Пам'ять у слові

 Жураківський В. "Ветерани"

 Любомська О. "У вечного огня"

 Шевченко В. "Свято Перемоги"

 Братан М.І. "Пісні з фронту"

 Шевченко В. "Де старий мій окоп?"

 Боянжу М. "Баллада о бескозырках"

Нижеголенко В. Спогади ветерана
 

Ветерани 

Теплий день проснувся вранці-рано —
Чорну землю обійняв розмай.
З парку Слави — купка ветеранів, 
Їхня пам'ять — наш передній край.
Пульсував вогонь, мов стяг багряний,
І вони згадали імена:
Рядових, сержантів, капітанів,
що забрала назавжди війна.
 
  Травень крок рівняв на ветеранів,
  В сивину вплітались біль і щем.
  І мовчали в день святковий рани,
  Тих, що йшли під кульовим дощем.
  Лиш кричали зморшками їх лиця,
  Закипала ув очах сльоза.
  Хто сказав, що їм війна не сниться? —
  Відболіли рани... Хто сказав?
 
  Василь Жураківський

 

У Вечного огня

У Вечного огня - не вечные цветы.
У Вечного огня - сменяются следы.
Сменяется трава, сменяется листва,
Рождаются о том все новые слова...
Придут - уйдут дожди, маршруты изменя,
И канут, как слеза, у Вечного огня.

Здесь школьники стоят - береты, автомат...
Здесь мальчики с решимостью солдат -
Как будто раны в них - те, давние - болят:
Так посуровел взгляд - уже не детский взгляд.
Минуты протрубят мелодию времен -
И строгий караул торжественно сменен.

  Но знать дано цветам у Вечного огня:
  Они - всего лишь луч негаснущего дня.
  Но знать дано дождям: они связуют нить
  С печалями веков, которых не излить.
  Но чувствует трава и в час предзимний свой
  Бессмертья глубину, как почву, под собой.

  Здесь детям для того в волнении стихать,
  Чтоб на часах земли минуту постигать,
  Узнать - они лиш часть раздумий и забот
  Огромности людской по имени народ.
  А коль народ велик - в обычном свете дня
  Они и сами - блик бессмертного огня.

 
Олена Любомська

 

Свято Перемоги

Уквітчала клечанням мати хату,
І чебрець послала на підлогу:
Заходилась матінка святкувати
День Перемоги.
На столі поставила в склянці квіти,
Рушники повісила над синами:
Для когось — герої, а для неї — діти,
Як вона для них — мама.
Відчинила повагом давню скриню,
Зодяглась врочисто, як до престолу,
Пов'язала хусточку темно-синю...
Привела малечу до столу.
Малюки слухняно снідать сіли,
А матуся лагідно: — Це — Васькові,
  Це — Петрусеві... Микольці... Пилі, —
  Льоні... Сенчику... Мовчки їла
  Дітвора пироги святкові.
  Над чужими дітками нахилилась:
  «Снідайте, снідайте, голубята...».
  Посміхнувся хлопчик:
  «Мабуть, помилились...
  Та мене ж не Петрусем звати».
  ...Зі стіни дивились сини-солдати.
  Хоч на фото — з нею,
  хвалити бога...
  Уквітчала клечанням мати хату,
  І чебрець послала на підлогу.
 
Василь Шевченко

 

Пісні з фронту

Агов, музики голосні,
Засватані естрадою!
У мене є для вас пісні,
Не знаю, чи порадую.
Мені з війни їх дядько слав
Із текстами і нотами.
І я по-своєму співав
Вдесяте, а чи всоте їх.
Про солов'їв недремних тих,
Котрі бійців тривожили.
Про даль і пил шляхів трудних,
Які в походах сходжені.
  Душі солдатської красу
  В душі несу — не сплинуло:
  За рідним домом світлий сум
  У заквіті ялиновім...
  Той спів у вас живе чи ні,
  Той біль на чужині —
  В Німеччині, в Німеччині,
  Далекій стороні...
  ...Сьогодні ВІА — шум і гам,
  Де не шукайте пристрасті.
  То як воно, питаю, вам —
  Пісні, що з фронту прислані?!
 


Микола Братан

 

Де старий мій окоп?

Я сьогодні піднявся бадьоро і рано,
І назустріч світанку — у врунисте поле:
Не тривожать мене, як в погоду погану,
Давні рани мої із прихованим болем.
Наче друзі, дерева вітають тепло,
Стелють килим барвистий і квіти, і трави:
Як в минулім, п'янять мене пахощі степу,
Од ріки повіва вітер-легіт ласкавий...
Де старий мій окоп, вірний захист від кулі?
Де згубились моїх побратимів могили?
Скільки літ промайнуло, як друзі поснули,
Скільки весен, — як в вічність вони відлетіли.
 
