Дніпрова Чайка – крила українського слова
Щорічно, 19 квітня, відзначається творче й натхненне свято – Міжнародний день поезії і творчого мислення. Воно спрямоване на популяризацію поетичного мистецтва, стимулювання креативного мислення та вшанування ролі поезії у збагаченні людського життя. До визначної дати фахівці відділу краєзнавства нашої Гончарівки провели літературні години «Дніпрова Чайка – крила українського слова» для здобувачів освіти Херсонської спеціалізованої школи №12 з поглибленим вивченням французької мови та Херсонської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №53.
Разом з учасниками заходів вшановували творчість Дніпрової Чайки (Людмили Василевської-Березіної) – видатної української письменниці, поетеси та громадської діячки, чия творчість стала символом українського Півдня. У своїх творах Дніпрова Чайка писала: «Сон мені дивний приснився: крила у мене зросли – дужі, широкії крила. В небо високе збиралась летіти, силу свою попитати, вільної волі зазнати, з розуму й волі вінець утворити – найкращого людського щастя вінець» («Снище», 1909 рік).
Попри значний внесок у літературу та активну феміністичну позицію, ім’я авторки довго замовчували через «незручні» для тогочасної влади погляди. Молода письменниця стояла на захисті знедоленого народу, української культури і мови в той час, коли діяв Емський указ, що встановлював жорсткі обмеження на використання української мови у культурній, освітній та видавничій сферах.
Присутні зрозуміли стійкі погляди Дніпрової Чайки, коли дізналися в якому середовищі вона виховувалася: секрет незламності Людмили Березіної криється в її родині. Поєднання шляхетного козацького роду матері та любові батька-священника до української культури сформували характер письменниці, визначивши її творчий шлях.
За участю запрошених говорили про ритмізовану прозу першої мариністки в українській літературі, що має повчальний характер. Скажімо, «Морське серце» – це повчальна легенда про двох братів: відважний молодший гине в морі, його сльози стають перлами, а кучері – коралями; натомість боягузливого старшого брата, який міг врятувати молодшого, але не зробив цього, карає море. Він гине, перетворюючись на «морське серце» – медузу, яку море викидає на берег, зневажаючи за боягузтво.
Аби відчути красу мови південної українки-мариністки, разом з присутніми прочитали уривок з оповідання «Дві крапельки»: «Море, могутнє, вільнеє море! Повне борні і одчаю й примар! Повнеє співу, і гніву, і чар! Вічне й мінливе, грізне й жартливе, скарбом даруєш, вщент окрадаєш, горнеш-чаруєш, жах наганяєш ти, чарівник-володар!».
Деякі літературознавці ставили талант Дніпрової Чайки вище, ніж талант Лесі Українки. Український громадсько-політичний і державний діяч та літературний критик Сергій Єфремов так оцінив новаторство поетеси: «Дніпрова Чайка витворила в нашій писемності особливий жанр символічних малюнків, у яких під зовнішніми реальними рисами раз у раз чується глибший зміст, таємниче порівняння між подіями в природі й людським життям».
Надихаючись глибиною кожного слова, разом зі здобувачами освіти шукали приховані символи у текстах Дніпрової Чайки. Це допомогло по-новому відкрити для себе постать письменниці, яку по праву вважають духовним символом Херсонщини. Тривале життя в нашому південному регіоні та непохитна відданість українській ідеї зробили її ключовою постаттю у становленні ідентичності краю.
У наш час творчий доробок Дніпрової Чайки – це не лише спадок, а й жива енергія, що спонукає нас мислити сміливо та відчувати по-справжньому.
