Пам'ять у слові

 Жураківський В. "Ветерани"

 Любомська О. "У вечного огня"

 Шевченко В. "Свято Перемоги"

 Братан М.І. "Пісні з фронту"

 Шевченко В. "Де старий мій окоп?"

 Боянжу М. "Баллада о бескозырках"

Нижеголенко В. Спогади ветерана
 

Ветерани 

Теплий день проснувся вранці-рано —
Чорну землю обійняв розмай.
З парку Слави — купка ветеранів, 
Їхня пам'ять — наш передній край.
Пульсував вогонь, мов стяг багряний,
І вони згадали імена:
Рядових, сержантів, капітанів,
що забрала назавжди війна.
 
  Травень крок рівняв на ветеранів,
  В сивину вплітались біль і щем.
  І мовчали в день святковий рани,
  Тих, що йшли під кульовим дощем.
  Лиш кричали зморшками їх лиця,
  Закипала ув очах сльоза.
  Хто сказав, що їм війна не сниться? —
  Відболіли рани... Хто сказав?
 
  Василь Жураківський

 

У Вечного огня

У Вечного огня - не вечные цветы.
У Вечного огня - сменяются следы.
Сменяется трава, сменяется листва,
Рождаются о том все новые слова...
Придут - уйдут дожди, маршруты изменя,
И канут, как слеза, у Вечного огня.

Здесь школьники стоят - береты, автомат...
Здесь мальчики с решимостью солдат -
Как будто раны в них - те, давние - болят:
Так посуровел взгляд - уже не детский взгляд.
Минуты протрубят мелодию времен -
И строгий караул торжественно сменен.

  Но знать дано цветам у Вечного огня:
  Они - всего лишь луч негаснущего дня.
  Но знать дано дождям: они связуют нить
  С печалями веков, которых не излить.
  Но чувствует трава и в час предзимний свой
  Бессмертья глубину, как почву, под собой.

  Здесь детям для того в волнении стихать,
  Чтоб на часах земли минуту постигать,
  Узнать - они лиш часть раздумий и забот
  Огромности людской по имени народ.
  А коль народ велик - в обычном свете дня
  Они и сами - блик бессмертного огня.

 
Олена Любомська

 

Свято Перемоги

Уквітчала клечанням мати хату,
І чебрець послала на підлогу:
Заходилась матінка святкувати
День Перемоги.
На столі поставила в склянці квіти,
Рушники повісила над синами:
Для когось — герої, а для неї — діти,
Як вона для них — мама.
Відчинила повагом давню скриню,
Зодяглась врочисто, як до престолу,
Пов'язала хусточку темно-синю...
Привела малечу до столу.
Малюки слухняно снідать сіли,
А матуся лагідно: — Це — Васькові,
  Це — Петрусеві... Микольці... Пилі, —
  Льоні... Сенчику... Мовчки їла
  Дітвора пироги святкові.
  Над чужими дітками нахилилась:
  «Снідайте, снідайте, голубята...».
  Посміхнувся хлопчик:
  «Мабуть, помилились...
  Та мене ж не Петрусем звати».
  ...Зі стіни дивились сини-солдати.
  Хоч на фото — з нею,
  хвалити бога...
  Уквітчала клечанням мати хату,
  І чебрець послала на підлогу.
 
Василь Шевченко

 

Пісні з фронту

Агов, музики голосні,
Засватані естрадою!
У мене є для вас пісні,
Не знаю, чи порадую.
Мені з війни їх дядько слав
Із текстами і нотами.
І я по-своєму співав
Вдесяте, а чи всоте їх.
Про солов'їв недремних тих,
Котрі бійців тривожили.
Про даль і пил шляхів трудних,
Які в походах сходжені.
  Душі солдатської красу
  В душі несу — не сплинуло:
  За рідним домом світлий сум
  У заквіті ялиновім...
  Той спів у вас живе чи ні,
  Той біль на чужині —
  В Німеччині, в Німеччині,
  Далекій стороні...
  ...Сьогодні ВІА — шум і гам,
  Де не шукайте пристрасті.
  То як воно, питаю, вам —
  Пісні, що з фронту прислані?!
 


