Каховське хлібоприймальне підприємство

У 1959 р. доля приводить Дем’яна Щербака у Каховку і на той самий елеватор, куди колись його предки здавали пшеницю полбу. Тільки тепер це вже був не зсипний пункт, а Каховський хлібоприй­маль­ний пункт. Його молода козацька енергія і гарячий темперамент потребували реалізації. Спочатку він був головним інженером, а зго­дом з 1968 по 1986 роки працював директором. Д.Г. Щербаков багато працював над підвищенням виробничої кваліфікації, вивчав передову технологію, виписував нову технічну літературу, працював над собою зранку до вечора. Він першим на Каховщині започаткував бригадну форму праці по договору, чим покращив матеріальний стан працівників підприємства. Вчився сам і примушував вчитися свої кадри. [3] В 1962 році Д.Г. Щербаков заочно закінчив Московський інститут харчової промисловості.
Ветеран праці, колишній механік, агроном, а потім талановитий заступник правління голови КХПП, «Кращий раціоналізатор УРСР» Анатолій Мєшков згадує: «Я благодарен судьбе за то, что попал в коллектив, возглавляемый Щербаковым Д.Г. Наш коллектив под руководством Демьяна Григорьевича кипел в работе. Предприятие было крепким кадрами и рационализаторскими предложениями по внедре­нию передовой технологии. В 40-50 -е годы ХХ ст., до Щерба­кова Д. Г., на Каховском ХПП погрузку зерна на баржи осуществляли 150 человек женщин-грузчиков вручную. Совками они насыпали зерно в мешки. Мешок ставили на специальное приспособление «Козу», кото­рое лежало на плечах, и женщины, надрываясь, по трапу несли мешки с зерном на баржу, где сами высыпали его в трюм. Это был адский, тя­же­лый ручной труд для прекрасной половины человечества. Поэтому с пер­вых дней назначения Д.Г. Щербаков занялся техническим рекон­стру­ированием своего предприятия. Целеустремленный, энергич­ный, горячий, он просто горел на работе и своей неуемной энергией зажигал всех.
Огромное внимание уделял молодой директор повышению производственной квалификации своего коллектива, требовал среднеспециального и высшего образования. В этом вопросе он был непреклонен, говорил: «Или ты работаешь и учишься, или мы с тобой попрощаемся». Молодежь, которую Д. Г. Щербаков учил за счет предприятия на курсах, в техникумах и в институтах без отрыва от производства, пополняла кадры высших эшелонов: так наш молодой специалист Морозов В. А. стал заместителем генерального директора облуправления ХПП. (Правда, сначала эта должность предназначалась Демьяну Щербакову, но он очень любил Каховку и независимость, потому отказался от повышения.) Наш воспитанник Масюткин Н.И. стал директором Новотроицкого элеватора. Кадры у нас были стабильные, не менялись лишь до того случая, когда уходили на пенсию. Д.Г. Щербаков очень заботился о своих кадрах. У нас для рабочих и их родственников работали бесплатные столовые и душевые. Работали буфеты. Людям, работающим на предприятии, выписывали продукты по низким ценам. Директор вскоре ликвидировал ручной труд женщин-грузчиков, установив огромные разгрузочные автоподъемники как в Каховке, так и в Яновском и в Днепрянском отделениях. В короткие сроки была модернизирована техника ХПП. В 1973 году мы принимали в сутки по восемь тысяч тонн зерна. Когда в Каховском районе вдруг засеяли большие площади кукурузы, то к нам хлынуло очень много кукурузного зерна, которое негде было сушить. В эту кукурузную эпопею Щербаковым Демьяном Григорьевичем была в срочном порядке внедрена новая технология на Юге Украины по приемке, размещению и сушке в потоке поступающего зерна кукурузы. Вместо приемных ларей были установлены вентилированные бункеры К - 878. Это позволило принимать очень много зерна кукурузы на сушку, где оно вентилировалось, а потому не портилось. Это был настоящий, образцовый руководитель» [4]; [6]; [7].

Мєшков  Анатолій Миколайович – агроном, заступник директора ХПП (1970-2002 роки)	Директор ХПП « Заготзерно» Філіпченко Михайло Романович (1960 – 1968 роки)

