1 березня 2022 року після оточення міста росіяни почали заходити в Херсон з кількох напрямків. Один із їхніх маршрутів – зі сторони міжнародного аеропорту та Чорнобаївського аеродрому через вулицю Нафтовиків. По цій дорозі, близько 10-ї години ранку, в Бузковому парку їх чекали понад 40 військових 194-го білозерського батальйону 124-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Більшість із них — мешканці сіл колишнього Білозерського району.
Подальші події можна описати як героїчні та трагічні одночасно. Херсонські захисники лише із гранатами, кулеметами та «коктейлями Молотова» вийшли стримувати ворога на танках, який проривався у місто. Це був надзвичайно нерівний бій!. Усього 20 – 30 хвилин довжиною у вічність. Військові РФ розстріляли позиції ТРО з великокаліберних кулеметів і гармат, а після бою не залишили нікого із поранених в живих.
Того дня, за даними слідства, загинули 24 захисники України. Серед них - Віталій Грозинський, Костянтин Мальцев, Олексій Ронський, Сергій Хандусенко...
Віталій Грозинський
За освітою він вчитель фізкультури, тож чимало років працював у місцевій школі у селищі Широка Балка. Згодом став керівником радіоспортивного гуртка Станції юних техніків у Білозерці. У вільний від основної роботи час він займався ремонтом та обслуговуванням компʼютерної техніки. Ще до повномасштабного вторгнення росії, у 2015 році, Віталія Грозинського викликали до військкомату для поновлення даних, а у 2017-2018 роках та 2020 році він раз на рік упродовж 10 днів проходив навчальні збори тероборони на полігонах. 24 лютого 2022 року він прибув до військомату в Білозерці. 26 лютого розподілили до підрозділу, що базувався у Херсоні та видали зброю».
«Напередодні повномасштабного вторгнення тато не мав військового досвіду, який дав би йому можливість вижити в бою з танками та БТРами лише з одним автоматом у руках та без необхідної екіпіровки. 1 березня 2022 року о 7:26 ранку ми з татом спілкувались востаннє. Я досі зберігаю наше з ним листування у месенджері, і буду зберігати усе своє життя. Того ж дня я втратила зв’язок з татом. 2 березня, біля опівдня, на звʼязок зі мною вийшов товариш мого тата, який пліч-о-пліч був із ним у цьому запеклому бою і повідомив мені про загибель тата. Життя для мене зупинилося, але я мусила взяти себе у руки і знайти тіло тата», – згадує донька захисника Ольга Грозинська. 15 березня 2022 року Віталія Грозинського поховали на кладовищі.
Костянтин Мальцев
"Мій чоловік не був у теробороні. Він не вмів користуватися зброєю, але не міг залишатися осторонь. Я навіть не намагалася його відмовити, бо розуміла, що він чоловік і якщо в нього є бажання, то він має це зробити, — розповідає вдова Вікторія Мальцева.
Костянтин їздив на велосипеді в розвідку, знімав відео, будував на вулицях барикади. Але водночас дуже хотів роздобути собі автомат.
1 березня 2022 року, коли брат Вікторії Сергій Хандусенко поїхав у Бузковий парк, вона просила свого чоловіка не йти за ним, адже Костянтин був повністю беззбройним. Але той не стримався...За свідченнями очевидців, Костянтин Мальцев роздобув автомат та їхав на велосипеді на підмогу до своїх побратимів. Їхав зі всієї сили, але назустріч йому виїхав російський БТР. Його розстріляли...
Костянтина Мальцева поховали на кладовищі Геологів у Херсоні. У нього, окрім жінки, залишився 13-річний син. Він захотів учитись у військовому училищі імені Богуна. Мабуть, хлопець також прагне захищати рідну землю та помститись ворогу за загибель батька.
Олексій Ронський
Олексію було 24 роки на момент повномасштабного вторгнення. Він був учасником АТО, старший сержант. Згодом він демобілізувався, а коли вже у 2022 році почали говорити про масштабні навчання росії та можливе повномасштабне вторгнення, він повідомив мамі, що має повертатися на службу. Що він не зможе всидіти вдома, якщо будуть знову захоплювати Україну.
Олексій Ронський записався в тероборону 24 лютого 2022 року через військкомат у селі Широка Балка. 28 лютого його з іншими чоловіками з села викликали в Херсон. "Мати побачила Олексія вже в автобусі, спитала, куди він їде, Казав, що "вбивати рускіх", щоб мама не плакала, якщо з ним щось трапиться. "Я іду захищати свій Херсон, щоб вам було добре жити, мамо", — говорив Льоша. Тоді вона спілкувалася з ним востаннє", - ділиться спогадами Марія Моренець, тітка Олексія Ронського. Був розстріляний російськими окупантами 1 березня 2022 року у Бузковому парку.
