ПОЕТИ-ФУТУРИСТИ
ЛІВШИЦЬ БЕНЕДИКТ НАУМОВИЧ
[1887-1938] |
Бенедикт Лівшиць (первісно — до хрещення — по батькові — Наумович; 06.01.1887(25.12.1886)—21.09. 1938) — поет, перекладач, мемуарист. Народився в м. Одеса в заможній єврейській родині. Початкову освіту здобув удома під наглядом гувернера-бельгійця. Читав французьку поезію, знав напам’ять багато творів О.Пушкіна, зокрема в 7-літньому віці вивчив «Полтаву». З 1897 р. навчався в Рішельєвській гімназії. Захоплювався грецькою міфологією й «Метаморфозами» Публія Овідія Назона. Перекладав Квінта Горація Флакка. Тоді ж почав писати власні вірші (згодом, 1907, як зазначив у автобіографії, знищив усі ці рукописи). 1905 закінчив гімназію із золотою медаллю і поступив на юридичний факультет Новоросійського університету (Одеса). Перебуваючи під впливом сучасних йому радикальних ідей, брав участь у студентських заворушеннях, пов’язаних з революційними подіями 1905-1907 рр. в Російській імперії. За це був виключений з університету. 1907 року переїхав до Києва і продовжив навчання на юридичному факультеті Київського університету. 1908 року брав участь у київських «студентських заворушеннях» і знову був виключений з університету, однак невдовзі поновлений. Познайомився з художницею О.Екстер, захопився вивченням живопису, особливо сучасного йому французького малярства. 1909 вперше були надруковані вірші Бенедикта Лівшица в збірнику «Антология современной поэзии», випущеному у світ у Києві. Наступного року на запрошення М.Гумільова став співробітником журналу петербурзького видавця С.Маковського — «Аполлон» (1909—1919). Друкувався також у київському «Студенческом альманахе» (1910, кн. 1). Наступного року в Києві оприлюднив збірку віршів «Флейта Марсия» (одразу після її тиражування цензура конфіскувала увесь наклад — 150 примірників — через нібито «богохульство» автора, але невдовзі арешт був знятий). Як згодом згадував сам Лівшиц, у той час він повністю був «захвачен работой над стихом, живя по-настоящему только литературными интересами», однак «не допускал мысли, что это может стать профессией, и продолжал, правда чрезвычайно медленно, двигаться по рельсам, на которые попал еще в девятьсот пятом году, поступив на юридический факультет». Наприкінці 1911 р. О.Екстер познайомила його з художником і поетом Д.Бурлюком (1882—1967). Тоді ж на запрошення останнього він гостював у родинному маєткові Бурлюків на Херсонщині — у с. Чорнянка. Там познайомився з братами Д.Бурлюка — Володимиром (1886—1917; був художником) і Миколою (1890—1920; був поетом). Розбирав разом з ними рукописи поета і філолога-словотворця В.Хлєбнікова (незадовго перед цим останній кілька разів гостював у Чорнянці; у 1914 році Д.Бурлюк на основі цих та інших рукописів В.Хлєбнікова опублікував однотомник «Творения»). Саме під час перебування Б.Лівшица в Чорнянці в нього разом з Бурлюками з’явився задум на стикові поезії й живопису створити нову школу в мистецтві (її назвали за давньогрецьким іменуванням тутешніх, ще скіфських, земель — «Гилея»). 1912 закінчив Київський університет з дипломом 1-го ступеня. Від жовтня цього ж року як доброволець (що давало змогу скоротити строк обов’язкової служби до 1 року) служив у 88-му піхотському Петровському полку (дислокувався в с. Медвєдь (нині село Новгородської області, РФ). Перебуваючи на службі, не раз відвідував Санкт-Петербург, зустрічався там з Д. і М. Бурлюками, познайомився з В.Маяковським, який приєднався до складу створеної Бурлюками (як реалізація «чернянського задуму») групи кубофутуристів-«будетлян». Звільнившися зі служби, брав участь у першому публічному виступі кубофутуристів у Москві 13 жовтня 1913 р., друкувався в їхніх виданнях - «Пощечина общественному вкусу», «Дохлая луна», «Рыкающий Парнас», «Молоко кобылицы», «Союз молодежи», «Первый журнал русских футуристов». У цей час його захоплювали суто мистецькі проблеми пошуку нових можливостей творення поетичного тексту, який мав жити сам по собі.