Бакун Андрій

АНДРІЙ БАКУН
(1989–2025)

Стрілець-снайпер 197-го окремого батальйону 79-ї десантно-штурмової бригади

Андрій Бакун народився в м. Херсоні 8 червня 1989 року. Середню освіту здобув у школі № 14 (нині – Херсонська гімназія № 14). Своє життя хлопець вирішив пов’язати з морем. У 2009 році закінчив Херсонський морський фаховий коледж рибної промисловості та почав ходити в рейси мотористом. Згодом здобув диплом третього механіка у Херсонській державній морській академії.
23 лютого 2022 року Андрій Бакун саме повертався з рейсу, їхав додому нічним київським потягом. У дорозі, прокинувшись від дзвінка мами, дізнався про початок широкомасштабного вторгнення росії в Україну. На вокзалі в Херсоні було неспокійно. Дійшовши пішки додому, Андрій не зустрів там тата. Валерій Бакун працював тими днями на лівому березі Дніпра. Через бої на Антонівському мосту 24 лютого 2022 року чоловік не зміг потрапити до Херсона. Вдалося проскочити наступного дня, коли бойові дії на якийсь час зупинилися.
1 березня 2022 року Валерій пішов проводжати дружину на роботу. Батько не повернувся вчасно, тому на його пошуки вийшов Андрій. Так хлопець зустрів групу тероборонівців, яким вдалося вижити після бою в Бузковому парку. Він допоміг їм пройти до Херсонського державного аграрно-економічного університету.

• Мама Андрія згадує слова сина: «Мамо, я буду з хлопцями до кінця».

У той день Андрій допоміг і бійцям, які зустрічали росіян на в’їзді до селища Білозерки Херсонського району. Двом тероборонівцям він надав першу медичну допомогу.

• Чоловік розповідав: «Якраз перед тим, як почався бій, вийшов мій батько і зник. І я пішов його шукати. Вийшов із хвіртки на вулицю, побачив, як наші солдати відступають із парку. Вони спитали в мене, куди йти в бік “круга”, бо дорогу ніхто не знав. Я їм усе показав, потім побачив, що від них відстав ще один поранений, у нього скальп відірвало на голові. Я завів його додому, надав швидко першу допомогу, бо росіяни вже за ними гналися. І він теж дороги не знав, тож ми пішли наздоганяти його військових».

Не встигши прийти на поміч хлопцям з Бузкового парку, тероборонівці отримали наказ розходитися та ховатися.

• «Вони розгубилися. Усі ж не місцеві. Куди йти далі – не знали. Я вирішив завести їх у 46-ту школу неподалік. Там було укриття, де місцеві ховалися від обстрілів», – говорив Андрій Бакун.

Сховавши зброю, тероборонівці, як цивільні, по одному або по двоє пішли далі містом. Пішли всі, окрім Олега Ліщини із села Станіслава Херсонського району. Боєць навідріз відмовився залишати автомат.

• Андрій згадував: «Всі, окрім Олега Ліщини й мене, покидали автомати й розійшлися. Олег сказав: “У полон росіянам не здамся. Якщо дійде до того, я підірвуся гранатою”. Мені ці його слова сподобалися. Це була одна з причин того, що я лишився з ним і запросив до себе».
  Родина Андрія Бакуна чотири місяці переховувала Олега у своєму будинку. З міркувань совісті хлопець не міг залишити тероборонівця: «Він за нас воював, готовий був життя за нас віддати. Як я міг не допомогти йому, не сховати? Я б і інших забрав, але вони знайшли своїх близьких чи знайомих, до кого могли піти».

Влітку Олега забрала до себе сестра. А Андрій із батьками сховали автомати.
Під час тимчасової окупації м. Херсона чоловік зберігав у себе частину документів загиблих у Бузковому парку тероборонівців.

• Дружина Яна ділиться: «Андрій ще не раз повертався до Бузкового парку збирати рештки тіл та особисті речі хлопців. Тоді було багато мародерів, які грабували загиблих, і це його глибоко обурювало».

Після звільнення обласного центру від російських загарбників він передав ці документи СБУ. Тоді ж і дізнався, що сусід бачив, як він привів додому тероборонівця Олега Ліщину, але не видав їх окупантам.

Після деокупації Херсона Андрій вступив до тероборони, а пізніше – мобілізувався добровольцем до ЗСУ. Маючи інвалідність II групи, після заміни гомілковостопного суглоба у 2021-му році, чоловік приховав медичні документи, щоб піти на фронт. Служив стрільцем-снайпером у складі 197-го окремого батальйону 79-ї десантно-штурмової бригади.