Сергій Хандусенко
Сергій служив в Нацгвардії за контрактом майже 15 років. З 2014-го він їздив на ротації в АТО, мав статус учасника бойових дій. У 2019 році контракт Сергія закінчився і дружина Надія попросила його не продовжувати. Сергій залишився в рідному селі Станіславі, працював на тракторі. Але без служби не зміг. 14 січня 2022 року він підписав контракт з військовою частиною А7360 сил територіальної оборони Білозерщини й став штаб-сержантом 194 батальйону. З перших днів повномасштавбного вторгнення він вирішив стати на захист свого міста і допомогти підготуватися іншим добровольцям.
"Коли Сергій дзвонив мені вже з Херсона, то казав, що роботи багато, що багато хлопців поприходило, їх треба навчати. Їм видали зброю, але не всі могли нею користуватися. Форми не було, броніки були не у всіх, патрони до зброї не підходили. Він казав, що все буде добре, що ми стримаємо росіян. Але непрямо готував мене до того, що може не повернутися", - ділиться спогадами дружина Надія.
Близько першої години Надія все ж додзвонилася на номер Сергія. Слухавку взяв невідомий чоловік, який розповів — так, у парку лежить Сергій Хандусенко, при ньому є паспорт, він мертвий, можливо, доведеться везти в морг, але якщо Надія хоче забрати тіло, мусить бути обережна, бо на Сергії висить граната.
Першою виявила численні тіла тероборонівців у Бузковому парку Марина Бєлікова. Вона дуже добре чула звуки бою поруч, однак його наслідки збагнула тільки наступного ранку.
«І я пішла до парку. Біля синього будинку, це колишнє кафе "Факел", валяється один чоловік, а поряд лежить автомат. Потім бачу ще одного, а потім повертаюся і починаю раптом розуміти, там біля нафтозаводу ще один валяється, біля жовтого автобуса ще людина лежить. Мамо моя, що робиться! Я біжу до квартальної і починаю просто їй сильно довбити у двері.
Квартальна мені спершу не повірила, що там багато людей лежить. Ми пішли до цього парку, вона підняла якийсь звичайний зошит, а там список із прізвищами, іменами й номерами телефону. Ми зрозуміли, що це список тих, хто там лежить. Ми не знали, що робити з усім цим. Я говорю: “Давай знімати обличчя, покажемо їх в інтернеті, щоб мами, брати, хто-небудь міг упізнати і забрати цих людей”. Ми почали з квартальною телефонувати (шукати людей, які допоможуть поховати тероборонівців — ред.). Директор цвинтаря Павло Сергійович дав нам маленьку чорну машину, мікроавтобус для мертвих», - ділиться спогадами Марина Бєлікова.
2 березня 2022 року з'явилося відео з Бузкового парку, яке шокувало херсонців. Серед скошених вогнем з крупнокаліберної зброї дерев лежали тіла загиблих українців. Це відео поширили кілька пабліків, і новина про трагічний бій у Бузковому парку розлетілася всією Україною. Пізніше до квартальної Олени приїжджали російські військові і змусили її видалити зняті відео. Жахливе відео місця розстрілу розміщено за посиланням.
Поховання загиблих захисників
Поховання відбулося 2 березня 2022 року на міському цвинтарі Херсона, наступного дня після бою в Бузковому парку. Молився за полеглих і відспівував їх на місці священник ПЦУ Сергій Чудинович. Саме панотець Сергій Чудинович, який з 2014 року працював як капелан на волонтерських засадах, на власний страх і ризик займався похованням загиблих захисників Херсону – через те, що окупанти обмежили можливості пересування містом і довго не дозволяли забрати тіла з поля бою, бійців довелося хоронити просто на церковному подвір'ї.
Уранці 2 березня 2022 року йому зателефонував колишній міський голова міста Херсон Володимир Миколаєнко. Він був рядовим солдатом у теробороні і сказав, що десь об 11-й годині привезуть тіла, їх треба поховати.
