Вечір-спогад "Сонцебризний талант Володимира Куликівського"

           ..Недожив, недолюбив,  як треба,
             Недослухав небо чарівне...
             Чорних рамок  прямокутні ребра
            Обіймають те  байдуже “Не...”
            Рицарів сльозливої одежі
            В суперечці хочу запитать:
           Чи давно вже визначено  межі –
           Долюбить, дожити, доспівать?

 Ці рядки належать херсонському поетові Володимиру Петровичу Куликівському, якому б 18 вересня 2012 року виповнилось би 75 років. 22 вересня 2012 року у Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці  ім. Олеся Гончара відбувся вечір-спогад, присвячений творчості цього митця.
  Народившись у м. Балті Одеської області, Володимир Куликівський ще юнаком переїхав до м.Херсона, в якому швидко влився у літературний процес. Володимир Петрович стояв в одній шерензі з поетами - шістдесятниками. Саме тоді, у середині шістдесятих, з'явились його перші поетичні публікації, де молодий поет стверджує свою гідність і людську справедливість. Між тим Володимир Куликівський - один із найкращих поетів-ліриків із числа "шістдесятників".
  За своє життя Володимир Куликівський встиг опублікувати дві збірки ліричних віршів «Зелені ритми» та «Відтворення», а також дві чудові казки «Посварились місяці» та «Дубова рукавичка». Збірки «Казки» (яка була визнана найкращою у 2007 р.) та «Прощання з травнем» вийшли посмертно.
  Цікавою людиною був Володимир Петрович. Хто його добре знав, той, безперечно, зберіг у пам'яті дивні спогади про цього свого роду Дон-Кіхота: заклятого романтика, завжди здатного на різноманітні витівки і несподівані експромти. Своїми враженнями від зустрічі з поетом поділилася з присутніми Таїсія Миколаївна Щерба – письменниця, літературний критик.
Володимир Куликівський пішов дуже рано з життя, не доживши навіть до свого 50-річчя. Але своїм душевним поетичним словом він устиг привітати добрих і красивих людей і він устиг сказати своїй рідній землі останнє, прощальне слово:

І в мені, що життя не проспав,
Небуденна надія рясніє:
Я на землю не пилом упав,
А зерном, що в степах половіє.

Під час вечора декламувалися вірші Володимира Куликівського, лунали пісні у виконанні Олени Ткаченко – представниці літературного клубу «Лірники».