Дзвони Чорнобиля стогоном будять...

Гіркі чорнобильські дзвони не змовкають ось уже тридцять років. Ніхто не змирився з цією датою, ніхто не звикся з нею - ні в Україні, ані в цілому світі. Тривожні дзвони чорнобильської біди застерігають, нагадують. “Не питайся, по кому б'є дзвін...” - Чорнобильський дзвін б'є по тих, кого катастрофа знищила відразу, і по тих, кого знищила згодом, і по тих, кого поволі нищить досі.
Сиве пасмо волосся в золотавій короні Херсонщини, гіркий полин посеред пшеничного лану - це спогади про Чорнобильську біду. Вони незнищенні, невгасимі попри те, що від Чорнобильської зони до південної Таврії більше 700 км.
На території Херсонської області, за наявними статистичними даними, мешкає 4166 постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року, 2064 з них - безпосередні її ліквідатори. Одними з перших задачу з локалізації аварії почали виконувати чотири гвинтокрили Мі-8 херсонського вертолітного полку під командуванням досвідчених льотчиків Майора Валерія Іванцова, капітанів Сергія Семенова та Віктора Островського, старшого лейтенанта Сергія Пушкарьова. Наш земляк, Леонід Христич, вертолітник, який пройшов Афганістан, а  2 жовтня 1986 року разом зі своїм екіпажем загинув під час ліквідації. Цей перелік можна продовжувати дуже довго. Ми вдячні цим мужнім людям за геройський подвиг в ім'я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву. 
Сьогодні, 26 квітня, до 30-х роковин аварії на ЧАЕС у херсонському парку "Херсонська фортеця" відкрили пам'ятник жертвам чорнобильської катастрофи. Право урочисто представити пам'ятник жертвам Чорнобильської катастрофи надали ліквідатору наслідків аварії, Почесному громадянину Херсона Борису Нестерову та власне архітектору монумента В'ячеславу Громихіну. На фасаді будівлі комунального закладу "Навчально-виховний комплекс "Школа гуманітарної праці" Херсонської обласної ради відкрили меморіальну дошку ліквідатору аварії на Чорнобильській АЕС Леоніду Христичу.
Пам'ять про чорнобильску трагедію живе у серцях людей, спогадах, документальних фільмах та художніх книгах. Херсонська поетеса Надія Теленчук, яка зараз навчається у Німеччині, до річниці Чорнобильської трагедії написала вірш "Променеві. 1986":

Я та ще кільканадцять тисяч або мільйонів,
Які теж народились зі мною одного року,
Не застали пісень ні воєнних, ні похоронних,
Коли смерть по життю йшла слідами, все крок за кроком.

Почалось це не тридцять років тому – раніше,
Коли люди самі смерть закликали до співпраці:
Мирний атом. А що із того насправді вийшло?
Радіація.

Я не з того вже опроміненого покоління,
Я та ще кільканадцять приблизно такого ж віку.
В нас палає вогонь і в крові світить те ж проміння:
Ми щоразу його відчуваєм в ціні на ліки.

Ми його відчуваємо в ранніх пороках серця
Та у вузликах аденом, що під ним пригрілись.
Говорила бабуся: на інших людей не сердься,
Бо вони так само для когось колись горіли.

Я із тих променевих, що в квітні саджають квіти,
Сподіваючись, що проміння на них не стане.
Закарбована у безатомній пам’яті світу
Десь на Сході Європи ще досі не вщухла рана.

Я із тих променевих дітей, що жили вже після
І все небо безхмарне звалили собі на спину.
Ми не бачили день, як те небо дощем нависло
Й розлилось на людей назавжди загірким полином.

То біда на вигляд простого собі контракту,
Щоб електроенергії стало на кожну зиму.
Немала ціна за один нестійкий реактор,
Що не витримав: потужність трьохсот Хіросім.

Там бізони, зубри, лисиці, вовки і лосі –
Все відновлюється попри ціну таку велику.
А в людей в голові ще і досі не почалося
Те відновлення. Ну і хто ж тут насправді дикий?

Я із тих поколінь з чорним болем у вічний спадок,
З променевим кредитом, розстрочка на сотні років.
Те проміння, що в нас, ще горить у святих лампадках,
Над якими і досі нечутно стоять пророки.

Сьогодні схиляємо голови перед пам’яттю тих, чиє життя передчасно обірвала трагедія в Прип’яті!