Банк Іван

Іван Банк народився 21 червня 1986 року в селі Вільний Степ Полтавської області. Навчався у загальноосвітній школі с. Крутої Балки. Коли юнакові виповнилося 18 років, був призваний на строкову службу до лав Збройних сил України. Брав участь у миротворчих місіях в Косово та Югославії. Заочно здобув професію еколога, але за фахом не працював жодного дня. Любив грати у більярд і рибалити.

Весною 2014 року, з початку антитерористичної операції на Сході України, чоловік пішов захищати свою країну від проросійських терористів. У складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади прикривав вихід з Донецького аеропорту, виконував бойові завдання під Авдіївкою та Горлівкою на Донеччині.

У 2018 році військовий не продовжив контракт. Він почав працювати на аграрних підприємствах у м. Полтаві та м. Рівному. Але з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, після 24 лютого, чоловік повернувся в армію.

«Була довідка, що при оголошенні воєнного стану, він має з’явитися в частину впродовж 48 годин. Він з’явився у 95-ту бригаду в місті Житомир. Потім звільняв Київщину саме у складі 95-ї бригади: він був у Макарові й туди під білоруський кордон. А вже у квітні їх розформували, і він служив у 46-й окремій аеромобільній бригаді. І потім поїхали звільняти Херсонщину.
Під час повномасштабної війни додому приїжджав двічі: у квітні на добу, навіть менше, і потім 18 серпня – й 19-го ввечері поїхав.
Коли звільняв Київщину, то більш-менш частіше списувалися. А от коли на Херсонщині, то бувало що з ним понад місяць не було зв’язку, бо жив на позиціях і там неможливо було вмикати телефон: прилітала авіація і одразу крила “градом”», – розповіла кохана Івана Банка, Альона Філіпась.

Головний сержант був дуже відповідальним. Його не хвилювало ні особисте життя, ні здоров’я, найбільше переживав за інших. 29 липня автомобіль, в якому їхав Іван з побратимом, попав під танковий обстріл. Вони дивом врятувалися – ніхто не міг повірити, що вони вижили.

Героїчність воїна з позивним Банкір вражала. В Херсонській області він на квадроциклі провів танкову колону по замінованому полю.

11 вересня 2022 року в районі села Білогірка Великоолександрівської селищної громади Бериславського р-ну Херсонської області в результаті ворожого мінометного обстрілу Іван Банк отримав поранення. Наступного дня від отриманих поранень він помер у Березнегуватській центральній районній лікарні Миколаївської області. Захиснику назавжди 36 років. У нього залишилися батько, брати, сестри та кохана.

Поховали Івана Банка в рідному селі на Полтавщині. У червні 2023 року на 30-й позачерговій сесії Полтавської міськради було ухвалено рішення про перейменування вулиці Коваля на честь полеглого захисника України Івана Банка.

Захисник нагороджений орденом «Народний Герой України», орденом «За мужність» III ступеня, має багато почесних грамот і медалей за військову службу. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові Івану Банку присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» 29 вересня 2023 р. (посмертно).

Спогади волонтерів

У 2015 році в м. Слов’янську захисник познайомився з полтавкою Іриною Каптур. Жінка зі своїм чоловіком допомагали батальйону Івана Банка з ремонтом транспорту та медикаментами й необхідним спорядженням.

Волонтерка розповідає, що під час виконання бойових завдань військовий завжди намагався захистити від небезпеки своїх підлеглих: «Якою людиною запам’ятала? Справжній і надійний. Він ніколи не буде нікого просити: він сам все зробить. У нього була така риса, що все сам, і йому шкода було оцей «молодняк»: він їх весь час прикривав. Просив: «Оце ж в мене хлопчик 19-річний, сирота: візьми його – допоможи. У нього там така контузія. А ти для іншого хлопця, передай щось смачненьке».

«Після початку повномасштабної війни став закритіший: тільки писав, що потрібно. Виходив на кілька хвилин на зв’язок і все. Приїжджав кілька раз до Полтави: було помітно, що це не той Ваня. І очі вже не були такі веселі, як раніше... Знаєте, вже якась така була сірість в очах. Він же завжди усміхнений був, і його було легко розвеселити: ми щось розкажемо – і він вже сміється. Він же – дуже добра людина, це просто не передати словами, а після початку повномасштабної війни він вже менше посміхався», – згадує волонтерка Ірина Каптур.

З волонтером Євгеном Павленком зі Слов’янська Іван Банк теж познайомився у 2015 році. Через короткий час чоловіки стали друзями.

«Ваня – дуже цікава позитивна людина. Він міг повести за собою хлопців. Вони його слухались не те що зі слів: він поглядом глянув – і все... Була в нього така аура.

Дуже порядний, наша сім’я дуже сумує за Ванею. Ми з ним познайомились, допомагали йому. Потім у них був виїзд під Новгородське, зараз – Нью-Йорк (селище в Бахмутському районі. – Ред.); теж я своїм «бусом» їздив хлопцям допомагав: що просили – те й привозили. Літо тоді було, і в них там була проблема з водою, і я воду возив їм.

Потім було привітання на весілля: він нас запросив з Оленою. Ми їздили з дружиною в Полтаву: були там його друзі, хлопці його. Ми з ним дуже товаришували.

Все, що було на його відповідальності, він все тримав, він все знав. Якщо щось треба – завжди задавав питання, і все це по можливості вирішувалось.

Дуже відповідальний хлопець. Навіть був такий момент: у них в Слов’янську були зношені кулемети на БТРах. Вони замовили – наші чоловіки зробили. І потім Ваня сам це все встановив, і всі ці кулемети він прострілював», – згадує волонтер Євген Павленко.