" Поїхати туди було страшно, але не поїхати теж не можна, — розповідає отець Сергій. — Я заїхав до себе в церкву, яка на той момент виконувала функції гуманітарного штабу району. Залишив записку дружині, показав, де мене поховати, якщо щось трапиться, залишив розпорядження, як мають бути налагоджені процеси в штабі на випадок моєї відсутності, та поїхав в Бузковий парк. Побачив сліди битви, повалені дерева, підбиту броньовану машину. Далі рушив на цвинтар. Там я вперше побачив тіла загиблих. Їх привезли комунальники на катафалках, по 7-8 людей в одному катафалку без трун. Ми фотографували кожне тіло і присвоювали йому порядковий номер. Документи й особисті речі знаходилися у комунальників. Працівники кладовища вже вирили тоді траншеї на одному секторі. Я читав молитву, вони клали тіла і присипали їх землею. Деякі навіть тілами не можна було назвати — просто вузлики ряднини з рештками. Дехто був у брониках. Пам'ятаю, як дивився на них і думав, що щось відчую. Але нічого, лише пустка", - ділиться спогадами священник ПЦУ Сергій Чудинович.
Після поховання Сергій Чудинович поїхав назад до церкви. Фото з тілами загиблих викладали в телеграм-чат. Туди ж додавали деяких родичів, які потім упізнавали таким чином рідних.
На 75 день від дня похорону захисників, які загинули у «Бузковому парку», отець Сергій зміг опублікувати відео поховання на своїй сторінці «Фейсбук».
"Якби я був серед тих людей, то не пішов би через бузковий парк, бо ж там немає прикриття, вони були як на долоні. Рівень жорстокості, з яким росіяни покришили цих хлопців, вражатиме всі наступні покоління. Я знайшов кілька знімків, закинув у файлову хмару. Тіла деяких із них... Навіть ідентифікувати нема чого — ані нашивок, нічого, це просто криваве місиво. Я це зняв, бо настане час, і це знадобиться, щоб показати. Їх просто розшматували на частини. Те відео, яке побачив світ - моє. Я це зробив, я засвідчую, я автор, я це бачив", – розповідає священник Сергій Чудинович.
Фото з місця поховання та списки загиблих захисників, складених під час збирання тіл
Спогади захисників ТРО, яким вдалося вижити
Про цю трагедію розповідають учасники бою, які вижили - Станіслав Вазанов та Сергій Гаражко - у статтях "Подвиг у Бузковому парку: невідома історія окупації". та "«Отаман» із Бузкового парку: херсонець, який вижив у бійні та бореться за життя в зруйнованому селі".
Пам'ять про розстріляних тероборонців у Бузковому парку
Росіяни намагалися приховати цей епізод окупації міста, стерти його з історії війни. Але це їм не вдалося. Слідчі Херсонської обласної прокуратури отримали фактичний доступ до місця загибелі тероборонців лише у листопаді 2022 року, уже після звільнення міста. Наразі прокуратура розслідує справу за фактом порушення законів та звичаїв війни, поєднаного з умисним убивством (ч. 2 ст. 438К України). Остаточну кількість загиблих тероборонців 1 березня слідство ще має встановити так само, як і обставини загибелі тероборонівців та причетних до цього.
Ще під час окупації, у травні 2022 року, херсонці обладнали в Бузковому парку Народний Меморіал бійцям Херсонської тероборони, які звитяжно загинули 1 березня 2022 року. Мешканці міста приходили до парку і приносили квіти, прив’язували їх просто на дерева, понівечені від обстрілів.
До першої річниці - 1 березня 2023 року - цього трагічного бою херсонці встановили пам’ятний знак.
18 березня 2023 року у Бузковому парку міста Херсон висадили 70 кущів бузку, подарованих КО «Київзеленбуд». «Бузковий парк у Херсоні – це ще один символ цієї кривавої війни. Символ мужності, сміливості, відданості. І разом з тим — болючої втрати найкращих, адже саме такими є наші захисники. Київський бузок у херсонському парку – це символ нашої єдності, підтримки один одного. Із 70 кущів 30 є селекційними як вшанування пам’яті героїв незламного Херсона», – зазначив генеральний директор КО «Київзеленбуд» Олексій Король.
Херсонський ліцей Херсонської обласної ради з 1 березня 2022 року не тільки навчальний заклад, а і місце розстрілу бійців 1-ї роти 194-го окремого батальйону 124-ї окремої бригади ТРО російськими військами, які окупували місто. 1 березня 2024 року на території ліцею відкрили пам’ятний знак, створення якого ініціювала Корабельна районна у місті Херсоні рада. На постаменті 5 імен: Олександр Савельєв, Сергій Данчук, Віталій Грозинський, Микола Сливкін, Іван Данченко. Місця, де були знайдені їх тіла, позначили рушниками.
