімат у суспільстві і його моральні засади. Зруйновані храми – собори та церкви, засуджені єпископи, монахи, активісти церкви, розгромлені сім’ї віруючих, посіяна ворожнеча між родинами на терені боротьби з релігією – все це як наслідок керівництва країною людьми ХХ ст. Роки незалежності створили інші закони, сфор­му­ва­ли інше ставлення до духовного життя народу, до церкви, до віруючих. Сьогодні майже в кожному селі і місті відро­джуються храми Господні. Піднімається і у нас на Свєт­лово двоповерховий красень. Нижній храм при­свячується Великомученику Георгію Переможцю, а вер­хній храм – Різдву Хрис­товому. Настоятелем храму є авто­ритетна у Каховці людина, учень отця Стефана Щербана – отець Мико­лай Бойко. (Спонсор будівництва – місцевий підпри­ємець, депутат обласної ради Ю.В. Горстка) [15].
Однак нині ставиться питання про викладання у школах православної культури, бо вона потребує захисту. Йде значний натиск нових релігійних течій і рухів, яких за останні роки з’явилося на нашій українській землі аж занадто багато. І боляче чути як деякі із них негативно говорять про наші православні святині – церкви та ікони, плюндрують наші українські традиції. Неприємно диви­тися, як члени цих громад, якими керують представники Заходу, вільно ходять по квартирах і заманюють людей у секти, які далеко не сприяють розвитку національної свідомості і культури
Новою парадигмою для християнства мав би стати Ісус Христос як моральний ідеал, – говорить професор Анатолій Колодний, – та, на жаль, поки що такого не сталося. Сьогодні людина на роздоріжжі численних релігійних конфесій та ідей. Вона цінує прагнення розуму до пізнання достовірних істин Христа, заохочення активної діяльності, чого багато в нових конфесіях, їй не подобається уже формальне виконання обрядових дійств, що буває характерно деяким нашим православним церквам.
Народу треба бути обережним у виборі серед нових ідей, щоб не помилитися у духовному виборі. За неточний вибір, за моральне помутніння суспільство неминуче розплачується катастрофою, – говорив духовний філософ Олександр Мень [12].
Ключ до правильного духовного вибору, до розв’я­зання наших духовних проблем дає наш український філософ – Г.С. Сковорода. Григорій Савич навчає, що лю­ди­на може стати духовною через самопізнання, самовдос­коналення й розуміння своєї істинної духовної природи, свого призначення на землі. У трактаті «Древній муд­рець» він вкладає в уста Едіпа завіт до свого сина: «Не будь нагл и бессовестен, ступай тихонько, жизнь есть путь опасный; приучай себя малым быть довольным, не расточай серце свое по наружностям. Учись собирать расточение мыслей твоих и обращай их внутрь себя. Счастие твое внутри тебя есть, тут центр его зарыт: узнав себя, все познешь, не узнав себя – во тьме ходить будешь и убоишься страха, где его не бывало. Узнать себя полно, познаться и задружить с собой сей неотъемлемый мир - истинное счастие, мудрость совершенная» [10].
Ідеї традиційного православ’я та українського генія Г.С.Сковороди могли б стати вихователями нашої нації, якби їх, в розумній мірі, включали в програми учбових закладів та засобів масової інформації.
Віриться, що Історія християнства тільки почина­ється, з кожним роком християнство буде міцніти і вдосконалюватися разом з новим життям.
Духовний потенціал українського народу – це найбагатший скарб, яким володіє наша держава, і ніякі серйозні зрушення в матеріальній сфері неможливі без глибокого усвідомлення цієї істини.