Боєць з позивним «Кум»: пам’яті Героя зі Зміївки

Сьогодні, 17 березня, мало б виповнитися 44 роки Захиснику України Миколі Миколайовичу Марчаку, та йому назавжди 41…

У день народження Героя онлайн-проєкт «Херсонщина нескорена» нашої книгозбірні розповідає його історію, вшановуючи пам’ять про мужнього воїна.

Микола родом з мальовничого села Зміївка Бериславського району. Пунктуальний, великодушний, милосердний, вкладав максимум старань і сил, щоб допомогти друзям і знайомим. Добрий, щирий і чесний. Любив жарти. Справедливий до людей. Спраглий до правди. Не боявся братися за справу і доводив її до кінця. Це все про Миколу.

Коли росія нагло і підступно вторглася на територію України М. Марчак працював за кордоном. Він одразу почав планувати своє повернення додому, щоб стати у стрій і зі зброєю у руках захищати свою рідну землю. 17 квітня 2022 року Микола став на захист України. Відразу він не зізнався родині про своє рішення – піти на війну. Та всі, хто знали його життєві цінності, не були здивовані цьому вибору. Служив спочатку сержантом резерву, потім – стрільцем-санітаром у складі 28-ї окремої механізованої бригади ім. Лицарів Зимового Походу. Він прийшов у підрозділ свого кума Віталія, який представив новоприбулого хлопцям: «Це мій кум. Це хрещений батько мого сина Влада». Саме так військовослужбовець отримав свій позивний серед побратимів «Кум».

Боєць захищав Миколаївську область, звільняв рідне Правобережжя Херсонщини, потім – обороняв Донеччину. Кожен день на фронті був випробуванням, кожен день він бачив біль, втрати, смерть. Микола розумів, що за його плечима була Україна, була його сім’я, був маленький син, для якого він хотів іншого майбутнього.

21 березня 2023 року боєць перебував на нульовій позиції під Бахмутом на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, Кум разом із побратимами захопили російські позиції і двох ворогів у полон. Коли поверталися з полоненими, потрапили під мінометний обстріл в районі селища Курдюмівка. Вибух, уламки, біль…

«”Зі мною все гаразд. Спасайте Штурмана”, – це останні слова Миколи. – Таким добродушним і дружнім був наш Кум. Навіть в останню хвилину думав не про себе», – говорить побратим Віталій.

Він до останнього подиху залишався вірним українському народові та Україні. Всі, хто знали Миколу, завжди пам’ятатимуть: він був тим, хто дарував світло, хто жив гідно, хто залишив у серцях слід, що не згасне ніколи…

Герої не вмирають! Вони живуть у наших серцях вічно!

Вічна пам’ять і шана!

Детальніше ознайомитися з історією про життєвий шлях Миколи Марчака пропонуємо за посиланням.