Під час виконання бойового завдання у червні 2023 року на Херсонському напрямку поруч з бійцем вибухнув артилерійський снаряд.

• «Ми з моїм товаришем бігли в підвал під обстрілом ворога. І майже дісталися цілі (нам не вистачило секунд трьох, щоб заскочити в той підвал), коли поруч розірвався 152-міліметровий снаряд. Товариша вбило, а мене дуже важко поранило. Хлопці одразу ж витягли нас. Свідомість я не втратив. Мене відвезли до лікарні й там ввели у штучну кому», – розповідав Андрій.

Боєць отримав важке поранення спинного мозку та грудного відділу хребта, внаслідок якого втратив чутливість ніг і частини тулуба.
Першу невідкладну допомогу поранений військовий отримав у Херсоні, звідки його транспортували до Одеси, де прооперували вдруге. Наприкінці червня 2023-го року йому провели третю операцію у Львові. Шукаючи шанс на відновлення Андрія, батьки привезли його в Хорватію, де проходило лікування та подальша реабілітація поранених військових.

36-річний херсонський моряк та ветеран Андрій Бакун крізь рани, реанімації, важкі операції, транспортування та постійні болі боровся за життя до останнього. Попри зневіру і пригніченість, у військовому шпиталі за кордоном доля подарувала йому справжнє кохання. Доленосна зустріч з волонтеркою Яною Палигою у такий складний час реабілітації надала йому сил і віри у майбутнє.

• Яна згадує перші миті знайомства: «Йому було зле, всі слова лише дратували. Він мовчав, розглядав мене з-під лоба. Я вдала, що не помічаю цього. Сонце світило йому прямо в очі. Він щулився, роздратовано відвертався. Я зробила крок убік і затулила собою сонце».

Простий крок – і враз Яна стала тим сонцем для Андрія, що своїми промінчиками турботи осявало його дні. Історія почалася не з гучних слів, а з солодкого торта «Наполеон». Вона спекла цей десерт для Андрія. Такий необхідний жест турботи посеред щоденної важкої боротьби за виживання. У процесі спілкування вони з подивом виявили, що в мирному житті буквально дихали одним повітрям, не знаючи один одного. Яна навчалася і працювала в херсонській дирекції Укртелекому поруч із домом батьків Андрія. Вони жили в одному районі, щодня проходили повз одне й те саме інтернет-кафе і навіть мали спільних друзів.

• «Якби не Яна, то я, певно, вже з глузду з’їхав би. Ми з нею познайомилися після мого найважчого поранення. Як волонтер вона провідувала мене, підтримувала, привозила продукти. Ми з нею багато спілкувалися, у нас виникли взаємні почуття. Врешті запропонував їй стати моєю дружиною», – закохано говорив Андрій.

Своє кохання молоді називали «непланованим дивом». Вони наповнювали кожний день романтикою: влаштовували побачення, дарували один одному подарунки, писали листи.

• Яна захоплювалася стальним характером чоловіка: «Лікарі та медперсонал щоразу дивувалися його витримці, впертості й рішучості. Попри небезпеку, біль, десятки операцій і втому, він продовжував боротися».

Навіть у найважчі місяці лікування закохані вірили, що зможуть подолати всі перешкоди на шляху до щасливого майбутнього, вірили, що все вийде. Андрій, попри травми, продовжував рухатися вперед: опанував кібербезпеку, не припиняв вивчати англійську та повністю засвоїв хорватську. Яна завжди була поруч: у лікарняних коридорах, у реабілітаційних залах, у моменти сильного болю і тихих перемог. Вони будували плани: спільний дім, нове життя, донечка, яку хотіли назвати Марія. Та у серпні 2025 сталося різке погіршення, і батьки Андрія вирішили повернутися в Україну. Після чергової операції уночі 2 вересня 2025 року його серце зупинилося у військовому шпиталі Трускавця.

• «Два роки ми боролися за його здоров’я. Він проходив реабілітацію та лікування в Україні та в Хорватії. Нещодавно повернувся в Україну: два тижні був у Львові, а потім у Трускавці. У нього було дуже багато операцій та ран, які не заживали весь цей час. Андрій витримав дуже багато операцій з наркозом, приймав багато ліків, зокрема, знеболювальних», – поділилася Яна.
  З ніжністю дружина Захисника говорить: «Він був неймовірно відважний, сильний, справедливий, хоробрий і дуже люблячий та турботливий чоловік».

