Бузковий парк. Весна, що пахне болем
До четвертої річниці з часу трагічного бою між бійцями Сил територіальної оборони м. Херсона та російськими військами працівники відділу краєзнавства нашої Гончарівки провели годину звитяги «Бузковий парк. Весна, що пахне болем» для учнів старших класів Херсонської спеціалізованої школи №12 з поглибленим вивченням французької мови.
1 березня 2022 року небо у Херсоні здригалося від вибухів. Коли повітря мало пахнути весняною свіжістю, воно пахло порохом, поступившись місцем диму та вогню, але воля народу виявилася міцнішою за ворожу сталь. Бій у Бузковому парку порівнюють із історією Героїв Крут. Оборонці Херсона, які входили до 194-го Білозерського батальйону 124-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ (нині – 34-та окрема бригада берегової оборони Морської піхоти), билися за життя на смерть.
Під час зустрічі всі присутні хвилиною мовчання вшанували загиблих захисників. Їх неоціненний подвиг – назавжди в пам`яті кожного херсонця.
Присутні переглянули відеосюжет про формування батальйонів територіальної оборони у перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну та відеоспогади уцілілого свідка, нині – військовослужбовця 34-ї окремої бригади берегової оборони 30-го Корпусу морської піхоти Військово-морських сил Збройних сил України з позивним «Острий».
Разом з учасниками заходу говорили про хоробрі серця, які прагнули захистити м. Херсон від російської окупації. Прослухали відеоспогади однієї із найгероїчніших та одночасно найтрагічніших сторінок оборони Херсона, якими поділились учасники бою та уцілілі свідки тих кривавих подій: Сергій Гаражко (позивний «Отаман») та Станіслав Вазанов.
Здобувачі освіти були зворушені історіями життя загиблих оборонців Бузкового парку: Олега Макарського, який підбив ворожий БМП; Олександра Непомнящого, який зазначав, що ховатись не буде і краще він піде воювати «… ніж такі, як наша дитина, які ще нічого не бачили і не знають…»; Олексія Ронського, якого мама за посмішку та веселу вдачу називала «Смайликом»; щирого, чесного, та небайдужого до інших «Юрія справжнього майстра» – Юрія Половʼюка, який загинув у тому нерівному бою в один день зі своїм керівником та наставником Віталієм Грозинським – віртуозом в радіоелектроніці та вчителем.
Олександр Ронський говорив: «Буду тримати оборону в Херсоні, щоб росіяни до нас не дійшли». І він стримав своє слово. Як і всі оборонці Бузкового парку – тримали оборону до останнього подиху.
Подвиг оборонців Бузкового парку став частиною історії визвольної боротьби Херсонщини та України. Там, де мали розпускатися квіти, ворога зустріли сталеві серця українців; там, де раніше цвіли сади, тепер проростає пам'ять про запеклу битву за волю. Подвиг незламних херсонців назавжди в наших серцях. Герої не вмирають – вони стають корінням нашої пам’яті…
Низький уклін та вічна шана нашим Захисникам!