Микола Братан

 

Де старий мій окоп?

Я сьогодні піднявся бадьоро і рано,
І назустріч світанку — у врунисте поле:
Не тривожать мене, як в погоду погану,
Давні рани мої із прихованим болем.
Наче друзі, дерева вітають тепло,
Стелють килим барвистий і квіти, і трави:
Як в минулім, п'янять мене пахощі степу,
Од ріки повіва вітер-легіт ласкавий...
Де старий мій окоп, вірний захист від кулі?
Де згубились моїх побратимів могили?
Скільки літ промайнуло, як друзі поснули,
Скільки весен, — як в вічність вони відлетіли.
 
  Не затерти того ні літам, ні вікам,
  Як приходила смерть, і безсмертя, і слава,
  Як в атаки кидалася лава на лаву, —
  Наче хвиля на хвилю, — і гинули там...
  А живі — уперед! — їм ще йти та іти
  З перемогою в серці аж до Перемоги!
  Лиш дивились услід обеліски їх хрести —
  І очима свого, і очима чужого...
  Побратими загиблі! У серці тривогу
  Не дають вгамувати ті спогади давні:
  Я приходжу до вас, до окопу старого
  Крізь стодзвони полів, крізь метелицю Травня!
 
  Василь Шевченко

 
Баллада о бескозырках

Морякам Дунайской флотилии

Стою на берегу, где обелиск
Над вечною глубокою рекою.
Здесь моряки за город мой дрались,
И в тишине я слышу грохот боя.
Днепро мне дарит щедро паруса,
И теплоходы белые, как чайки, А я смотрю,
смотрю и вижу я,
Как бескозырки на волне качаются...
Мне кажется, что сквозь огонь и дым,
Из обожженннх дней плывут ребята.
По 18, 19 им —
Они присягу вьшолнили свято.
Пывут ребята, и ласкают их
Плакучих ив серебряные косы.
И бережно Днепро сынов своих
Из пламени в бессмертие относит.
Стою на берегу, где обелиск —
Над вечною глубокою рекою
Здесь моряки за город мой дрались,
И в тишине я слышу грохот боя.

Марк Боянжу


 

 

Спогади ветерана

Спадають   молоком   тумани
і осідають  на  траву.
Болять  і  ниють  мої  рани,
і в пам'яті, і на яву.
Мені   чомусь бува не спиться,
коли весь вечір дощовий.
Це чиста правда, це не сниться -
я з пекла вибравсь ледь живий.
Як  ветеран цим  не пишався,
з руїн  країну  піднімав,
Я сіяв хліб, я будувався,
про  відпочинок  забував.
А спогади, як дику грушу,
нічим  не  можна  заглушить.
Нащадкам   передати   мушу,
я відійду, їм треба жить.
Пройшло  вже більше  півстоліття,
а в моїм серці біль і щем.
Не раз в воєнне лихоліття
я гнив в окопах під дощем.
І на жарі, і на морозі
фашиста бив і далі гнав.
 

   Німили ноги у дорозі,
   звільнив наш край і ряд держав.
    Хотілося  сльозу  зронити,
   а інколи і вовком вить.
   Це, коли друг в бою убитий,
   і мені треба хоронить.
   Думками  линув все додому,
   де рідна  хата серед трав.
   Тоді я  забував  про  втому,
   матусю  рідну  обіймав.
   Костюм парадний, де медалі,
   в день Перемоги одягну.
   Не  відкладатиму  надалі,
   згадаю все про ту війну.
   Згадаю давне лихоліття,
   згадаю  мертвих  і  живих.
   Суцільне   те   кровопролиття  
   - останнім буде  хай для  всіх!
   Народам  треба  в  мирі  жити,
   щоб не лилась рікою кров.
   Я хочу келих свій налити,
   за дружбу  випить і любов! 

  Валентина Нижеголенко

 

Календар подій

     1 23
4 5678910
1112 13 14 151617
18 19 2021222324
25262728293031