Коли я створювала музей хліба у ВАТ «КХПП» і збирала спогади у колишніх працівників, то вони дуже тепло, з вдячністю розповідали про свого колишнього директора Д.Г. Щербакова. Ветерани праці з ностальгією згадували, що тільки під керівництвом Дем’яна Григоровича вони жили добротно і щасливо. Колишні працівники ХПП, такі, як кавалер ордену Трудової Слави Оносова Л. А, нормов­щик Сащенко К. П., бухгалтер Хлистова Л. П., старший економіст Безчасна С. А. у своєму інтерв'ю говорили, що Щербаков Д. Г, був прогресивним керівником, він підтримував всі передові на той час почини і творчі ініціативи. На основі суворої трудової дисципліни молодий керівник зумів згуртувати колектив і запалити людей на трудові подвиги. Люди любили своє підприємство і віддавади всі сили на його розвиток і технічне вдосконалення. На основі великої раціоналізаторської діяльності, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, ефективного використання основних фондів, бригадної форми організації праці, соціалістичного змагання між виробничими цехами, дільницями, бригадами та індивідуальних змагань трудівники ХПП досягали високих показників.
Велике стимулююче значення мали введені Д.Г. Щербаковим моральні та матеріальні заохочення. За квартальними та річними підсумками коллективам – переможцям вручався перехідний Червоний прапор, на його честь на площі Слави підіймали стяг.[6 , 7] Люди отримували високу заробітну плату та грошові премії. За високі показники у його підприємстві Дем'ян Григорович отримав два ордени Знак Пошани та медаль «За доблесну працю». Його ім'я занесено в книгу Пошани Міністерства заготовок Української РСР. Він має одну бронзову і дві срібні медалі ВДНХ. Йому вручено медаль «Кращий раціоналізатор Міністерства заготівок СРСР». Він вніс сотні рацоналізаторських пропозицій, за що у 1985р. йому було присвоєно почесне звання «Заслужений раціоналізатор Української РСР». Обирався депутатом Каховської міської ради, делегатом виставок досягнень народного господарства СРСР.[3]
У своїх мемуарах він завдячує каховській землі, що звела його з чудовими людьми-однодумцями, без яких самотужки не здійснив би тієї революції в кукурузозбиранні та збереженні його зерна. Він постійно згадує бойового офіцера, почесного громадянина Каховки Михайла Філіпченка, у якого він прийняв директорські справи на ХПП; перших секретарів райкому КПУ різних років: О.Сеніна, Г.Мусієнка та В. Махлая, якого Д.Г. Щербаков називає співавтором згаданого вище раціоналізаторського винаходу.

Колектив виробничої дільниці Каховського ХПП.
( На другому плані вимпели переможців соціалістичного змагання)

Відкриття музею ХПП. 2010 рік. Справа 3-тя: автор музею А.Яблонська,
4-й: директор ХПП М.Стукан, 5-й:  Д.Щербаков

Директор Коробківського радгоспу-технікуму Степан Барабаш першим не побоявся переобладнати комбайни для збирання й обмолоту качанів кукурудзи (до того повсюдно використовувалася лише ручна праця!) Підтримали ідею тодішні голови райвиконкому Дмитро Бандуровський та Микола Стукан (нині голова правління ВАТ «Каховське ХПП»), який не тільки сприяв збереженню потужностей приймання та зберігання зерна на підприємстві в роки перебудови, а й їхній модернізації.) Велику підтримку відчував Д. Г. Щербаков як від своїх співробітників: В. Морозова, М. Масюткіна, В. Балащенка, І. Стебловської, К. Сащенко, О. Польщана, Л. Оносової, А. Мєшкова, С. Безчасної, Л. Ващенко та багатьох інших, так і на рівні області: І. Мозгового, А. Гіренко, А. Писаренка, Б. Александровського, В.Тихова. А посвідчення заслуженого раціоналізатора власноручно вручила йому голова Президії Верховної Ради УРСР Валентина Шевченко.При всіх своїх досягеннях і матеріальних можливостях він залишався скромною людиною. Він не будував котеджі, не було в нього влачсного автомобіля. Все життя жив у скромному будиночку і живе в ньому з дітьми і зараз. Д.Г. Щербаков виховав і своїх дітей та онуків у дусі патріотизму, честі та гідності. Читаючи його мемуари, ми бачимо, як боляче йому усвідомлювати, що сьогодні наша свобода знову під загрозою. І важко йому зрозуміти, чому не вберегло нинішнє покоління мир на землі, завойований мільйонами життів наших предків 70 років тому.
Отакий він у нас, «Дід Дем'ян»: козацький нащадок, мужній фронтовик з вольовим та неспокійним характером. Д.Г. Щербаков – істинний патріот України. Він незламний борець з негараздами в юності і з загарбниками під час Вітчизняної війни, він творець на трудовому фронті. Незалежний у роздумах, словах і рішеннях, талановитий, енергійний, неспокійний і турботливий. Все життя шукав і шукає понині геніальні ідеї, істину та смисл життя. Його мемуари – це цікавий, складний шлях його до самопізнання, до свого духовного розвитку та самовдосконалення. Дем'ян Григорович Щербаков – неповторна, добра і цікава людина з глибоким споглядальним розумом, спрямованим на філософське пізнання самого себе і світу.
На таких українських Дем’янах, на їх працелюбстві, кмітливості, патріотизмі, бойовій, трудовій величі тримається і буде триматися наша матінка Україна.