Книга поезій «Поклик до Спасу» Олександра Гунька

Олександр Гунько – поет, журналіст, публіцист, громадський діяч, член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України. Його життєвий та творчий шлях зазнав суворих випробувань під час повномасштабного російського вторгнення на територію України.

Світлина з Facebook-сторінки Олександра Гунька

Перебуваючи в умовах жорсткої окупації, автор відмовився йти на компроміси з ворогом, продемонструвавши непохитну громадянську позицію та відданість рідній країні. На початок повномасштабного вторгнення уродженець селища Чаплинка Каховського району вже багато років проживав у місті Нова Каховка та працював редактором ресурсу «Нова Каховка. City». Журналіст продовжував писати правду про своє місто, інформуючи читачів про події в Україні, Херсонській області та Новій Каховці, а також називаючи речі своїми іменами: війну – війною, окупантів – окупантами, загарбниками, орками. Через свою професійну діяльність та патріотичні переконання він зазнав переслідувань з боку російських спецслужб, пережив три незаконні затримання, допити й ув'язнення.

• «Цілий взвод у броніках, касках, із автоматами приїхав арештовувати одного пенсіонера», – ділився спогадами Олександр Петрович.

Його тримали кілька днів у кайданках, вимагаючи випускати газету в стилі російської пропаганди. Він рішуче відмовив, посилаючись на свій поважний вік і проблеми зі здоров’ям.

• «Звісно, ми всі думали, що війна буде недовгою. Всі сподівалися, що ось у наступному місяці нас звільнять. І так проходив місяць за місяцем. І кінець кінцем нам довелося виїжджати, тому що видно було, що війна затягується і невідомо, коли вона закінчиться», – говорив Олександр Гунько.

Журналісту вдалося виїхати з Нової Каховки, перебування в якій супроводжувалося постійною загрозою для життя. Повсякденність у місті проходила в умовах безперервного психологічного тиску: тривалих повітряних тривог, постійного переміщення ворожої військової техніки (БТРів, КамАЗів тощо), регулярних вибухів та жорсткого контролю з боку співробітників фсб. Разом із дружиною Олександр Гунько евакуювався до Львова. Організація логістики через 15 ворожих блокпостів тривала п’ять діб. Пізніше родина переїхала до Київської області.
У 2023 році в київському видавництві «Український пріоритет» вийшов друком поетичний щоденник війни «Поклик до Спасу». В основу книги лягла особиста історія автора – розповідь про незламність і виживання в полоні, яка згодом переросла в потужну творчу енергію. Травматичний, але героїчний досвід наклав глибокий відбиток на художню основу поезії, перетворивши збірку на маніфест духовного опору та внутрішньої свободи.
На обкладинці книги представлено світлину із однієї з херсонських церков. На ній зображено розстріляний російськими військовими лик Христа. За словами поета, це відображення головної ідеї його віршів.

• «Перший вірш я написав на другий день війни. А потім уже десь через місяць. Поки ми були в Новій Каховці, потім у Львові, я продовжував писати, вести такий поетичний щоденник. Це те, що я сам пережив насамперед, і це про ті випробування, про ті трагічні події, які випали на долю нашого народу. Ліричні герої цих віршів – це люди, які постраждали, люди, які воюють. Цей цикл віршів відрізняється від тих віршів, які я раніше писав», – розповідав Олександр Петрович про свою збірку віршів «Поклик до Спасу».

Поетичний щоденник війни являє собою глибоке філософсько-ліричне осмислення людського буття через витончені поетичні образи. Автор поєднує філософські роздуми, інтимну лірику та пейзажні замальовки, запрошуючи читача до розмови про духовність, сенс життя та божественну істину. Ця книга є щирою сповіддю, де через багату метафоричність та символізм розкриваються фундаментальні питання людського існування. Усе пережите, а також реалії війни України з московією поет втілив у художні рядки, позначені глибоким психологізмом і внутрішньою експресією. Разом з тим у книзі представлені найкращі твори останніх років. Для найвибагливішого читача тут є філософська, пейзажна й інтимна лірика з оригінальними метафорами, символами і оксюморонами, несподіваними поворотами думки. Олександр Гунько демонструє майстерність і поетичну зрілість у традиційних і білих віршах, верлібрах та алітераціях. Як завжди, його поезія лаконічна, образна і багатогранна. Книга має чітку шестироздільну структуру. Кожен розділ фіксує окремий етап трансформації людської душі: від первинного шоку війни до виходу у метафізичний простір і філософського осмислення буття.
У 2024 році Національна спілка письменників України номінувала збірку поезій «Поклик до Спасу» на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Перший розділ збірки «Над прірвою бою» відкриває поетичний щоденник війни. В ньому відображено драматичні переживання перших годин повномасштабного вторгнення та жах раптового руйнування звичного світу. Поетична мова творів гранично щільна й емоційно напружена. Вона майстерно передає атмосферу крайньої напруги, трагічні реалії передової та стан психологічного заціпеніння. Фокусуючись на екзистенційному досвіді війни, автор глибоко розкриває теми військового апокаліпсису, фатальної гри зі смертю та внутрішньої боротьби проти окупації. Через метафоричні образи, як-от «поклик до Спасу» (із поезії «Поклик»), поет утверджує незламність духу та здатність долати трагедію, поєднуючи особисті переживання з масштабним образом зруйнованої України.