11 вересня 2025 року Андрія провели в останню путь у Миколаєві.
За проявлену мужність 10 травня 2023 року він був нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ. 17 листопада 2023 року Андрія Бакуна було нагороджено відзнакою Міністра оборони України – медаллю «За поранення». Мав медаль «Учасник бойових дій».

• «Для мене дуже важливо, щоб про нього пам'ятали й говорили, бо він був неймовірною, дуже сильною людиною, справжнім прикладом мужності, і я його безмежно кохаю», – говорить з теплотою дружина бійця.

Фото: медіаплатформа «Вгору»

Інтернет-джерела

1. Боєць, якому через поранення паралізувало ноги й пів тіла, зустрів у лікарні своє кохання: у воїна з’явився шанс знову ходити [Електронний ресурс // Житомир-Онлайн : [інтернет-портал]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://zhitomir-online.com/2025/04/23/boiets-iakomu-cherez-poranennia-paralizuvalo-nohy-y-piv-tila-zustriv-v-likarni-svoie-kokhannia-u-voina-z-iavyvsia-shans-znovu-khodyty.html. – Назва з екрана. – Дата публікації : 23.04.2025. – Дата перегляду : 12.12.2025.

2. Братущак Олексій. Про моряка з Херсона, який 4 місяці окупації переховував українського військового, а потім сам долучився до армії [Електронний ресурс] / Олексій Братущак // Hromadske : [соц.-політ. медіа]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://hromadske.ua/viyna/242192-pro-moriaka-z-khersona-iakyy-chotyry-misiatsi-pid-chas-okupatsiyi-perekhovuvav-ukrayinskoho-viyskovoho-a-potim-sam-doluchyvsia-do-armiyi?fbclid=IwY2xjawOkyO5leHRuA2FlbQIxMABicmlkETFyMDFqcWZDcTBvdGVNaE05c3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMD
M5MTc4ODIwMDg5MgABHqkBHRAKWcegHsDvOkBgmXdxKtTi4bQ9T2r-e-c-m_z97nPEBfajalWnXY_U_aem_
LgOHIDDh-BPaNcsVEMJkCQ. – Назва з екрана. – Дата публікації : 29.03.2025. – Дата перегляду : 12.12.2025.

3. Лісова Юстина. Херсонець, який в окупації переховував військового і про якого писало hromadske, помер, не одужавши після поранення [Електронний ресурс] / Юстина Лісова // Hromadske : [соц.-політ. медіа]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://hromadske.ua/viyna/251675-moriak-iz-khersona-iakyy-v-okupatsiyi-perekhovuvav-viyskovoho-i-pro-iakoho-pysalo-hromadske-pomer-ne-oduzavshy-pislia-poranennia. – Назва з екрана. – Дата публікації : 19.09.2025. – Дата перегляду : 12.12.2025.

4. Попович Олена. У Миколаєві провели в останню путь військового з Херсона Андрія Бакуна [Електронний ресурс] / Олена Попович // Суспільне Херсон : [інформ. інтернет-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://suspilne.media/kherson/1113838-u-mikolaevi-proveli-v-ostannu-put-vijskovogo-z-hersona-andria-bakuna/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 14.09.2025. – Дата перегляду : 08.12.2025.

5. Хоменко Олександр. «Хлопчику, вставай, мама плакати буде». Як збирали й ховали тіла загиблих тероборонівців у Бузковому парку в Херсоні [Електронний ресурс] / Олександр Хоменко // Hromadske : [соц.-політ. медіа]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://hromadske.ua/posts/hlopchiku-vstavaj-mama-plakati-bude-yak-zbirali-j-hovali-tila-zagiblih-teroboronivciv-u-buzkovomu-parku-v-hersoni?fbclid=IwY2xjawOkygFleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFyMDFqcWZDcTBvdGVNaE05c3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMD
M5MTc4ODIwMDg5MgABHqBdR3vkyra0bIooQ4hwszIq9jlIi93pHccw_8nQbBOKXRDmKHANwPFgZiUM_aem_
0i2shTylO_fhF7ER5FqFfg. – Назва з екрана. – Дата публікації : 15.12.2022. – Дата перегляду : 12.12.2025.

6. Щидловська Ганна. Боровся за життя до останнього. Історія героїзму та дивовижного кохання ветерана з Херсона Андрія Бакуна [Електронний ресурс] / Ганна Щидловська // Вгору : [медіаплатформа]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://vgoru.org/istoriyi/borovsia-za-zittia-do-ostannyogo-istoriia-geroyizmu-ta-divoviznogo-koxannia-veterana-z-xersona-andriia-bakuna. – Назва з екрана. – Дата публікації : 23.11.2025. – Дата перегляду : 12.12.2025.