Згодом Херсонською міською військовою адміністрацією було прийнято рішення зробити комплекс садово-паркових та меморіальних споруд “Бузковий гай” пам’яті захисників Херсона».для належного вшанування бійців, які віддали своє життя за Україну та своє рідне місто. Сподіваємось, що рішення про створення цього комплексу буде втілене в життя і подвиг незламних херсонців назавжди закарбується в серцях нашої нації.
До першої річниці звільнення Херсона Президент України Володимир Зеленський посмертно присвоїв державні нагороди тероборонцям, які мужньо захищали місто й полягли в Бузковому парку. Відповідний указ президент підписав 10 листопада 2023 року.
Посмертно нагороджено 41 захисника Херсона.
Відзнакою Президента України “Хрест бойових заслуг” нагороджено ОРЛОВА Андрія Ігоровича (посмертно).
Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня:
БАРТАШЕВИЧА Віталія Володимировича (посмертно) — старшого лейтенанта;
Депутатка Херсонської міської ради і волонерка Оксана Погомій, зібравши чималий стос важливої інформації, наважилася на написання та друк книги, яка міститиме біографії та світлини захисників Херсона. Зі слів херсонки, поступово крім захисників ліцею та парку вдається знаходити і тих, хто чинив опір на вулиці Паровозна, у Наддніпрянському, на Антонівському мосту. Волонтерка зізнається, говорити з людьми, які у цій війні втратили дитину, брата, батька чи чоловіка – непросто. Адже довгий час люди тримали цей біль в собі.
«Я вже зібрала історії дев’яти загиблих, а їх є насправді куди більше. Тільки біля ліцею та у Бузковому парку загинули понад 20 захиників, а ще трьох закатували в окупації і це ще не всі. Треба згадати і тих, хто в інших точках мужньо відстоював наше місто, – розповідає Оксана Погомій. – Інформація про написання книжки розповсюджується швидко, тож до мене інколи самостійно звертаються рідні загиблих. Наприклад, звернувся і брат одного з оборонців Херсона на вулиці Паровозній. Цей чоловік не хоче фінансової допомоги чи жалібних слів, а просить згадати у книзі пам’яті його брата, щоб про нього знали та пам’ятали. Зараз я збираюся з силами, щоб зателефонувати до інших рідних і переконати їх розповісти про сина, брата чи батька. Бо ви ж розумієте, що це невимовний біль і не всі хочуть згадувати ті трагічні дні лютого-березня 2022 року».
Братущак Олексій, Рєуцький Костянтин. Подвиг у Бузковому парку. Невідома історія окупації Херсона [Електронний ресурс]// Українська правда. – Електронні дані. - Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/articles/2022/11/8/7375378/ – Назва з екрана. - Дата публікації: 8.11.2022. – Дата звернення: 20.02.2024.
Погомій Оксана. Про Бузковий парк і справедливість [Електронний ресурс]// Цензор.нет. – Електронні дані. - Режим доступу: https://censor.net/ru/blogs/3405247/pro_buzkoviyi_park_spravedlivst – Назва з екрана. - Дата публікації: 12.03.2023. – Дата звернення: 26.02.2024.
У Херсоні вшановували пам'ять загиблих 1 березня 2022 року тероборонівців // Укрінформ. – Електронні дані. - Режим доступу: – Назва з екрана. - Дата публікації: 01.03.2024. – Дата звернення: 01.03.2024.
Про відкриття пам'ятного знака в пам'ять про загиблих тероборонців на території Херсонського ліцею Херсонської обласної ради.
Яковлева Ольга, Читайло Олена. Що зробиш з коктейлем Молотова проти бронетехніки? Подвиг захисників Бузкового парку в Херсоні [Електронний ресурс]// Вікна новини. – Електронні дані. - Режим доступу: https://vikna.tv/istorii/rozpovidi/podvyg-oboroncziv-buzkovogo-parku-v-hersoni-yak-cze-bulo/. – Назва з екрана. - Дата публікації: 01.03.2023. - Дата звернення: 27.02.2024.
Ярошинська Ірина. Вони загинули у Бузковому парку Херсона захищаючи його [Електронний ресурс] // 33-й новини. - Електронні дані. - Режим доступу: https://33kanal.com/news/198128.html. – Назва з екрана. - Дата публікації: 14.11.2022. – Дата звернення: 20.02.2024.