У другому розділі збірки «Серед епічних думок» автор піднімає ліричного героя над суто побутовим, земним горем війни, переводячи погляд у макрокосмічний та філософський виміри. Переходячи від суто земних переживань до масштабних космічних роздумів, поезія поєднує метафізичний політ душі з глибоким національним корінням. На цьому етапі творчості, що демонструє зрілість поета, війна осмислюється як епічний етап існування всесвіту, перетворюючи історичну трагічність на філософський епос.
Олександр Гунько розмірковує про свободу, фатум і високу місію творця, де мрії розчиняються у вічності, а кожне художнє рішення має свою ціну. Письменник бере на себе сакральну відповідальність за творчість, усвідомлюючи вагу кожного «вбитого» слова (поезія «Доле, я вільний від тебе»). Попри масштабні космічні образи, у текстах чітко зберігається земна присутність людини, її свідомий опір світовим монополіям та незгасна духовна надія, що символізує образ свічі у фіналі поезії «Гібернація – впертий режим...».

Третій розділ книги «Зоряні світи» сягає піку філософського узагальнення, де особистий трагізм війни та окупації трансформується у масштабні метафізичні категорії. Назва розділу відсилає читача до космічного, позаземного погляду на людські страждання, де земні події стають лише частиною загальновсесвітнього сценарію буття. Автор досліджує екзистенційну самотність і прагнення душі вирватися з тенет земного болю, балансуючи між невідворотністю долі та жагою до духовної свободи. Поезії третього розділу про переживання, боротьбу, внутрішню силу людини, залізну стійкість перед обличчям ворожої орди та віру у майбутню перемогу.

Четвертий розділ збірки Олександра Гунька «Поклик до Спасу» під назвою «Послання владик» переводить фокус із зовнішнього протистояння та космічних масштабів у площину глибокої духовної регенерації та зцілення. Сама назва цієї частини символізує пошук вищих настанов, сакрального спокою та внутрішнього голосу, здатного підняти людину над пережитими жахами війни й окупації. Це поетичний вихід із темряви крізь катарсис, де провідною стає тема відродження життєвих сил. Розділ виконує функцію психологічної та емоційної реабілітації ліричного героя: після пережитих випробувань поет шукає порятунку в любові та музичній гармонії, які здатні відновити зруйнований внутрішній світ.

У п’ятому розділі збірки під назвою «Янголи мовчання» Олександр Гунько переводить поетичну оповідь у русло глибокого патріотичного самоусвідомлення та закоріненості в рідну землю. Після воєнного пекла, метафізичних злетів та інтимного зцілення автор звертається до образу Батьківщини як до священного, недоторканного простору. Назва розділу символізує німих, але надійних небесних охоронців, які оберігають українську ідентичність, історію та культуру навіть у часи найбільшої руйнації.

Шостий розділ книги «На ешафотах пам’яті» є концептуальним і драматичним фіналом книги, де спогади про пережите стають місцем суворого суду над минулим і водночас платформою для загартування духу. Назва розділу символізує болісний процес страти старих ілюзій на пласі історичної пам'яті. Переживши окупацію та полон, автор підноситься над особистою травмою, використовуючи глобальні культурні коди для опису світового хаосу та екзистенційного вибору людини.
Цей розділ є стилістичним завершенням збірки. Олександр Гунько відмовляється від класичних римованих форм, переходячи до інтелектуального постмодерністського верлібру. Спогади про окупацію та полон стають «ешафотом», на якому безжально страчуються ілюзії сучасного цивілізованого світу.