Херсон пам'ятає: мешканці діляться історіями про окупацію та визволення
Напередодні другої річниці визволення правобережної Херсонщини від російських окупантів мешканці міста згадують про ті страшні часи та про сьогодення.
Неможливо забути про те, як довелося жити в постійному страху за своє життя та життя близьких.
Хвилювання, сльози радості та безмежна вдячність…
Херсонці згадують українських захисників, завдяки яким вони знову можуть жити вільно…
ХЕРСОН, ВІЙНА І МОЄ ЖИТТЯ
КОХАН Сніжана, 16 років
Кохан Сніжана – учениця однієї з херсонських шкіл. З самого початку повномасштабного вторгнення проявила свою активну громадянську позицію.
Це був несподіваний, тривожний ранок...
Спочатку не всі зрозуміли, що відбувається насправді (мені на той момент було 12 років). Паніка, переживання, усі почали виходити на вулицю, збирати речі, відкривати підвали. Хтось сидів удома, адже всі думали, що це на кілька днів.
І ось вже підходить вечір... Ми стоїмо на вулиці та бачимо перший спалах, перші постріли та одразу забігаємо в підвал сусіднього будинку, сидимо деякий час в підвалі та дізнаємося, що відкрили підвал вже і в нашому будинку. Іду казати батькам, щоб теж спускалися.
Минуло два тижні з моменту вторгнення в країну. Ми перший раз вирішили з друзями вийти на вулицю, але це була одна із великих наших помилок... Гуляємо по нашому районі, повертаємо за будинок, а там... Ми завмерли. Стоїть щось типу «Камаз» з чоловіками у чорному, які запитують людей, де тут лікарня. На той момент у них були поранені. Ми підходили ближче, бо йшли в крамницю, і тут один з окупантів починає направляти зброю на нас. Саме з того моменту ми зрозуміли, що почалася окупація Херсона.
На той момент ми думали, що окупація – це найстрашніше, що може бути під час війни, але ми ще не знали, що далі буде гірше...
На жаль, для когось окупація стала заробітком та можливістю здобути посаду. Адже знаходилися такі люди, які були готові зробити все за російські кляті рублі.
Але дуже приємно, що було й багато херсонців, які допомагали нашим хлопцям, ставали партизанами. Серед них був і мій знайомий. І я дуже цим пишаюся. Саме завдяки таким людям, як ці відчайдушні херсонці, незапрошених гостей ставало набагато менше. Дев’ять місяців окупації вони партизанили, їздили зі зброєю та українськими прапорами. Це було небезпечно. Вони робили все, щоб у нашому місті не було окупантів.
Окупанти приїджали до нас у двір, заходили в наш будинок, шукали «потрібних» їм людей, викрадали машини, жили в будинках людей. Катували людей у підвалі, викрадали дітей, ходили наче в себе вдома, примусово казали робити паспорти російської федерації. Надавали виплати пенсіонерам, щоб ті подумали, які вони хороші та прийшли «звільняти», а насправді – обкрадали будинки. Влаштовували дитячі свята – знову ж таки, щоб удавати добрих.
Коли «запахло» звільненням Херсона, окупанти вирішили зробити типу евакуацію людей на Лівобережжя, але спочатку обікрали місто. Дуже багато людей почали виїжджати разом з окупантами, не усвідомлюючи, що насправді їх чекає. Навіть мої родичі хотіли виїжджати на Лівобережжя, але я нікуди не збиралася і їх відмовляла, бо мала погане передчуття. Добре, що нікуди не поїхали. Невдовзі у мене помер тато: його серце не витримало.
Коли окупанти втекли, через 2-3 дні почала доходити про це інформація, що їх в місті немає. 11.11.2022 року ми дізнаємося, що звільнили Херсон – нашій радості не було меж... Сльози щастя, нарешті український звʼязок, по всьому місту майорять українські прапори. Це неймовірні відчуття!
Але окупанти просто так Херсон не залишили. Перші обстріли почалися з інфраструктури. Два місяці після звільнення ми жили без світла, тепла, газу, питної води… Це була справжня школа виживання! Але ми витримали і вижили.
Згодом почалися перші великі обстріли, перші втрати, які тривають досі.
Нас це не обійшло. Прилетіло неподалік від нас два КАБи вагою 500 кг кожна. Результат – вибиті вікна, двері, скло, уламки...
Через деякий час довелося виїхати в інше місто через великі обстріли та тривалі вимкнення світла, щоб можна було якось продовжувати навчатися. Адже витримати цілодобові обстріли, які тривають уже понад рік, просто нереально. Сьогодні я ВПО, як і багато моїх друзів, однокласників, родичів. І війна триває. Я мрію повернутися до рідного міста, пройтися його тихими, затишними вуличками. Але для цього потрібно зупинити це зло, яке забрало у нас щасливе життя, дитинство, батьків. Ми хочемо жити у вільному, мирному Херсоні, в процвітаючій Україні. І я вірю: так буде!
ХЕРСОН, ВІЙНА І МОЄ ЖИТТЯ
БАРСЬКА Ганна, вчителька
Барська Ганна – вчителька, яка народилася і все життя прожила в Херсоні. Під час окупації залишилася в місті і нині перебуває вдома.
Серпень 2023.
Запах херсонської осені. Осінь 2023 року має особливий запах. Його не можна ні з чим порівняти. Це запах свободи! Ти йдеш вулицями рідного міста і вже не боїшся, що зараз тебе зупинять «старші брати» і змусять показати документи і телефон. Ти йдеш і насолоджуєшся красою свого рідного незламного Херсона з його неперевершеними мешканцями. Ввечері і вночі обстріли. Дуже гучно і лячно. А вранці місто прокидається і починає чепуритися. Супермаркети і базари запрошують покупців. По дорогах курсують маршрутки та тролейбуси, таксі. Місто хоче бути чепурушкою: комунальні працівники прибирають вулиці, а пустун-вітер їм допомагає. Він несе по дорогах і тротуарах купи жовтого сухого листя. Рятівники лагодять пошкоджені за ніч оселі, відновляють інтернет. Рідне незламне місто…
Жовтень 2023.
Останні дні теплого і сонячного жовтня. Ідеш по вулицях такого рідного і одночасно незламного міста, сумуєш. Дивляться на тебе печальні віконниці багатоповерхівок. Є вцілілі вікна, а багато віконниць без скла. Дивляться на тебе, наче благають допомоги. Адже пустун-вітер господарює в пустих квартирах, голуби в’ють там гніздечка. Ось біля багатоповерхівки зажурена дитяча гойдалка. Адже біля неї вже давно не збирається черга малюків. Але вона все ж таки сподівається, що хоч одна дитинка прийде до неї. Але… І тільки легенький осінній вітерець заспокоює гойдалку. Вона починає сама гойдатися, наче згадує мирні часи та своїх маленьких відвідувачів.
Жовтень 2023.
Кінець жовтня. Полудень. І начебто, скінчилося бабине літо, але погоди такі теплі, сонячні і тихі. Небо високе-високе і таке блакитне! А в повітрі летить павутиння. Воно скрізь: прикрашає гілочки дерев, осінні квіти, кущі, дроти, паркани. Дивна в цьому році осінь. Таке довге бабине літо. І навіть гроза в жовтні. Наче природа вирішила принести втіху незламним мешканцям такого рідного, але такого зраненого міста. Тримайся, мій неперевершений і незламний Херсоне!
