Андрій Бакун – справжній приклад мужності
Чи усвідомлюємо ми ціну миру, яку платять наші захисники щодня? Що знаємо ми про боротьбу воїнів, яка починається там, де знаходиться фронт? І чи вистачає нам уваги, аби розгледіти любов там, де долі, зламані війною?..
Сьогодні проєкт «Херсонщина нескорена» нашої Гончарівки пропонує вашій увазі історію Андрія Бакуна. Він – уродженець м. Херсона, який до повномасштабного вторгнення росії в Україну працював моряком. 23 лютого 2022 року чоловік саме повертався з рейсу, їхав додому нічним київським потягом.
Андрій прийняв для себе рішення: не залишати місто. І вже 1 березня 2022 року хлопець допоміг вийти з оточення тероборонівцям, яким вдалося вижити після бою в Бузковому парку. У той день Андрій Бакун допоміг і бійцям, які зустрічали росіян на в’їзді до селища Білозерки Херсонського району. Двом тероборонівцям він надав першу медичну допомогу. А одного захисника чотири місяці переховував у своєму будинку. Під час тимчасової окупації м. Херсона Андрій Бакун зберігав у себе частину документів загиблих у Бузковому парку захисників, які передав СБУ після звільнення обласного центру від російських загарбників.
Після деокупації Херсона чоловік вступив до тероборони, а пізніше – мобілізувався добровольцем до ЗСУ. Маючи інвалідність II групи, після заміни гомілковостопного суглоба у 2021-му році, хлопець приховав медичні документи, щоб піти на фронт. Служив стрільцем-снайпером у складі 197-го окремого батальйону 79-ї десантно-штурмової бригади.
Під час виконання бойового завдання у червні 2023 року на Херсонському напрямку поруч із ним вибухнув артилерійський снаряд. Військовослужбовець отримав важке поранення спинного мозку та грудного відділу хребта, внаслідок якого втратив чутливість ніг і частини тулуба. Далі були два роки боротьби за життя.
Попри зневіру і пригніченість, у військовому шпиталі за кордоном доля подарувала йому справжнє кохання. Історія, що проникає в саму душу. Доленосна зустріч з волонтеркою Яною Палигою у такий складний час реабілітації надала йому сили та віри у майбутнє. Яна стала тим сонцем для Андрія, що своїми промінчиками турботи осявало його життя. Своє кохання молоді називали «непланованим дивом». Яна захоплювалася стальним характером чоловіка і завжди була поруч. Навіть у найважчі місяці лікування закохані вірили, що зможуть подолати всі перешкоди на шляху до щасливого майбутнього, вірили, що все вийде. Андрій, попри травми, десятки операції, транспортування та постійні болі, продовжував рухатися вперед: опанував кібербезпеку, не припиняв вивчати англійську та повністю засвоїв хорватську. Та у серпні 2025 його стан різко погіршився, і батьки Андрія вирішили повернутися в Україну. 2 вересня 2025 року, після чергової операції, уночі серце Андрія Бакуна зупинилося у військовому шпиталі Трускавця.
З ніжністю дружина Захисника говорить: «Він був неймовірно відважний, сильний, справедливий, хоробрий і дуже люблячий та турботливий чоловік».
Низький уклін і вічна пам’ять Герою!
Назавжди в наших серцях…
Про стальний характер, силу волі та кохання, що прийшло до ветерана з Херсона Андрія Бакуна тоді, коли здавалось все закінчено, читайте за посиланням.