  Не затерти того ні літам, ні вікам,
  Як приходила смерть, і безсмертя, і слава,
  Як в атаки кидалася лава на лаву, —
  Наче хвиля на хвилю, — і гинули там...
  А живі — уперед! — їм ще йти та іти
  З перемогою в серці аж до Перемоги!
  Лиш дивились услід обеліски їх хрести —
  І очима свого, і очима чужого...
  Побратими загиблі! У серці тривогу
  Не дають вгамувати ті спогади давні:
  Я приходжу до вас, до окопу старого
  Крізь стодзвони полів, крізь метелицю Травня!
 
  Василь Шевченко

 
Баллада о бескозырках

Морякам Дунайской флотилии

Стою на берегу, где обелиск
Над вечною глубокою рекою.
Здесь моряки за город мой дрались,
И в тишине я слышу грохот боя.
Днепро мне дарит щедро паруса,
И теплоходы белые, как чайки, А я смотрю,
смотрю и вижу я,
Как бескозырки на волне качаются...
Мне кажется, что сквозь огонь и дым,
Из обожженннх дней плывут ребята.
По 18, 19 им —
Они присягу вьшолнили свято.
Пывут ребята, и ласкают их
Плакучих ив серебряные косы.
И бережно Днепро сынов своих
Из пламени в бессмертие относит.
Стою на берегу, где обелиск —
Над вечною глубокою рекою
Здесь моряки за город мой дрались,
И в тишине я слышу грохот боя.

Марк Боянжу


 

 

Спогади ветерана

Спадають   молоком   тумани
і осідають  на  траву.
Болять  і  ниють  мої  рани,
і в пам'яті, і на яву.
Мені   чомусь бува не спиться,
коли весь вечір дощовий.
Це чиста правда, це не сниться -
я з пекла вибравсь ледь живий.
Як  ветеран цим  не пишався,
з руїн  країну  піднімав,
Я сіяв хліб, я будувався,
про  відпочинок  забував.
А спогади, як дику грушу,
нічим  не  можна  заглушить.
Нащадкам   передати   мушу,
я відійду, їм треба жить.
Пройшло  вже більше  півстоліття,
а в моїм серці біль і щем.
Не раз в воєнне лихоліття
я гнив в окопах під дощем.
І на жарі, і на морозі
фашиста бив і далі гнав.
 

   Німили ноги у дорозі,
   звільнив наш край і ряд держав.
    Хотілося  сльозу  зронити,
   а інколи і вовком вить.
   Це, коли друг в бою убитий,
   і мені треба хоронить.
   Думками  линув все додому,
   де рідна  хата серед трав.
   Тоді я  забував  про  втому,
   матусю  рідну  обіймав.
   Костюм парадний, де медалі,
   в день Перемоги одягну.
   Не  відкладатиму  надалі,
   згадаю все про ту війну.
   Згадаю давне лихоліття,
   згадаю  мертвих  і  живих.
   Суцільне   те   кровопролиття  
   - останнім буде  хай для  всіх!
   Народам  треба  в  мирі  жити,
   щоб не лилась рікою кров.
   Я хочу келих свій налити,
   за дружбу  випить і любов! 

  Валентина Нижеголенко

 

08.05.2025
 
Світло пам’яті: Херсонщина під час Другої світової
06.05.2025
 
Без пафосу, без прикрас, без фільтрів
01.05.2025
 
Віктор Гурба: «…Тут моє кохання, тут моє коріння, тут моєї долі вічне джерело»
24.04.2025
 
«…Вигляд мав він мужній, погляд – рішучий, а рукостискання – міцне…»
18.04.2025
 
Олег Фотіаді: гідний син та хоробрий воїн своєї Батьківщини
15.04.2025
 
Збірка «Цвіт акації в окупації» Михайла Олійника
06.04.2025
 
Звільнена, зранена та нескорена Осокорівка (До третьої річниці деокупації населеного пункту Бериславського району)
04.04.2025
 
«Летять птахи мої понад літами…»
01.04.2025
 
Їх звільнили першими… Дякуємо нашим Захисникам! (До третьої річниці деокупації населених пунктів Херсонської області)
29.03.2025
 
«Хто, якщо не я? Ті хлопці, що мають по двоє-троє дітей?..». Історія загиблого захисника Херсонщини Володимира Кремінського

Календар подій

    1 234
5 6 7 8 91011
12131415161718
19202122232425
262728293031