Рух опору на Херсонщині

Херсонський батальйон Сил тероборони ЗСУ

Першими, хто зі зброєю в руках намагався відстояти Херсон, аби той лишався вільним від окупантів, були бійці херсонського батальйону Сил тероборони ЗСУ. 24-го лютого 2022 року Ігор Ліхнов, комбат Херсонського Батальйону ТрО,  прийняв до лав батальйону кілька сотень херсонців, які хотіли зі зброєю в руках захищати своє місто. Того ж дня бійці херсонського батальйону Сил ТрО вступили в бій. Було це на Антонівському мосту. Херсонці висунулися прикрити вихід з оточення інших підрозділів ЗСУ. Там же херсонці зазнали перших втрат.  Коли 1 березня росіяни почали заходити в місто, тероборонівці зустріли окупантів на кількох напрямках. Так у районі ТРЦ “Фабрика” рота українських бійців зустріла танкову роту ворога. “Херсон намагалися обороняти. Намагалися обороняти в першу чергу жителі міста. Намагалися обороняти до останнього. Це підтверджують дії нашої тероборони, той же Бузковий парк це підтверджує, загиблі там, поранені в бою в районі Антонівського мосту це підтверджують, це підтверджується мітингами в Херсоні. Тобто люди всіляко намагалися обороняти своє місто. Хто як міг. Ми до останнього обороняли”, – згадує події, які відбувалися на початку широкомасштабного вторгнення Ігор Ліхнов, Після окупації Херсона частина тероборонівців залишалася у місті, вдаючись до партизанської активності. Комбат координував цю діяльність. Частину партизанів із херсонського батальйону росіяни таки вирахували й затримали. Комбат як міг старався повернути бійців. З історіями тероборонців Херсона можна ознайомитись за посиланням. 

Бій у Бузковому парку

1 березня 2022 року  – найбільш трагічний день російської агресії для Херсона. Після оточення міста росіяни почали заходити в обласний центр з кількох напрямків. Один із їхніх маршрутів – зі сторони міжнародного аеропорту та чорнобаївського аеродрому через вулицю Нафтовиків. По цій дорозі в Бузковому парку окупантів зустріли бійці Сил територіальної оборони. Подальші події можна описати як героїчні та трагічні одночасно. Декілька десятків херсонців вступили в бій з росіянами, чиї сили значно переважали. Українці були з автоматами та "коктейлями Молотова", окупанти – на броньованій техніці. Сили були нерівними...
Саме панотець Сергій Чудинович, який з 2014 року працював як капелан на волонтерських засадах, на власний страх і ризик займався похованням загиблих захисників Херсону – через те, що окупанти обмежили можливості пересування містом і довго не дозволяли забрати тіла з поля бою, бійців довелося хоронити просто на церковному подвір'ї.
"Ми ховали херсонську тероборону. Нагадаю, що 64 чоловіки, які загинули, просто йшли в останній бій щоб захистити рідне місто. Ішли з "коктейлями Молотова", які несли в пакетиках з АТБ. Ці пасіонарії – така ось сакральна жертва, яку Бог допустив з огляду на обставини в яких опинилося місто", – згадує отець Сергій. Священик називає вчинок тероборонівців жертовним, спонтанним та неорганізованим.
"Якби я був серед тих людей, то не пішов би через бузковий парк, бо ж там немає прикриття, вони були як на долоні. Рівень жорстокості, з яким росіяни покришили цих хлопців, вражатиме всі наступні покоління. Я знайшов кілька знімків, закинув у файлову хмару. Тіла деяких із них... Навіть ідентифікувати нема чого — ані нашивок, нічого, це просто криваве місиво. Я це зняв, бо настане час, і це знадобиться, щоб показати. Їх просто розшматували на частини. Те відео, яке побачив світ - моє. Я це зробив, я засвідчую, я автор, я це бачив", – розповідає священник Сергій Чудинович. 
Росіяни намагалися приховати цей епізод окупації міста, стерти його з історії війни. Але це їм не вдалося. У травні в Бузковому парку херсонці облаштували Меморіал бійцям Херсонської тероборони, які звитяжно загинули 1 березня.
Про цю трагедію розповідають учасники бою, які вижили - Станіслав Вазанов  та Сергій Гаражко  - у статтях "Подвиг у Бузковому парку: невідома історія окупації". та "«Отаман» із Бузкового парку: херсонець, який вижив у бійні та бореться за життя в зруйнованому селі".

Рух опору "Жовта стрічка"

Весь час окупації на Херсонщині діють різноманітні підпільні організації опору. Одна з них – рух "Жовта стрічка". Її організатор - житель Херсона на ім'я Іван.  "Ідея була проста: щоб росіяни не створили інформаційний вакуум як це було у Донецьку чи Луганську. Щоб люди не забували, що вони є українцями. Не кожен здатний підривати колаборантів, але набратися сміливості й повісити чи намалювати жовту стрічку може багато хто. Ми намагалися показати людям, що робити це можна безпечно" , - розповідає Іван.  Вони з товаришем створили канал, де показували, як усе це робиться. Потім з'явилися онлайн-мітинги в Instagram. Друкували та розсилали плакати, робили графіті "Збройні сили України йдуть". Учасники руху "Жовта стрічка"  підписували кожен будинок, де перебували окупанти, малювали жовту стрічку там, де мешкали росіяни чи готували референдум -  щоб колаборанти знали: за вами спостерігають, про вас знають, опір існує.
Після цього, за словами координатора, учасники руху вирішили піти на більш рішучі дії – зривали білборди з російською риторикою, спалювали тиражі їхніх газет, знищували партії завезених російських сім-карт. Свої дії активісти намагалися публікувати на доступних ресурсах.
Далі учасники руху почали відстежувати діяльність місцевих херсонців, які пішли на співпрацю з окупантами. Особливо пильно працювали під час підготовки та проведення так званого референдуму, що влаштували російські сили. Активісти збирали прізвища організаторів або учасників так званого референдуму, які ходили по квартирах містян під час голосування. 
Зібрану інформацію по колаборантах, за словами координатора руху, передавали українським правоохоронним органам через доступні загальні канали зв'язку, бойові позиції російської армії – через послугу «єВорог». Учасників руху верифікували та перевіряли на надійність через справне виконання завдань, каже координатор руху.
Окупанти намагалися дискредитувати рух, називаючи «неонацистами» або казали про те, що це «осередок СБУ», навіть намагалися переконати херсонців, що «Жовтої стрічки» не існує. Були й випадки затримання учасників опору, але то було в перший час існування руху, згодом, каже координатор, навчилися працювати безпечно й обходити увагу ФСБ. 
Зараз рух «Жовта стрічка» діє у всіх окупованих містах від Луганська до Сімферополя, стверджує координатор. Він ставить собі завдання – підняти активність у маленьких містах, передусім у Генічеську та Скадовську. На черзі також активуватися й у окупованому Мелітополі. Особливо координатор «Жовтої стрічки» радіє за Крим, де, за його словами, до руху долучається все більше і більше людей.